Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
середа
19
квітня
Випуск
№ 1315 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

«Я перед нею помолюся, як перед образом святим» [Випуск № 973]

Квітує травень, оспіваний у піснях, гаптований солов’їними розливами, і з ним приходить до нас славне свято Матері.

Ми мало звертаємо уваги на основне покликання жінки, її головну місію на Землі — продовження роду. Але ж і таємницю жіночності варто шукати у справж­ньому покликанні жінки — материнстві й коханні.

У наш час, час національного й духовного відродження, ми повертаємось до свят, які шанували наші предки. У них черпаємо скарби народної мудрості, наснагу, сподівання на кращу долю рідного народу.

Святкування Дня Матері має свою історію. У 1910 році у штаті Філадельфія вперше організували День Матері. А в 1914 на клопотання Анни Джервіс (вона рано втратила матір і запропонувала, щоб люди разом вшановували і матір-неньку, і матір-Землю, і Матір Божу) Конгрес США встановив нове державне свято.

Серед української громади День Матері вперше влаштував Союз українок Канади в 1928 році. А з 1995 року День Матері став святом усієї незалежної України, який відзначається у другу неділю травня, а цього року - 9 травня.

Хай це свято ввійде в кожну українську родину, щоб під знаком вшанування Матері виховувалися наші діти, бо від того, як вони будуть виховані, залежить наша сила, краса, воля, наше майбутнє. Здоров’я і щастя усім українським матерям!

Підрозділ українського козацтва «Волинська Січ», редакція газети «Волинь».

 

Поспішаю до мами

Тече річка Роставиця поміж берегами,

А я їду, поспішаю до своєї мами,

А я їду, поспішаю до своєї неньки.

Пригорнутись ще раз хочу до її серденька.

Подивитись в її щирі, її мудрі очі,

Цілувати її руки стомлені, робочі,

Попросити у матусі за усе прощення.

Це ж вона мені давала силу і натхнення.

Це ж вона завжди побожно нас благословляла,

А у сумку на дорогу — гостинчики клала.

І чекала нас завжди в гості до домівки,

Як приїдем — накривала стіл нам у затінку.

Варенички нам ліпила, пироги із сиром,

Щоб були ми завжди ситі, щоб жили із миром,

Щоб були ми завжди щирі, на добро багаті

І щоб завжди мир і спокій панували в хаті.

Не завжди ми про матусю свою пам’ятаєм

І провідать зайвий раз — теж часу не маєм,

Відкладаєм ми гостину на колись, на потім,

То поспати нам би трохи, то ми на роботі…

А прийде колись пора та, прийде та година,

Що побачити хотіла б хоч би раз ще сина,

Стиха мовить: «Сину, де ти? Приїжджай скоріше…»

А у відповідь — відлуння, німота і… тиша…

А у серці сина стисне — погукала мама!

І летить уже до неї, не в авто — вітрами…

В серці тяжко…Не зустрілись… Вже немає…Пізно…

Сонце ніби більш не світить, небо стало грізним…

Ну чому ж в нас завжди часу на батьків немає?

А сказати тепле слово…Слів не вистачає…

Бо ж допоки є батьки в нас, допоти ми діти,

Та не вмієм цим втішатись, не вмієм цінити.

Прилітаймо, приїжджаймо хоча б на хвилину

І до батька, і до неньки у гніздо родинне,

Щоб не рвалось, не губилось те коріння роду,

Що дає наснагу й силу нашому народу.

Як ми будем пам’ятати про своє коріння,

То пошле нам Бог здоров’я, силу і терпіння,

Та удачу у всіх справах завжди і усюди,

Поважати завжди будуть чужі й рідні люди.

Марія Блонська


до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.