Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
25
червня
Випуск
№ 1325 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Місцеві вибори очима рядового виборця: “плюс-мінус 25%” [Випуск № 998]

Народне волевиявлення 31 жовтня 2010 року підтвердило великий інтерес пересічного електорату до партійних брендів і макрополітичного ландшафту. На цьому тлі місцеві краєвиди є похідними, вторинними. Проте буде не зовсім коректним за отриманими результатами проектувати грядущі зміни у всеукраїнському вимірі.

Нині потрібно говорити не мовою партійних проекцій, не про якість правової культури в цілому - а про службових та інших осіб, які в конкретних випадках спотворили документальне відображення справжніх суспільних настроїв.
Варто замислитися, чи не дзвенить уже стиха дзвін, що гучно звучав після електорального шахрайства пізньої осені 2004 року.
Хазяїв столичних кабінетів зараз тягне до нарочито оптимістичних філософствувань про “торжество демократії” та про “неістотний характер помічених порушень”. Як завше, їм кортить жонглювати граничними межами “істотності”.
Залишилося тільки переконати мільйони виборців: те, що вони 31 жовтня побачили на власні очі, їм наснилося. Причому не тепер, а багато-багато років перед тим.

Прихований саботаж
Будь-яка діюча влада повністю відповідає за дотримання законності на всіх етапах виборчого процесу. Нинішні можновладці чомусь не справилася з покладеними функціями. Можливо, свідомо.
Адже навіщо стільки зусиль витрачено на те, щоби паралізувати явку виборців штучними чергами, внаслідок невмотивованих переміщень виборчих дільниць зі зручних будівель у непристосовані? Приміром, в одному із приміських сіл Ужгорода виборці завжди голосували в просторому приміщенні сільради, а зараз під виборчу дільницю відвели маленьку кімнатку фельдшерсько-акушерського пункту.
Подібними хитрощами скрізь вдавалося знизити порівняно високу явку, що очікувалася.
Просто ніхто ще не узагальнив значимість побутових чинників: розташування й пропускну спроможність виборчих дільниць у день голосування. Зрозуміло, що там украй складно було виконати важливе передвиборче доручення президента: випити чаю і з’їсти бутерброд.

Могло бути гірше
Міжнародне реноме української влади фактично не постраждало. Воно стабільно малопривабливе.
Світова спільнота переживала лишень, аби “не було гірше”. Адже у світі заздалегідь знали, що чисельні запевнення президента України надто контрастують із дійсним станом справ на всіх стадіях виборчої кампанії. Хоч його іміджмейкери віртуальне “утвердження правопорядку й демократії” подавали за реальне, але розвинуті країни не повірили.
Всередині ж України реформаторсько-цивілізаційних потуг не спостерігалося. Інакше була б жорстка реакція на всі протизаконні дії напередодні та в день голосування, зокрема, на факти масового підкупу виборців, або “невинні” помилки при підрахунку голосів.
Натомість у коридорах влади порожньою говорильнею маскували свій рейтинговий мандраж. От і вийшло, що Україна вдвічі європейськіша за Європейський Союз. Словами українського прем’єра, там явка нерідко 25 %, а у нас наразі 50 %.
Як тут усім не порадіти за “дуже добрий показник за європейськими мірками”!

Провокування безладу
На останніх місцевих виборах в Україні знову мали місце спалахи епідемії “електоральних недуг”, пов’язаних із діями чи бездіяльністю “владної вертикалі”: адміністративний ресурс, підкуп виборців, фальшування волевиявлення. М’яко кажучи, вони є очевидними й не дуже добрими “за європейськими мірками”.
Ясна річ, на поточні обсяги електорального мережевого маркетингу вплинула економічна криза.
Насамперед відлунила інфляція. Якщо голос виборця колись, у парламентській кампанії 2002 року, деінде вартував якихось 20 гривень, то в Закарпатті на нинішніх місцевих виборах закупляли оптом позначки на всіх бюлетенях за 150 гривень. За неофіційними даними, одна з політичних сил лише в Ужгороді роздала виборцям три мільйони гривень готівкою. За них в ідеалі прагнули прихильності 20 тисяч виборців, але твердо розраховували на чесність хоча б половини з тих, хто взяв гроші та календарик-інструкцію.
У селах “поріг чесності” сягав уже двох третин. “Агітатори” і “бригадири” працювали в поті чола за методикою, описаною в спеціальному посібнику. На ці масові порушення правоохоронці мусіли б реагувати негайно.
Отож усупереч соціологічним дослідженням, здобуті постфактум голоси несподівано виросли в “партії мережевого маркетингу” як на дріжджах. За невисокої явки цей прийом дав респектабельні відсотки, що слугують вагомим аргументом у спекулятивно-політичних ігрищах, але не для тих же “куплених виборців”. Варто прислухатися до їхніх одкровень.
Парадоксальна ситуація. Нинішня влада залюбки грає на публіку правоохоронними мускулами, а на порушників виборчого законодавства духу забракло.
Наприклад, привладна нині політична сила зафіксувала в Закарпатській області низку фактів прямого підкупу - роздачі грошей із боку більш успішного конкурента. Чи матимуть вони судову перспективу? Навряд. На порядку денному коаліційні торги місцевого штибу.
У підсумку діюча влада може впевнено записати у свій актив черговий виток тінізації політичного життя. Тому свіжі президентські заклики відкласти “вузькопартійні інтереси” - є, по суті, зверненням до самого себе. “Медовий місяць” для президента завершився ще до 31 жовтня.
Квазідемократичними виборами органів місцевого самоврядування навряд чи вдалося справді “істотно” дезорієнтувати українських громадян, а тим паче їх деморалізувати. Проте такими титанічними зусиллями легко наблизити Україну до “непоганої” явки 25 % виборців. Тобто винятково своїх. А опозиційні хай сидять удома.
Чи не в тому сенс нинішньої гри правлячої верхівки в “неістотні порушення” чи “технічні недоліки”?

Роман Офіцинський, доктор історичних наук, професор, Ужгород, спеціально для УП

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.