Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
20
серпня
Випуск
№ 1333 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Неупереджений погляд на справу Івана Дем’янюка [Випуск № 921]

Узятися до написання цієї статті мене змусили різні небилиці, які ширяться в Україні навколо Івана Дем’янюка, - «нацист», «розплата за минуле» тощо. Звісно, цими ярликами деякі українські журналісти хочуть прикрити свою дрімучу некомпетентність, а то й непрофесійність. Скажу, що мені довелося ознайомитися з багатьма матеріалами справи І.Дем’янюка, опрацьовуючи їх. У 1992 р., коли цьому українцеві - услід за нацистським злочинцем А.Айхманом, організатором концтаборів (!!!), - грозило повішення на шибениці, мені вдалося передати в Україну кілька примірників мого друкованого на машинці рукопису під назвою «Судилище триває». І тоді справа І.Дем’янюка заполонила сторінки багатьох газет, ставши знаною українській громадськості. Слідом виник комітет на захист Івана Дем’янюка, який очолив журналіст, борець за права української національної церкви В.Кательницький. Урешті було видруковано мій есей «Судилище триває» («Каменяр», Львів, 1995 р., 38 с.), в якому тезисно викладено причини виникнення цієї скандальної історії та перипетії навколо неї. У післямові до есею, зокрема, наголошувалося: «На жаль, через незорганізованість і недієвість провідників української діаспори СКВУ (Світового конгресу вільних українців), а згодом через невизначеність позицій вищих урядовців України, справа Івана Дем’янюка не стала тим поворотним моментом, який зупинив би нагнітання у світі антиукраїнської істерії». Підтвердженням останньої тези є новий виток судової розправи над нещасним 89-річним старцем.

Звідки ростуть ноги в історійки

У 70 роках минулого століття перед спецслужбами «імперії зла» було поставлено специфічне завдання: на міжнародному рівні дискредитувати національно-визвольні рухи народів, поневолених Совєтським Союзом. Підтвердженням цього є пошуки так званих воєнних злочинців здебільшого серед українців, естонців, литовців, латвійців. Ізраїль мав свої інтереси: гучним процесом нагадати світові про Голокост, побіжно виховуючи молоде покоління в патріотичному дусі, підтвердити доцільність жорстокої політики на зовнішньому відтинку тощо. Німеччина ж прагнула (й прагне далі) підтримувати дружні відносини зі США, навіть ідучи назустріч усіляким збурювачам зі скандальною репутацією.

До політичної оборудки підключилися не тільки зловісний КҐБ, посольства СССР у різних країнах, Центр Шимона Візенталя, міжнародні прокомуністичні організації (спонсоровані ЦК КПСС, зокрема Товариство об’єднаних українців Канади, ТОУК), але й новостворені на Північноамериканському континенті урядові структури, завданням яких були пошуки нацистських злочинців, - ОеСАй (1979 р., Бюро спеціальних розслідувань, США) та комісія Дешена (Канада). Дружний хор цього різношерстого зборища в унісон підтримували відомі газети «Ізвєстія», «Молодь України», «Нью-Йорк Таймс», «Нью-Дейлі Стар», «Торонто Стар» та ін. Центр Візенталя разом із провідниками прокомуністичних організацій (були на службі в КҐБ) постачали посольства СССР довжелезними списками переважно українців, підозрюваних у скоєнні воєнних злочинів. Для прикладу, на Канаду в годину пік набралося аж 1179 українських «злочинців», в основному - вояків дивізії «Галичина».

Цікавим є той факт, що в тодішній галасливій пресі не промайнуло жодної згадки про армію генерала А. Власова, яка не тільки коляборувала з нацистами, але й брала участь у придушенні Варшавського повстання. Не менш цікавим є й те, що у зборі матеріалів проти українців, запідозрених у співпраці з нацистами, ОеСАй не тільки тісно співпрацювало з КҐБ, але його працівники офіційно здійснювали поїздки по підсовєтській Україні. Певну зловісну роль у цій міжнародній політичній змові відіграли й спецслужби Ізраїлю, тобто «Моссад».

І.Дем’янюк - злочинець чи жертва міжнародної змови?

