Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
п'ятниця
22
вересня
Випуск
№ 1338 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

НЕУКРАЇНСЬКА УКРАЇНА – 2010 ...або новітнє зросійщення України [Випуск № 974]

У світовій історії жодна мова не зазнала такого страшного нищення від сусідів-ворогів, як українська. Спочатку українське слово нищилося поляками та москалями, а згодом більшовиками-комуністами.

Лише у 90-х роках XX ст. українська мова де-юре стала єдиною державною мовою в Україні та однією з трьох офіційних мов у Придністров’ї. До цього майже 300 років українська мова заборонялася, піддавалася репресіям або не мала повноправного державного статусу в тих країнах, до складу яких входили українські землі. Проте, сьогодні особливо тішитися нічим. Часи русифікації українського населення повертаються...

ЯНУКОВИЧ - «СТАХАНОВЕЦЬ» РУСИФІКАЦІЇ

Витіснення всього українського з України за нового режиму набуває все більших обертів. Складається враження, що, прагнучи реалізувати якнайшвидше завдання, поставлені перед ним Москвою, Віктор Янукович намагається виконати свою президентську «п’ятирічку» за півроку. У цьому сенсі він просто «стахановець» руси­фікації, адже всього за декілька місяців Янукович спромігся повернути в Україну атрибути совковості, які попередній владі частково вдалося викорінити за 18 минулих років.

Виглядає так, що у 2010 році українську столицю і всю Україну захопили донецькі прибульці з минулого, котрі бачать майбутнє України лише за умов тотальної русифікації і повторної совєтизації українського простору. Крок за кроком режим Януковича цілеспрямовано витісняє усе українське, взамін насильно затягуючи в Україну призабуту українцями ідеологію часів СРСР.

Засилля російськомовного продукту в друкованих ЗМІ, FM-станціях та на телебаченні вражає. На сьогодні в Україні не існує жодного центрального телеканалу, на якому б велося мовлення виключно українською мовою. На телеекранах переважають російські серіали та низькопробні розважальні шоу.

Русифікація українського інформаційного простору видається «януковичам» явно недостатньою. Тому ще до всього іншого ідеологи Партії регіонів вирішили запропонувати скасувати 50% квоту на українську музику. Цю ідею озвучила народний депутат, член Комітету з питань свободи слова та інформації Олена Бондаренко. Вона запропонувала просто вилучити з пункту 1 статті 9 Закону «Про телебачення і радіомовлення» норму про те, що в загальному обсязі мовлення кожної телерадіоорганізації не менше 50% мають становити музичні твори українських авторів чи виконавців. Додатково пропонується скасувати пункт 4 статті 28: «у радіопрограмах музичні твори українських авторів і виконавців повинні становити не менше 50% загального щотижневого обсягу мовлення».

Без сумніву, в більшості європейських країн неможливою була б ситуація, котра склалася сьогодні в українському FM-просторі. Адже якщо умовно розділити аудиторію за інтересами, то в Україні мали б бути присутні FM-радіостанції, які б транслювали переважно класичну музику, джаз, ретро, народну музику, рок, диско чи поп-музику. Проте за ситуації повної безконтрольності грошовитих хазяїв ефіру, потреба боротися за свого слухача, надавши йому для прослуховування улюблений музичний сегмент, просто відпала. А ті радіостанції, котрі на своєму початку намагалися ще якось дотримуватися певних канонів поділу аудиторії за інтересами, усвідомили, що за українських реалій робити це немає жодного сенсу.

На нинішньому етапі FM-простір — майже суцільна російськомовна низькопробна попса, котру нав’язують із більшості радіостанцій українському слухачеві. Очевидно, що навіть при тій безконтрольності, у якій перебуває нині український FM-простір, від керівництва цих радіостанцій вимагають хоча б формально дотримуватися певного відсотку україномовної продукції. І FM-загал знайшов у цій ситуації досить оригінальний вихід. Аби його не звинувачували в повній відсутності української мови на підконтрольних хвилях, деякі новини, дикторські монологи та реклама подаються українською мовою, а все інше – як заманеться. А заманеться дуже просто: англомовні пісні змішуються з переважаючою їх кількістю російськомовної попси та шансоном на кшталт «Владімірского централа» або «Мурки».

