Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
понеділок
22
травня
Випуск
№ 1320 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

“Донбас Арена” планує прийняти фінал Ліги Європи у 2014 році Проведення на донецькому стадіоні фінального матчу одного з європейських футбольних турнірів можливо не раніше 2014 року. Про це повідомив [Випуск № 992]

(?-1597), керівник народного повстання в Україні та Білорусі (1594-1596).
Народився в містечку Гусятині на Поділлі (нині Тернопільська область) в сім’ї кушніра. Після смерті батька, закатованого слугами польського магната О.Калиновського, переїздить з матір’ю до Острога, де жив його брат Дем’ян Наливайко, який закінчив Острозьку школу, був членом Острозького братства, пізніше пресвітером Дерманського монастиря, керівником Дерманської друкарні, письменником, викладачем Острозької школи, придворним священиком князя Костянтина Острозького.
Мабуть, освіту Северин Наливайко здобув в Острозі, але відомості про це не збереглися. З Острога Наливайко пішов на Запорожжя, багато разів брав участь у походах козаків проти турків і татар, проти інших країн і під керівництвом різних гетьманів. Потому повернувся в Острог, пішов на службу до князя Острозького сотником надвірної корогви. 1594 року залишає службу. Після укладення запорозькими козаками договору з послом германського імператора Рудольфа II Еріхом Лясотою, Наливайко зібрав загін нереєстрових козаків на Брацлавщині, з яким брав участь у походах проти татар і турків у Молдавії. Повернувшись на Брацлавщину, зв’язується з Запорозькою Січчю, пропонує козакам почати спільну боротьбу з польською шляхтою і турецько-татарськими нападниками. У вересні 1594 року разом з реєстровими козаками гетьмана Григорія Лободи бере участь у другому поході проти турків у Молдавію, під час якого козаки здобувають фортецю Цецору, місто Ясси, столицю молдавського господаря Аарона. Прибуття загонів Северина Наливайка з молдавського походу стало поштовхом до початку повстання. Восени 1594 року повсталі селяни, міщани, дрібна шляхта, загони Наливайка та нереєстрові козаки розбили на Південному Бузі польське військо. Навесні 1595 року Наливайко і Лобода здійснюють похід проти турків у Молдавію, Угорщину. Пізніше завдали ряд поразок литовському війську К. Радзивілла, здобули Слуцьк, Бобруйськ, Могилів на Дніпрі та ін. У кінці 1595 — на початку 1596 року повстання охопило Білорусію та Галичину. 24 березня 1596 року повстанці на чолі з Наливайком, Матвієм Шаулою та Григорієм Лободою завдали полякам поразки під Білою Церквою. Після нерівного бою з поляками в урочищі Гострий Камінь козаки обрали гетьманом Наливайка замість тяжко пораненого Матвія Шаули. Повстанці під тиском переважаючих сил противника відступили до Переяслава. 26 травня 1596 року в урочищі Солониці поблизу Лубен відбулася героїчна битва обложених поляками повстанців, що закінчилася поразкою Наливайка з повсталими. Почалися незгоди між реєстровими та нереєстровими козаками. Довідавшись про переговори Г.Лободи з С.Жолкевським, повстанці запідозрили його у зраді і вбили, а С.Наливайка та М.Шаулу видали полякам. Під час цих подій поляки несподівано напали на табір повстанців і розгромили його. 11 квітня 1597 року С.Наливайка після жорстоких тортур було прилюдно страчено у Варшаві.
Наприкінці XVI століття в Україні у зв’язку з посиленням гніту польської шляхти, нападами турків і татар, активізацією антиправославного наступу католицької церкви, який завершився прийняттям Брестської унії 1596 року, відбулося зростання козацтва як великої народної сили, що почало усвідомлювати свою роль захисника і своєї землі від польських та своїх, спольщених, українських феодалів, і православної віри від католицької експансії. У 1591—1593 роках відбулося велике селянсько-козацьке повстання на чолі з гетьманом реєстрового козацтва Криштофом Косинським, яке захитало підвалини шляхетської влади в Україні. Повсталі з осені 1591 і протягом 1592 року зайняли майже всю Київщину і частину Поділля. Польський уряд придушив це повстання завдяки тому, що серед повсталих ще не було єдності й існували суперечки серед реєстрового і нереєстрового козацтва, та завдяки підтримці частини населення й місцевої спольщеної шляхти, зокрема Костянтина Острозького, який, власне, й розбив Криштофа Косинського під містечком П’яткою на Житомирщині. Дедалі зростаюча сваволя польського панства після поразки Криштофа Косинського викликала нове повстання у 1594—1596 роках, під час якого реєстрових козаків очолював Григорій Лобода, а нереєстрових і загони селян та дрібної шляхти — Северин Наливайко. Повстання почалося на Брацлавщині. На той час Северин Наливайко разом з гетьманом Григорієм Лободою саме повернулися з Молдавії, куди вони ходили проти татар, які допомагали туркам у війні проти Австрії. Восени і взимку 1594—1595 років загони Лободи і Наливайка, до яких приєналися загони селян, дрібної безземельної шляхти та брацлавські міщани робили напади на маєтки багатого панства, розгромили брацлавську шляхту під Городищем. У 1595 році Наливайко повторив похід у Молдавію, потім в Угорщину проти турків, звідки повернувся через Закарпаття в Галичину і на Волинь. Дорогою до загонів Наливайка приєднувалися місцеві жителі. Лобода, який також брав участь у цьому поході, повернувся через Поділля на Київщину, де також спалахнули селянські повстання. Скрізь селяни й міщани оголошували себе козаками, вступали в повстанське військо. Походи українських загонів Лободи і Наливайка 1594—1595 років проти турків, які захопили Молдавію та Угорщину, змусили султанську Порту припинити наступ вглиб Європи. Тим часом повстанці з Волині пішли на Білорусь, де за допомогою повсталих білоруських селян і міщан завдали ряд поразок литовським військам К. Радзивілла, здобули Слуцьк, Бобруйськ, Могилів на Дніпрі та інші міста. Коли білоруські та литовські феодали зібрали велике військо для відсічі повсталим, загони Наливайка відступили на Волинь, проте це не спинило повстанський рух на білоруських i литовських землях, який перекинувся й на Польщу, в Мазовію. У цей час на Поліссі та Київщині діяли запорожці на чолі з Лободою. Таким чином повстання загрожувало існуванню самої Речі Посполитої. Польський уряд, зрозумівши всю серйозність небезпеки, зібрав велику армію, яка в лютому 1596 року під командуванням С.