Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
12
листопада
Випуск
№ 1345 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Свободу Миколі Карпюку! [Випуск № 1261]

Коли у березні 2014 року я отримав звістку про те, що мій давній побратим Микола Карпюк зник з території України і його ніде не можуть знайти, одразу подумав про те, що його російські спецслужби або вбили, або вивезли в Росію. Бо життєве кредо Миколи, його позиція завжди були спрямовані на незалежний від Москви курс України. Саме таких мужніх, вольових і принципових людей Кремль боїться найбільше. На щастя, сталося друге, Микола живий, але перебуває в катівнях російського ФСБ, тепер у Грозному. Весь цей час, практично до сьогодні, йому забороняли спілкуватися з рідними, не допускали ні адвокатів, ні навіть українських дипломатів. Я вже не кажу про тортури, які застосовували проти нього. Ось як він це сам описує у своєму листі до Європейського суду з прав людини: "Мої руки були скуті за спиною наручниками. Мені зв'язали мотузками ноги і руки, наручники зняли. До другого пальця правої ноги і середнього пальця правої руки приєднали клеми. Потім почали пропускати через мене електричний струм з різною тривалістю: то протягом десятків секунд, то миттєвими поштовхами, то тривалий час. Скільки часу це тривало, не знаю. Я ні в чому не зізнавався, оскільки не брав участі в бойових діях", - розповів Карпюк. За його словами, під час проведення такого роду "дізнань" йому часто говорили: "Ти робив те-то", "Тоді-то ти прибув в Грозний і робив те-то і те-то", "З тобою були такі-то люди" і подібні звинувачення. Через деякий час його четверо діб тримали в заґратованому відсіку слідчої кімнати розміром метр на метр, і весь цей час не давали спати. "Через тортури електрикою у мене заніміли пальці рук. Я їх погано почував. Вивозили мене для цих "процедур" чотири ночі. Струм пропускали через різні частини тіла: через все тіло, через серце, через інші органи. Мені засовували під нігті якісь голки, але я болю не відчував, мабуть, через те, що не відчував пальці рук", - розповів мужній українець.
Мене особисто не дивує позиція офіційної української влади, яка довгий час навіть не згадувала про Миколу Карпюка. Бо такі люди, як він, теперішньому керівництву України – зайвий зубний біль, його навряд чи хочуть бачити найближчим часом на теренах рідної землі. Не применшуючи подвижницької ролі української льотчиці Надії Савченко, яка може служити еталоном незламності духу, визволення якої зараз добивається весь цивілізований світ, влада, якщо не сама, то під тиском громадськості не має права забувати про інших своїх громадян, які у цю хвилину знаходяться в застінках Луб’янки та її філій по всій Росії. А їх не менше кількох десятків – справжніх патріотів України.
Я  дуже хочу , щоб ми знали не тільки  ім’я Надії Савченко, а й імена ВСІХ наших героїв, живих, мертвих, полонених і уже звільнених. Не можна штучно возвеличувати одних і незаслужено забувати інших. Не можна поклонятись картинці на телеекрані і не помічати реальну людину за крок від тебе. Це зручно владі, але це неправильно, це створює комусь рейтинги, але це аморально.
Хочеться вірити, що зрушення в позитивний бік вже відбуваються. Адже у вівторок, 15 березня, українського консула Олександра Ковтуна нарешті  пустили на побачення з українцями Миколою Карпюком та Станіславом Клихом. І навіть консулу РФ у Києві вручили ноту протесту через порушення прав українців у Росії.
Найближчим часом редакція „Волині” очікує ексклюзивний матеріал з Грозного. Віримо, що Микола Карпюк вже незабаром повернеться додому, до своєї родини і друзів.

Сергій Степанишин

до архіву
Стара версія сайту
  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.