Крім того, у березні 2010 року Кабінет міністрів призначив президентом Національної телекомпанії Єгора Бенкендорфа, а його заступником - Валіда Арфуша. Колишній президент НТКУ Василь Ілащук 15 березня подав заяву про відставку. Експерти переконані, що прихід Бенкендорфа на Перший національний призведе до його перетворення на черговий російськомовний гламурний канал типу Інтера.

Бенкендорф відомий поступовим, але неухильним просуванням на український медіаринок російськомовного телевізійного продукту - типових «мильних опер» та примітивних розважальних передач. Представники інтелігенції занепокоєні, що по­літика Бенкендорфа на посаді генерального продюсера Інтера призведе до того, що з ефі­ру взагалі витіснять україномовні програми.

«СОЮЗПЕЧАТЬ» ТА БЕЗГРАМОТНІСТЬ МОЛОДІ

Ситуація на ринку преси не краща. Лишень прогулюючись вулицями Рівного, можна неозброєним оком побачити, що україномовних газет та журналів в кіосках чи розкладках майже немає. Натомість в наявності завжди є свіжі «Комсомольская правда», «Аргументы и факты», «Единственная», «Лиза», «Добрые советы», «Отдохни», «Московский комсомолец», «Совершенно секретно», «Натали», «Еженедельник футбол» та навіть «Советский спорт».

Так, згідно зі статистикою Державного комітету телебачення та радіомовлення за 2009 та перший квартал 2010 року за сукупними річними накладами в Україні перше місце утримують російськомовні газети та журнали: наклад газет майже у 2,5 рази більший, а журналів — у 8,5 рази більший за україномовний. Третє місце за рівнем річного накладу посідають англомовні газети та журнали.

Неабияке занепокоєння викликають і дитячі журнали. Приміром, батькам, які бажають прищепити своїм дітям любов до знань, розвинути їх інтелект та допитливість, пропонують серію російськомовних інтелектуальних колекцій «Веселый художник», «Автолегенды СССР», «Мишка-топтыжка», «Твои веселые друзья-зверята», «Человек-Паук», «Золушка» (попелюшка, -авт.) та багато ін.

Запитаймо себе: «Чи вдасться нам за таких умов запобігти поширенню мовного суржику серед україномовних українців, а особливо їх дітей?». Звичайно, ні. Особливо сприяють його поширенню такі дитячі російські телеканали як «Теленяня» та «Детский мир», котрі є доступними мало не кожному мешканцю Рівного й користуються особливою популярністю серед малечі. Як результат, дітлахи під час своїх забав тепер галасують не «Допоможіть!», а «Памагітє!». При намаганні виправити помилку у вимові, одразу відрізають: «А так не красіво!». Результат досягнуто — рідна материнська мова стала другорядною, меншовартісною й непрестижною.

Як результат, чимало рекламних оголошень, що розклеєні у Рівному на стовпах та парканах, також надруковані російською мовою. Деякі підприємці, не звертаючи уваги на те, що такої географічної назви міста як «Ровно» вже не існує більше як 18 років, вперто пишуть стару назву обласного центру, ніби підкреслюючи, що писати «Рівне» — холопство, а насправді себе виставляють у світлі малоросійського холуйства.

Нещодавно, перебуваючи у місті Сарни Рівненської області, я з подивом помітив, що навіть у цьому західноукраїнському місті (колись тут і УПА була, і розгалужене ОУНівське підпілля, -авт.) позиції української мови різко похитнулися.

Вся «просунута» молодь заговорила російською, а точніже жахливим жаргоном російського походження… Проходячи повз скупчення хлопців років 20-ти, що стояли з велосипедами біля гастроному, я почув: «Пацани, паєхалі сьодні до Пєті! В нього хата гуляє до утра. Візмем з собою па дароге пляхан, півася і троха пагоним там з дєвахами! Слишите чі нє?! Время — деньгі! Шевеліть поршнями, скареє беріть бухло і за мной...». Жах!

