Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
п'ятниця
8
грудня
Випуск
№ 1349 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Нам треба стати народом [Випуск № 994]

Коли вдивляєшся в минуле свого народу і задумуєшся, що саме робить Україну Україною, то розумієш, що це перш за все наша віра - духовний фундамент нації. Природньо, що ми з колективом радо відгукнулися на запрошення архімандрита, ректора Рівненської духовної семінарії, настоятеля Свято-Георгіївського монастиря Олексія Мензатюка відвідати Свято – Георгіївський монастир на Козацьких Могилах. Це місце святе для кожного співвітчизника- національний пантеон, де покоїться найбільше в Україні козаків та селян, що загинули під час Берестецької битви. Це наша поразка, яка в стократ дорожча, ніж перемога. Велика трагедія одержимих воїнів і славетних полководців.

Слід сказати, що вождь козацької революції Б. Хмельницький волею долі був поставлений в винятково складні умови. Він вийшов на історичну арену в момент найжорстокішого релігійного приниження і поневолення нації. Злочини шляхти були страшні. Як свідчать джерела: «Перед очима батьків спалювали дітей на жару та варили в казанах, а потім і матерів віддавали на муки і смерть.»Постійно вибухали повстання. Гетьман зумів не просто очолити боротьбу, а й створив незалежну державу на території трьох воєводств з легітимними органами влади і столицею в Чигирині. Наступ Польщі на Гетьманську Україну був неминучий.
Розв`язка наступила на початку літа 1651 року –відбулась знаменита битва під Берестечком. За кількістю війська вона рахувалась найбільшою в європейській історії 19 ст. – 300 тис. учасників. Джерела засвідчують про вигляд обох військ: досконало оснащені, дорого вбрані, до того ж посилені іноземними найманцями поляки, а проти них – українці, основну масу яких складали селяни у бідних серм’ягах з дубинами та ціпами замість зброї. Бій був як останній . Далі – зрада союзників – татар,полон Богдана  і поразка. Та подвиг трьохсот героїв – останніх героїв, що зупинили шляхту на острові серед боліт і добровільно стояли до кінця, дозволивши врятуватись основній частині козацького війська. Її вивів з оточення Іван Богун. Так і залишились навічно нескорені. Та не дали забрати в України майбутнє.
Про силу духу запорізьких козаків свідчать вражаючі факти. Вони засилали до противника «підставних» полонених, які добровільно ,віддавшись у руки ляхів, жертвували собою, щоб ввести ворога в оману. Адже поляк ніколи не сподівався, що козацькі «язики», мужньо витримуючи жорстокі тортури, давали наперед заготовлену і вигідну для українців дезінформацію. Це була військова хитрість, яку Хмельницький нерідко застосовував. А серед козаків він мав такий авторитет, що легко знаходив людей, ладних загинути, аби втілити в життя задум полководця.
Після національної революції великого Богдана інші лицарі духу стануть рушійною силою історії. Далі будуть Cічові Cтрільці, Гайдамацький Слобідський Кіш Симона Петлюри, УПА, та «Поліська Січ» Бульби – Боровця .Це були армії без держави, які найменший шанс для України використовували у боротьбі за незалежність. Що ж, ми забуваємо себе, якими ми були насправді.
Та є ті, хто не дає згаснути національній пам`яті, хто чернечею молитвою будить живу душу, очищує цей світ, інакше він задихнувся б у ненависті і забутті. Неможливо не згадати добрим словом монастирську братію Свято-Геогргіївської обителі. Добре, що в теперішні байдужі часи ще є такі люди, справжні подвижники, які власними силами відбудовують монастир, розуміючи всю небезпеку духовного знекровлення нації. Бо ж, мабуть, немає в світі народу, по якому так безжально прокотилось колесо історії, якого позбавили віри, традицій, мови, пам`яті поколінь. А він вистояв, не розчинився у віках і інших народах тому, що  в душі його передається від покоління до покоління щось справжнє і правдиве.
