З моменту, коли Дмитро Гнап змінив журналістський фах на політику, минуло лише кілька днів, але в його поведінці вже присутня заклопотаність політика.

Днями журналіст-розслідувач опублікував на своїй сторінці у Фейсбук заяву: він прощається з журналістикою і готується до виборів – як президентських, так і парламентських.

Плани Дмитра для багатьох стали розчаруванням – до цього він був лідером проекту журналістських розслідувань "Слідство.інфо". Його знають як порядного та принципового журналіста. Тому потенційні виборці розділилися на два табори: одні вітають рішення Гнапа, інші – кажуть, що назавжди втратили професіонала.

"Для мене це квиток в один кінець. Поразка на виборах – це початок," – переконаний новоспечений політик.

В обласному краєзнавчому музеї пройшла нічна екскурсія: у напівтемряві, супроводі історичних персонажів та з оповідками і легендами.

На Луганщині військовослужбовці Об’єднаних сил утворили нові опорні пункти біля Золотого-4, яке українські бійці взяли під контроль наприкінці червня.

Кожен із мікрорайонів нашого міста намагається віднайти оригінальне дійство, яке б стало специфічною його візитівкою. До прикладу, згадаємо «Золотіївські ряди», «Бульба фест», а тепер і «Рівненські пироги», кожен з яких славиться своєю програмою заходу та різноманітними формами їх наповнення.

У Рівному нагородили переможців обласного конкурсу творів-есе «Українська національна ідея як основа державотворення», який влаштував «Інститут української національної ідеї».

Відверто проросійських рухів зразка Партії регіонів чи кримських об’єднань на кшталт блоку «Русское единство» сьогодні, на щастя, не побачиш, бо така позиція дорівнює політичному суїциду. Втім, це не означає, що їхній електорат лишився покинутим. У країні є цілком успішне різноманіття політичних сил, зокрема опосередковано антиукраїнських. І вони мають свою, на жаль, доволі значущу армію прихильників.

Побачивши її, перехожі зупинялися, відтак озиралися. Ще б пак! Років двадцяти, струнка, обличчя — хоч уже фотографуй на обкладинку глянцевого журналу. А як пасував їй польовий однострій! Від навмисне трохи зісунутого набік беретика, з-під якого кокетливо вибивалися біляві кучерики, до шкараднуватої взувачки, у котрій вона ступала так, наче на довгих ногах були модельні туфельки найкрутішого бренду.

Ішла недавно парком Топільче з роботи. Попереду — галасливе товариство: дві молодих сім ’ї з дітками. Двоє чоловіків і одна жінка курили. У кожного в руці — пластикова літрова пляшка пива. Хлопчик років п’яти йшов поряд із дорослими, цвьохкаючи прутиком по травах обабіч доріжки. Друга мама несла маленького синочка на руках. Чоловік з-за її пліч дмухав малому в обличчя тютюновим димом — бавився з ним так. Малюк кривився, мружився, ховався за мамине плече. Я ішла позаду й «милувалася» цією компанією. І раптом жінка з дитиною на руках обернулася до чоловіка й спитала: «Альо, а де моє пиво?» Той замість відповіді звернувся до дитини: «Сину, скажи: мама — ...». Я ледь не впала, коли почула, що батько просить дитину назвати матір тим місцем, яким... сідають.

У липні 1657 р. Українська козацька держава зазнала непоправної втрати - помер Богдан Хмельницький. За кілька місяців до цього старшинська рада у Чигирині вирішила передати гетьманство по спадковій лінії його сину Юрію. Однак він був ще занадто молодим і недосвідченим, щоб успішно керувати козацькою державою. Чергова старшинська рада у липні 1657 р. ухвалила до повноліття Юрія Хмельницького гетьманські повноваження передати Івану Виговському - генеральному писарю в уряді Б. Хмельницького. І. Виговський спирався на ту частину козацької старшини й української шляхти, яка прагнула побудувати в Україні станову державу, базовану на правах і привілеях козацтва. Як пише Олексій Сокирко, політичні симпатії нового гетьмана аж ніяк не ґрунтувалися на полоно- або москвофільских засадах, а виходили передусім із пріоритету власне українських інтересів. У жовтні 1657 р. І. Виговський уклав союз з шведським королем, а наприкінці того місяця генеральна козацька рада визнала його гетьманом. Вибори відбулися без з’ясування позиції Москви. Це не могло не турбувати останню. Після смерті Б. Хмельницького у липні 1657 р. російська царська адміністрація намагалася використати нову політичну ситуацію у своїх інтересах. Вона прагнула перегляду досягнутих за життя гетьмана домовленостей у напрямку посилення повноважень російської сторони, збільшення кількості російського війська в Україні. Цар, щоб ослабити вплив новообраного гетьмана І. Виговського, підтримав опозиційних йому повстанців, зокрема полтавського полковника Мартина Пушкаря. Це в свою чергу змусило козацьку старшину на чолі з І. Виговським до активної протидії. Він був добрим дипломатом і фактично продовжив часто застосовувану Богданом Хмельницьким політику багатовекторності, одночасно ведучи переговори з різними сторонами, спираючись на підтримку Кримського ханства та шукаючи порозуміння з Польщею.