Електронна банківська документація, фіскальні чеки в супермаркетах, автовідповідачі мобільних операторів, офіційні сайти потужних українських компаній та найпопулярніші українські інформаційні сервери (korrespondent.net, ua.glavred.info, obozrevatel.ua, focus.ua, ua.proua.com, news.finance.ua, ura-inform.com, censor.net.ua, www.ukr.net, а також головний рівненський інформаційний форум pobho.com.ua про «Жизнь города Ровно». Цей форум - взагалі просто клоака антиукраїнських настроїв) — усі ці ресурси на території української держави послуговуються переважно російською мовою.

«Я ЛЮБЛЮ ТЕБЯ, РОССИЯ, ДОРОГАЯ МОЯ РУСЬ»

Дійшло до того, що в Рівному на стіні однієї з «хрущівок» по вулиці Директорії, що поруч з будівлею облдержадміністрації, хтось написав наступне: «Я люблю тебя, Россия — дорогая моя Русь!» (див. фото).

Крім того, в обласному центрі на перетині вулиць Петлюри й Мазепи стоїть квітковий салон-магазин з красномовною назвою «Цветочный рай», а над нею — вже українською, але маленькими літерами написано — «Квітковий рай». На запитання кореспондента «Волині», чому саме російськомовний варіант назви салону написаний великими літерами, працівники чітко пояснили: «Це наша хазяйка для себе написала, вона росіянка». Тоді ми зателефонували пані «хазяйці» і вже в неї поцікавились про домінування російської мови над українською на фасаді її магазину, на що остання нервово заявила: «А у нас президент дружит с Россией, кроме того — к нам сюда люди приезжают из России!». Пані, а хіба ті мешканці Рівного, що народилися в Україні, — не люди? Невже на потреби корінної нації можна наплювати лишень через те, щоб втішити іноземця з Російської Федерації?

Шановна пані «хазяйко цвєточного раю», зрозумійте, що українські патріоти не перекреслюють здобутки російської культури чи народу, а виступають лишень за те, щоб в Україні було стільки російських виві­сок на магазинах, скільки росіяни дозволяють відкривати в себе українських. Вони за те, щоб в Україні було стільки російських шкіл чи Церков, скільки росіяни дозволяють відкривати українських в Росії. А там — нуль! Тобто, мова йде про рівноправні стосунки, а не домінування одного народу над іншим. До вашого відома, за даними Головної служби з питань гуманітарного розвитку Секретаріату Президента (тоді ще Ющенка, авт.), в 2009 році Україна витратила на російську мову 3 мільярди гривень, а Росія на українську — 0.

Додати тут нічого, лишень уявімо, чи хтось із етнічних українців Кубані зміг би відкрити квітковий магазин, приміром, в місті Сочі (нині Краснодарський край), повісити на ньому величезну вивіску з українською назвою, а нижче написати переклад маленькими російськими літерами. Маємо певний сумнів, що бізнес за таких умов мав би якийсь успіх.

Для прикладу, міський голова Черкас Сергій Одарич нещодавно дав доручення Муніципальній інспекції навести у місті лад з російськомовними вивісками. Відтак, інспектори заходили до кожної фірми чи магазину, де вивіски написані російською мовою і залишали там припис про усунення порушення. Підприємці мали виправити написи на вивісках. Інакше - на них чекали штрафні санкції.

За словами мера, ці заходи не є утиском російської мови. Інспекції просто виконували «Правила благоустрою міста Черкаси», затверджені депутатами Черкаської міськради. У цих правилах написано, що згідно з українським законодавством, «усі вивіски, банери тощо мають бути виключно державною мовою». Проте, це випадки поодинокі в України, щоб міський голова займався такими «дрібницями».

Як бачимо, влада в Україні лишень вдає з себе демократів, захисників прав національних меншин і, незважаючи ні на що, вперто власними руками нищить українську мову, сприяє поширенню суржику, а при цьому самі українці у власній країні ще так і не позбулися комплексу неповноцінності й перебувають у становищі найбезправнішої національної меншини.

Ми самі не встигли отямитись, як в незалежній Україні виховалось покоління, для якого українська мова й культура є чужими, а іноді навіть — ворожими...

Олександр ДЖИГИРЕЙ.

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.