Уперше в поле зору каґебістів потрапив І.Дем’янюк у 60 роках минулого століття, коли його мати, маючи вістку зі США, відмовилася від пенсії, яку отримувала по нібито загиблому синові. Реакція КҐБ не забарилася: почалися прослуховування, а під час відвідин вилучили з родинного альбому знімки Івана. У 1975 році редактор комуністичної газети у Нью-Йорку М.Ганусяк передав імміґраційній службі списки 70 українців, що «співпрацювали» з нацистами, серед яких був І.Дем’янюк.

Уже 1981 року в США розпочалася судова розправа, де цьому українцеві висунули звинувачення в тому, що він нібито був садистичним охоронцем «Іваном Грозним» у концентраційному таборі в Треблінці, Польща; того ж року його позбавили американського громадянства. Звісно, вирішальну роль зіграла каґебістська фальшивка-посвідчення про закінчення ним курсів табірних охоронців, рівно ж - недостовірні особисті дані при заповненні документів для в’їзду до США. Прикро, але нині, як і в 80 роки минулого століття, американська влада не хоче усвідомити ганебної підступності ялтинських домовленостей: насильній репатріації на «родіну» підлягав кожен, хто на 1 вересня 1939 року перебував на території Совєтського Союзу. А це означало, що уціліти від примусового повернення в СССР, тобто не потрапити в концтабори, міг лише галичанин або той «східняк», який подав місцем свого народження будь-який населений пункт Галичини. Отже, І.Дем’янюк, совєтський військовополонений, вояк запасних українських частин для влиття в армію Власова, поселенець одного з пересильних українських таборів вибрав останнє...

У 1985 р. американський суд вирішив видати І.Дем’янюка Ізраїлю, відтак його перевезли до ізраїльської тюрми суворого режиму поблизу самого Тель-Авіва, де перебував майже 8 років. Його звинуватили в наступних злочинах: проти людства, проти євреїв, а також у воєнних злочинах проти переслідуваних. Показове політичне судилище тривало п’ятнадцять місяців, а 92 судові засідання відвідало 800 тисяч ізраїльтян.

Із метою помочі родині І.Дем’янюка українці США й Канади створили спеціальний комітет, який на судові витрати зібрав 1 млн. доларів (за сьогоднішніми мірками - 10 млн. доларів). Зокрема, до захисту на суді залучили відомого історика, графа Н.Толстого (Велика Британія), професора Лондонського університету Дж. Ґрента (його висновок: посвідчення є явною фальшивкою), експерта людської пам’яті В.А.Ваґенара, професора-експерта зі судової антропології Я.М.Ісчана (США), графолога В.Флина (США; його висновок: посвідчення є підробкою), професора Каліфорнійського університету А.Причард (її висновок: фотографія на посвідченні є монтажем двох знімків), спеціаліста з достовірності документів Е.Робертсон (США; її висновок: посвідчення є фальшивкою - три різні види клею, дірки на фото, підроблені підписи, скази від пінцетки, відсутність дати видачі документа, різні розміри чисел на фото й самому документі). Дещо пізніше авторитетні експерти ФРН побіжно підтвердили: посвідчення має ознаки фальшування, а також масу відхилень від обов’язкових на той час канцелярійних тонкощів.

Але головний прокурор Ізраїлю М.Шакед не взяв до уваги жодних доказів цих наукових світил, оскільки «ми базуємося на власних експертизах і вважаємо їх переконливими». А ось цитати, які допоможуть відобразити атмосферу судилища в Ізраїлі: «Хоч суд над Айхманом був наявним і голосним, але про нього вже забули. Ми потребуємо Дем’янюкового суду, щоб пригадати минуле нашим людям і цілому світові. З цим процесом Голокост знову стане дійсністю», - колишній суддя високого рангу Т.Терлов; «Підсудний... був пізніше призначений, разом з іншими українцями, на службу в екстремістському таборі в Треблінці»; «нацисти знайшли спільність інтересів з частиною населення, окупованих територій в Польщі й на території Росії (під частиною Росії розуміють Галичину - «Пошта»)», - із акта звинувачення І.Дем’янюкові, висунутому ізраїльським судом. Варто наголосити на тому, що в цьому багатосторінковому документі понад сто разів ужито словосполучення «охоронці-українці», тобто на українську націю покладено збірну відповідальність за частину злочинів, учинених упродовж Другої світової війни.