Жолкевського рушила на Волинь та Брацлавщину. Наливайко, за давнім козацьким звичаєм, влаштував великий пересувний табір з возів, озброєний гарматами і гаківницями. Після бою під Прилукою на Вінниччині повстанці відступили під натиском польської армії у напрямку Білої Церкви. У цей час М.Шаула, що став гетьманом замість Г.Лободи, стояв табором під Києвом, збираючи довкола себе навколишнє населення. 23 березня 1596 року загони Лободи, Наливайка та Шаули з’єдналися під Білою Церквою, розгромили велике військо під орудою князя К.Ружинського і увійшли в місто. Але з наближенням головних сил Жолкевського повстанцям довелося залишити Білу Церкву й з боями відступати у напрямку Переяслава. Під час відступу відбулися запеклі бої в урочищі Гострий Камінь, біля Трипілля, де повсталі чинили відчайдушний опір великим силам противника. Саме в той час між керівниками повстання виникли незгоди. Ще під Білою Церквою гетьманом став М.Шаула. Після його поранення — Наливайко, але внаслідок невдачі під Трипіллям на чолі всіх об’єднаних загонів став Лобода. Після битв під Трипіллям і Гострим Каменем польське військо потиснуло повсталі з’єднання на Лівобережжя і в травні 1596 року взяло їх в облогу на річці Солониці (неподалік Лубен), відрізавши їм відступ на землю Московщини, куди Наливайко мав намір відступити. Місце для оборони повстанці обрали дуже вигідне. З одного боку були непрохідні болота річки Сули, що впадала в Солоницю, з інших боків козаки під керівництвом Наливайка, що добре знав фортифікацію, поставили заслін з чотирьох рядів возів, земляних валів та шанців. Посередині влаштували дерев’яні зруби, набиті землею, на яких встановили гармати. Такий табір поляки не могли взяти приступом. Повстанців було близько шести тисяч, разом з ними було багато жінок, дітей. Жолкевський мав намір здобути табір, коли в повстанців не стане запасів їжі та фуражу для коней. Водночас він вів таємні переговори з Лободою, який почав сіяти серед обложених капітулянтські настрої й роз’єднувати козаків на два табори. Під час однієї з нарад козаки, запідозривши Лободу у зра-ді, вбили його й обрали гетьманом реєстрових козаків Кремпського. 26 травня 1596 року почався штурм повстанського табору польськими військами. В умовах шаленого артилерійського обстрілу, коли в таборі почався голод та епідемія, козаки змушені були піти на переговори. Жолкевський пообіцяв повсталим амністію, якщо вони складуть зброю. Проте Наливайко й Шаула не бажали здаватися. У той вирішальний час реєстровці, скориставшись роз’єднаністю в лавах захисників табору, схопили Наливайка, Шаулу та інших керівників повстанців і віддали їх в руки Жолкевського. Під час переговорів польське військо підступно напало на козацький табір і взяло його. Кілька тисяч повстанців, їхніх жінок та дітей, незважаючи на обіцянки Жолкевського, було вирізано, закатовано й убито. Лише невеличкий загін запорожців на чолі з Кремпським відступив на Запорожжя. Северин Наливайко був ватажком нового рівня, оскільки мав освіту і великий досвід бойових дій, тому він становив для поляків особливу небезпеку. Його було відвезено до Варшави, де після тривалих катувань 11 квітня 1597 року страчено прилюдно. Селянсько-козацькі повстання кінця XVI століття були першими великими організованими виступами об’єднаних сил українського селянства, козацтва й міського населення проти польсько-шляхетського гніту й стали підгрунтям для наступних протипольських та протикатолицьких визвольних змагань українського народу, які завершилися війною 1648—1654 років під керівництвом Богдана Хмельницького. Водночас ці повстання показали одну із слабких сторін цього руху — роз’єднаність реєстрового та нереєстрового козацтва і його керівництва у вирішальні історичні моменти. Ім’я Северина Наливайка назавжди залишилося в українській історії та пам’яті народній. Про його мужню поведінку під час страти розповідають легенди і перекази. Його ім’я ще довго сіяло страх серед польської шляхти й надихало на боротьбу. 1598 року, коли луцькі міщани напали на магната Котельницького, один з ватажків, Богуш Ванкович, назвав себе Наливайком. Поет Кіндрат Рилєєв прославив народного героя у поемі «Наливайко», а Тарас Шевченко — у поемах «Тарасова ніч» і «Гайдамаки», драмі «Назар Стодоля» й трагедії «Никита Гайдай» та вірші «У неділеньку святую». У наш час чудовий роман про Северина Наливайка створив Микола Вінграновський.
** Северин Наливайко був непересічною особистістю. Він був вродливим, сильним, хоробрим чоловіком і чудовим гармашем, займався козацьким ремеслом. /**Й. Бєльський. 1599.**/
** Наливайко задумав продовжити справу Косинського в той час, коли єпископи зібралися віддати руську церкву у підлеглість Папі і коли Острозький у своєму посланні переконував усіх православних обивателів королівства польського протистояти підступам єпископів.
МИКОЛА ВІНГРАНОВСЬКИЙ

