Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
понеділок
16
жовтня
Випуск
№ 1341 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Інші статті випуска

Партнери

За Україну!

«Боже! Яка ж вона гарна, наша Україна!» [Випуск № 976]

Такі величні слова сказав у моєму рідному селі Нивки-Золочівські, славетний Василь Червоній. Це було 17 травня 2009 року.

Згадую першу нашу зустріч. Серпень місяць, спека за 30. Василь Михайлович переходив із будинку облдержадміністрації до будинку обласних профспілок. Скрізь було дуже багато людей. І всі вони чекали на Червонія, як на свою останню надію про допомогу. Там бачила людей навіть на інвалідних візках. Одні раділи, хтось плакав. Чути було «Слава Україні». Зараз я пишу ці рядки і у мене, так як і тоді, з очей капають сльози.

Василь Червоній приїжджав до нас на конференцію в Демидівку. У кожному його слові був біль за Україну «В школі — Україна, на вулиці — Україна, в серці — Україна, в душі — Україна і, якщо кожен із нас буде думати і говорити про це, тоді і буде українська Україна», - говорив Червоній. Тільки людина з черствою душею не може осягнути цих слів.

І ось 17 січня 2007 року у нашому селі відкривають і освячують хрест і пам’ятний знак Івану Литвинчуку «Дубовому», останньому командиру УПА та його побратиму «Остапу». Синьо-жовте море прапорів. «Ще не вмерла України ні слава ні воля», - співали всі присутні. І все, що говорив у своєму слові Василь Червоній, то було про Україну. У цей день від імені жителів нашого села я подала Василю Червонію письмове прохання щодо виділення коштів на ремонт дороги. А вже в березні я отримала інформацію про те, що з обласного бюджету за великого сприяння фракції УНП та особисто Василя Червонія обласна рада виділила на ремонт дороги в селах Золочівка та Нивки-Золочівські 350 тисяч гривень. Декілька чиновників з району намагалися присвоїти собі досягнення Василя Червонія, але це їм не вдалося. На черговій сесії я навіть посварилася з одним з таких чиновників. А згодом розпо­віла про це усім своїм односельчанам. Та, на превеликий жаль, доброї дороги так і немає досі, тому що гроші несподівано кудись щезли... Але я рада, що кожен у селі знає — дорогу хотів зробити кращою Василь Червоній.

17 травня 2009 року до нас знову приїхав Василь Червоній. Було це на Великодні свята. На місці освяченого хреста біля пам’ятного знаку було торжество Пасхи. Всі присутні співали пасхальні піснеспіви. Після закінчення мітингу Василь Червоній попросив всіх сфотографуватись на згадку біля пам’ятного знаку. А я у свою чергу наважилась звернутись до нього з проханням сфотографуватися з моїми синами Гнатом та Петром (на фото). Він подав їм руку для вітання та назвав козаками.

Пізніше наша зустріч відбулася біля лісу, на високому пагорбі. Василь Червоній розпитував про історію села, його жителів, про проблеми, ділився своїми планами на майбутнє, пообіцяв привезти з концертом ансамбль хлопчиків-бандуристів, виготовити пам’ятну дошку для школи, допомогти у святкуванні ювілею села.

Неможливо забути пісню, котру співав разом з усіма Василь Червоній. Він мав чудовий голос, знав багато повстанських пісень. Він співав із Михайлом Марчуком, Василем Лещуком, Юрієм Данилюком, Михайлом Якимовичем, Володимиром та Надією Ярошами, і я впевнена, що ці пісні чули душі українських повстанців. Їх багато, цих душ спочивають у нашій золочівській землі. Бо хутір «Кривиці» був столицею вояків УПА. Довго дивився він довкола, було видно здалеку пам’ятний знак, буяв травень, пасхальна радість переповнювала душу. «Боже! Яка ж вона гарна наша Україна», — вигукнув захоплено Василь Червоній.

Остання зустріч відбулася у 2009 році на Козацьких Могилах. Василь Червоній був у вишитій сорочці старовинного козацького покрою, полотняних штанях. Він стояв біля церкви і молився. Молився за Україну. А з іншого боку стояли яничари, столичні гості та їхня охорона, вони не пускали Василя Червонія до мікрофону. Не пускали, бо боялись.

І ось він звертається до людей полум’яним словом. Незабутній, неповторний, геній фальшивої нації. Тиша стояла довго. Всі слухали його заповіт і його щирі слова справжнього українця «Слава Україні». В останнє я бачила його, коли зустрічався з нашою делегацією на майдані серед прапорів. Поруч з ним стояв Іван Турко. Коли побачила Василя, чогось затерпло тіло, защеміло в душі. Неможливо цього описати. Я голосно сказала: «Слава Василю Червонію!» І знову такі знайомі до болю слова «Ну, хіба не козаки!» Він ніби попрощався з нами і пішов. Пішов у вічність...

Для мене Василь Червоній був великим українським патріотом. Він розумів кожного, його душа була відкрита для всіх. Він загинув з думкою про Україну, він загинув за свободу України. Слава Василю Червонію!

Слава нації!

...Мені наснилося відразу після смерті В.Червонія. Наснилося... Що його вбили...

Людмила Суходол, депутат Золочівської сільської ради, голова осередку УНП с. Золочівка

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.