Утім на захист І.Дем’янюка стали або висловили своє критичне ставлення до судилища в Ізраїлі видатні особистості: суддя-лорд Т.Деннінґ, історик Н.Толстой (Велика Британія); республіканець П.Бюкенен, професор В.Ваґенар, адвокат-жид В.Вольф (США); письменник Г.Рульман (Німеччина); журналіст П.Вордінґтон (Канада); дослідник єврейської історії, д-р Р.Окунєва, колишні судді Х.Коган та Д.Ейтан, письменник Б.Еврон (Ізраїль) та ін.

25 квітня 1987 р. І.Дем’янюкові винесено судовий вирок: смерть через повішення. Утім 29 липня 1993 р. під тиском світової громадськості, а також через відсутність доказового матеріалу Верховний суд Ізраїлю звільнив оскарженого з-під арешту. Дем’янюк повернувся до США, у 2001 р. йому відновили американське громадянство. Однак наступного року почався новий відлік переслідувань: знову позбавили громадянства, мотивуючи тим, що є нові докази перебування охоронцем у концтаборах, а також вирішили депортувати зі США через неправдиву інформацію, надану імміґраційним властям цієї країни.

Наразі ОеСАй не здає своїх позицій, а навпаки - хоче доказати потребу в собі. Свідченням є те, що минулого року чиновники Центрального відомства Німеччини заявили: вони мають нові докази, що І.Дем’янюк був охоронцем у таборі Собібор (Польща), особисто супроводжуючи євреїв до газових камер. Слідом німецька влада видала ордер на арешт І.Дем’янюка, накидаючи йому звинувачення у причетності до знищення 29 тисяч осіб у трьох нацистських концтаборах на території Польщі. Знаково, що це звинувачення висунуто всупереч Польському інституту пам’яті, який заперечує наявність документів про Дем’янюка як охоронця таборів Майданека, Собібора, Треблінки.

Прикро, але через зміну поколінь українська спільнота Канади й США втратила інтерес до цієї політичної розправи, тож нині оскарженого в нових злочинах І.Дем’янюка, окрім його родини, нема більше кому підтримувати.

Випадковість чи розправа над оборонцями І.Дем’янюка?

Багато чого у справі І. Дем’янюка не піддається логіці. Мабуть, кількість трагедій з оборонцями І.Дем’янюка підтверджують виняткове значення цієї справи для гравців на міжнародній шахівниці. Однак про трагічне: через суди зазнав фінансового краху історик Ніколай Толстой, республіканець Патрік Бюкенен вимушено зняв свою кандидатуру на президентських виборах США, доктор-історик Руф Окунєва разом зі своїм хворим сином заледве вціліли, втікаючи з Ізраїлю, внаслідок загадкового падіння з багатоповерхівки загинув колишній ізраїльський суддя Дов Ейтан, мало не осліп від вихлюпнутої в очі кислоти ізраїльський адвокат І.Дем’янюка Йорам Шефтель, експерт Аніта Причард намагалася накласти на себе руки, здійснено ритуальне вбивство голови Комітету захисту І.Дем’янюка в Україні Володимира Кательницького (36 ножових ран) та його старої матері (київська міліція зробила все, щоб ці два жахливі вбивства відійшли в небуття нерозкритими). Стає моторошно...

Замість висновку. На жаль, тільки платники податків США можуть вирішувати, чи потрібна їхній країні, особливо в час економічної рецесії, структура ОеСАй, яка зловісною тінню нависає над багатьма державами світу.

 На дні національної ієрархії?

Журналісти каналу „Інтер» продовжують тиражувати підконтрольні сіоністам інформагентства, які знайшли новий об’єкт, що звинувачується в нацизмі і знищенні євреїв. Проваливши спробу екстрадиції Івана Дем’янюка зі США до Німеччини, сіоністи з допомогою німців, які хочут свої злочини війни перекинути на українців, взялися за дискредитацію ще одного українця, громадянина США Якова Палія, якого звинувачують у знищенні в концтаборі кількох тисяч євреїв (?!). Така послідовність у переслідуванні представників однієї нації – української - не є випадковою. Дискредитація України й українців вигідна як жидам, які прагнуть приховати власні злочини як проти українців, так і проти росіян, які кілька століть цілеспрямовано нищили наш народ. Як бачимо і німцям, які всю вину за злочини фашизму тепер намагаються перекласти на інших. Маємо наразі змову трьох держав проти України. Такий сценарій вже, до речі, використовувався в Габсбурзькій Австрії, про що свідчить стаття, яку ми пропонуємо вашій увазі.