Подібно, що в духовній сфері нам найближчим часом прийдеться активно товаришувати із Росією. Вже з Кремля звучать заклики до об`єднання «Русского мира».Та чи буде в ньому місце для української культури, чи знову – зведення її надбань до гопака та сала з галушками? Бо схожий сценарій ми вже проходили, коли Хмельницький ,затиснутий між трьома державами, все ж довірився «старшому брату». Невдовзі Україну позбавили історичної спадщини Київської Русі, оголосивши її суто московський надбанням. Та просто перекреслили ціле тисячоліття історії великого народу. Переконаний, що і зараз працює потужна інформаційна індустрія, щоб  представити нашу державу як історичне непорозуміння. Сьогодні йдеться про цілеспрямоване перетворення української нації на людську масу без духовного грунту і коріння, покірну масу виконавців, нездатних до опору, сировину, підсобний матеріал для влади, яким легко управляти. За цим стоять ті, хто володіє або прагне володіти Україною, для яких ця земля лише місце для заробляння грошей і не більше . Та головна біда навіть не в цьому. Основна причина все ж таки в іншому - ми ,українці ,ще не стали самими собою, або ж зрікаємося самих себе. У нашій свідомості, внутрішньому світі майже немає місця для української ідеї, там тільки гроші, вигода, життєва метушня. І цим ми нічим не відрізняємося від того ж панівного класу, хіба що кількістю грошей. Серед нас ніби й «патріоти» є і «націоналісти», а такі, наче зроблені на потребу влади, ніби працюють ними по професії. А хотілось би - щоб справжні, щоб по духу.
Отож потрібно змінюватись. Та український світогляд неможливо нав`язати грубо, силоміць, як неможливо ощасливити проти бажання. В історії дистанція довга. Перед нами не короткий забіг, а марафон. Зрушення в суспільній свідомості немиттєві . Зміни можуть бути в поколіннях. І почати треба з себе. Бо це нелегка внутрішня робота, потрібні зусилля, щоб подолати себе. Родина, колектив мають стати тими осередками, де відроджується український дух.
Пригадую влітку, коли ми зійшли з колективом на Говерлу, як прикро було побачити  розбитий пам’ятний знак – тризуб, що був встановлений на карпатській вершині. Така ненависть до всього національного має свої причини. Адже людська агресія завжди породжується страхом. Думаю, це страх перед справжньою українською силою - новою силою, що з часом здобуде духовну владу в суспільстві. А вона сильніша за всі інші влади разом узяті.
Поки що ж, зі слів настоятеля монастиря, фрески  та ікони 17 ст. унікального триповерхового собору на Козацьких Могилах давно потребують реставрації. Бо в жодної влади в Україні на це не знаходилось коштів. Ченці кажуть: «Іноземці – досить часті гості в Свято-Геогргіївській обителі». І аж надто не  по собі від їхньої розповіді про зверхність польських туристів, що визнають тільки свій погляд на події тієї кривавої доби і рахують цю  землю «майже своєю». Тож варто нагадати - сучасна Україна налічує 603,7 тис. кв. км, а наша етнічна територія складає 1 мільйон 50 тис. кв. км. Великі обшири рідної землі находяться в Росії, Польщі, Білорусії, Молдові, Румунії і навіть, у Словаччині( так звана Пряшівська Русь). Україна ніколи не приймала рівноправної участі у визначенні своїх кордонів. Це вирішувала Москва, Варшава, Париж і інші держави ,які ділили нашу землю на свій розсуд, Україна ніколи не зазіхала на чужі землі, а оборонялася від численних ворогів як уміла і могла.
Кажуть, що можна програти всі битви, крім останньої. Переконаний, що український народ нарешті виграє останню битву за свою незалежність і здобуде головну перемогу-перемогу в народі Українського Духу.
Завідуючий відділенням анестезіології та інтенсивної терапії (реанімації)
Рівненської обласної клінічної лікарні, голова правління громадської
організації «Асоціація анестезіологів Рівненської області», заслужений лікар України  А.В. Мельничук.

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.