Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
12
листопада
Випуск
№ 1345 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

УСМІХНЕНИЙ ТА ДОБРОЗИЧЛИВИЙ ЖИТИН [Випуск № 988]

Широкою долиною тихо тече невеличка річка Кустинка, яка входить в широкий ставок. Серед долини зеленіють верби, в зелені ніби потонуло село малий Житин.

У 1518 році зроблено напис: «ет біна Зетіно», що інформує про існування уже двох Житинів, належних тоді Рівненському замкові. Інший документ цього ж року знову засвідчує два Житини, розділені від Півночі греблею водяного млина.
Житин названо за іменем Жит (Жить), яке могло розвинутися з давньоруських наймень (Житомир, Житогой), де компонент «Жит» пов’язаний з словом життя, буття.
У 1647 році селянин з Малого Житина Іван Сидорович взяв в оренду млинок у шляхтича М.Ганевського і не виплатив за нього належних коштів.
30 січня 1641 року була написана скарга паном Андрієм Жджарським, що міщани міста Олександрії, селяни сіл Малий Житин та Заборолі покозачилися.
У Малому Житині була побудована церква в ім’я святої великомучениці Параскеви в 1783 році на кошти поміщиці Феофіли Ратомської. Церква дерев’яна, міцна, з дерев’яною дзвіницею. Копії метричних книг зберігалися з 1786 року. Провідний день був у понеділок. Церкві належало поле та дубовий ліс. Правив один священик та дяк. За документами, які дала будівельниця цієї церкви Феофіла Ратомська, місцевий поміщик повинен кожного року давати на богослужіння для священика по 15 р. в рік, а для дяка – 7 р. в рік.
У 1798 році у Малому Житині нараховувалося 57 дворів, чоловіків було 197, а жінок – 183. Священиком був Михайло Андрєєв, який мав дружину, двох синів та трьох дочок.
Дерев’яна дзвіниця відремонтована в 1852 році.
У кінці ХІХ століття священиком був Іван Миколайович Голдаєвич, який правив з 1844 року. Священик жив у новому, зручному будинку, який належав церкві. Біля будинку були побудовані міцні господарські будівлі. У дяка дім та господарські будівлі були старі.
Завжди в церкві відправляли богослужіння за будівельницю Феофілу Ратомську. В церковному архіві знаходився документ на землю, що належала до церкви.
У Малому Житині була відкрита церковно-приходська школа по договору общини від 24 червня 1888 року. Нараховувалося тоді в селі 69 будинків та 373 жителі.
На Маложитинську церковно-приходську школу надходили кошти від сільської общини. У 1917 році надійшло 132 р. 10 к. за рік. На господарське утримання школи щорічно виділялися кошти Губернським Земством. Кошти витрачалися на книги, письмове приладдя, невеликий ремонт, освітлення, опалення.
Кожного року 9 серпня, на сятого Пантелеймона, від хати до хати ходив священик з церковною ходою. З хати господарі виносили стіл, хліб, сіль та записку за здоров’я. Носили ікону святого Пантелеймона та служили біля кожної хати. Церковна хода була проти пожежі.
У ХХ столітті найдовше правив священик Борис Феофілович Милясевич (з 1934 по 1980 рік).
Маложитинську початкову школу було побудовано у 1940 році. У 1940 році в ній навчалося 142 дитини. Відмінників в усіх класах було 16, а невстигаючих – 27 учнів. Директор школи – Л.Дзівак.
У роки війни фашисти хотіли знищити село. Німці зігнали багато людей у долину. Хтось з селян побіг за Марією Павловською (нім­кою). Марія прийшла і поговорила на німецькій мові з фашистами. Вона попросила відпустити людей, сказала, що ці люди добрі і їй в усьому допомагають. Марія врятувала багато селян та прожила довгих 100 років.
Фашисти забирали корови у людей, вивозили молодь на каторжні роботи до Німеччини. Були вивезені і Антон та Марія Коровайчуки.
Близько вісімдесяти жителів села були членами формування ОУН-УПА. Молодь села любила співати українські пісні. Дівчата шикувалися у перший ряд, а хлопці за ними у декілька рядів і йшли стройовою ходою до хреста з насипом, співаючи пісню про січових стрільців. За переказами, на тому місці був бій. До хреста з насипом, який був у центрі села, любили бігати і сільські діти. Вони носили туди польові квіти. Пізніше тут буде збудовано каплицю з Казанською іконою Божої Матері.
У 1945 році було оточено місце, де була криївка місцевої боївки УПА. Хлопці не здалися живими, а підірвалися гранатою. Це такі,як А.П.Крутов, Г.П.Крутов, Г.Р.Крутов, С.І.Стасюк, Д.Я.Шахрайчук, О.О.Вакулюк.
Мало дівочих років прожила Самкова Зоя Олексіївна (1924 р.). Вродливу дівчину, причетну до УПА, жорстоко закатували в тюрмі.
Декілька сімей було вивезено на спецпоселення до Сибіру. Багато пройде років, коли житинці повернуться на рідну землю...
Село, як і людина, уміє плакати і усміхатися. Воно може бути гордим і сумним, пихатим і доброзичливим. Сьогодні Малий Житин усміхнений та доброзичливий, бо в ньому живуть хороші люди. 
Ірина КРАВЧУК, вчитель Великожитиської ЗОШ

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.