ОСТАННЯ СПОВІДЬ
СЕВЕРИНА НАЛИВАЙКА

1596 року за Лубнами на Солониці
Живу — назад. Я — Наливайко. Все.
Ми починаєм битву за Вкраїну.
Наш чорний вус у чорний гнів тече,
І юний меч наш розгинає спину.
Не прапор-раб, не прапор-порохня
Нам обпожежив душу, товариство.
Не встанемо, братове, із коня,
Доки не стане в полі нашім чисто.
В суцільних ворогах пройшли роки-рої,
Руїна захлинається руїною.
Ми на Вкраїні хворі Україною,
На Україні в пошуках її...
Забудьмо все у цю священну мить.
Забудьмо наші розбрати і чвари.
Я вас веду — і воля нам горить,
Вона горить нам вічно, як Стожари.
...Забіліли сніги мої чорні,
Засміялась душа молода:
Воріженьки стоять видзігорні,
Воріженьки стоять, як вода.
І солона моя Солониця
На погибель мені ще гряде,
Ще у міднім бику задимиться
Моє тіло, як сон, молоде,
Ще заплаче ночами Барбара
Над споляченим сином моїм,
І розірветься серце, як хмара,
Від даремних за мене молінь,—
Та й тоді не проклинем ми долю,
Не зречемось себе, поранених синів,
Коли й побачимо в кривавищі за волю,
Що наш народ вже тереном зацвів.
1966
/**М. Костомаров. 1873.**/

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.