 Як у відносному, так і в абсолютному вимірі українці в Габсбурзькій Австрії (Галичина й Буковина) на кінець XIX століття мали більше політичних і національних прав, ніж українці в інших землях. Це частково пояснює, чому навіть через десятки років після розпаду Австро-Угорщини колишні українські піддані Габсбургів продовжували добрим словом згадувати про «старі часи» за імператора Франца Йосифа.

Проте здебільшого в ностальгійних спогадах менш приємні моменти швидко забуваються. Про деякі з них нещодавно нагадав схвалений критикою німецькомовний фільм угорського режисера Іштвана Сабо. Фільм «Полковник Редль» ґрунтується на вільному трактуванні життя реальної особи на ім’я Альфред Редль - професійного військового, якого напередодні Першої світової війни усунули з високої посади начальника військової розвідки, що приблизно відповідає посаді сучасного голови ЦРУ у Сполучених Штатах. На початку фільму стає очевидно, що Редль народився у Львові, або Лємберзі, як його називали німецькою мовою, і що він за національністю руський, хоча родина його батька іммігрувала в Галичину з Угорщини десь на початку XIX століття.

Редль та його начальник - ніхто інший, як спадкоємець трону Франц Фердинанд, який увійшов в історію лише тому, що його вбили у Сараєві 1914 року, - занепокоєні корупцією та занепадом дисципліни в офіцерському корпусі. Вони вирішують подати приклад, влаштувавши показовий процес, що викривав би діяльність зрадників і став би пересторогою для офіцерів, котрі мали виправити свою поведінку. Редль ретельно проглядає матеріали розвідки і відбирає, на його думку, п’ять ідеальних досьє, на основі яких можна сфабрикувати потрібний процес.

«Чудова ідея, Редлю, - зазначає спадкоємець трону Франц Фердинанд. - Але все залежить від конкретної особи». Редль пропонує капітана Макса фон Дорнгайма або підполковника Дьордя фон Ком’яти з Будапешту.

На що Франц Фердинанд відповідає: «Розумієте, полковнику Редль, цей процес має продемонструвати армії та офіцерському корпусу, що ворог серед нас і що ми безжально покараємо того, хто занедбав свій обов’язок. Ми також покажемо народам монархії і всьому світу єдину сильну армію Австро-Угорщини. Це, передусім, політична справа.

Тому звинувачений не може бути австрійцем, тим більше австрійським аристократом, бо це могло б послабити довіру до верховного командування.

Він також не може бути угорцем. Адже ми живемо в дуалістичній монархії. Нерозумно було б дратувати внутрішнього ворога.

Він напевно не може бути чехом. У них завжди демонстрації, парламентські скандали та національні рухи. Вони вважатимуть такий процес прямою провокацією.

Він в жодному разі не може бути євреєм. Справа Дрейфуса (у якій офіцера єврейського походження у французькій армії звинуватили в зраді, а згодом виправдали) розділила Європу. Ми накличемо гнів міжнародної спільноти, не кажучи вже, що це ускладнить стосунки нашого імператора з банком Ротшильдів, життєво важливим для монархії.

І нарешті, він не може бути сербом чи хорватом. Цей регіон занадто небезпечний.

Потрібно шукати в іншому місці».

«У ваших жилах тече угорська кров?» - продовжує Франц Фердинанд.

«Русинська», - відповідає Редль.

«Бачите, це якраз те, що нам потрібно - русин. Знайдіть свого абсолютного двійника, Редлю».

«Потрібно пошукати в Галичині», - відповідає Редль.

«То пошукайте. Знайдіть когось з подібним походженням, кар’єрою і зв’язками. І ви матимете потрібну людину!».

Автор сценарію, який протягом фільму підкреслює конфлікти й тертя між офіцерами різних національностей, влучно відобразив справжній дух Габсбурзької імперії. У вирішальний момент для найвищих правителів було ясно, хто перебував на дні австро-угорської національної ієрархії і нічого не вирішував - русини або українці.

З книги Павла Маґочія «Історія України».

Від редакції: Як бачимо, через 100 років мало що змінилося в позиції німців по відношенню до України та Українців.

Марта Онуфрів, Канада, Торонто, «УП»

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.