Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
18
червня
Випуск
№ 1324 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Як Москва підтримувала німецьких фашистів, зміцнювала Вермахт і як Червона армія визволяла Європу [Випуск № 973]

У самій сталінській концепції Другої світової війни містилася непримиренна суперечність. За більшовицькою ідеологією виходило так, що майбутня війна має завершитися перемогою «революції в одній, або кількох країнах».

На XVІІ з’їзді ВКП (б) та на сесії Вєрховного Совєта 31 серпня депутати —більшовики висловили впевненість, що Червона Армія виконає свою місію і ідеї комунізму опанують весь світ.

Навесні 1939 року Сталін опинився на роздоріжжі. Мюнхенська згода, падіння Чехословаччини, англійські сумнівні гарантії Польщі, поразка народного фронту в Іспанії — все це змінило ситуацію в Європі. За таких умов Сталін мусив негайно зробити вибір, і він його зробив.

Фактично, починаючи з березня 1939 року, Москва чітко визначила курс на блокування з гітлерівською Німеччиною з метою подальшого поділу світу на сфери впливу із стратегічно взаємовигідними інтересами. Як відомо, все це мало логічну зав’язку в ніч з 23 на 24 серпня 1939 року в Москві, коли був підписаний відомий пакт Молотова-Ріббентропа. Підписання пакту про ненапад між Німеччиною Гітлера і Російською червоною імперією, а також основні пункти секретного протоколу відкривали прямий шлях до початку Другої світової війни.

Події 1939 року, що призвели до розв’язання війни, мали спільний для обох сторін аспект. Коричнево-червоний альянс — німецьких нацистів і великодержавних російських більшовиків став можливим тому, що обидва режими прагнули не лише підкорити, але й надалі тримати в покорі сусідні народи. Окрім того, вони єдиним фронтом виступили проти спільного ворога — демократичних свобод.

Англія, Франція, Чехословаччина, Австрія, Польща та інші країни, що оточували та розділяли авторитарні диктатури, рано чи пізно мали стати об’єктом нападу.

Саме Польща з її 30-мільйонним населенням в той час і стала першою жертвою двох хижаків.

Після відомої провокації у прикордонному містечку Глейвіц 1 вересня Німеччина оголосила Польщі війну. А з 3 вересня 4-а армія Клюге перетнула німецько-польський кордон. Танкова колона Гудеріана, успішно подолавши польський опір на кордоні, прямувала до Бреста під Бугом. 8 вересня 4 танкова дивізія німців уже увірвалася на околиці Варшави. Коли про цей факт стало відомо Сталіну, він доручив Молотову надіслати Гітлеру вітальну телеграму.

Як відомо, згідно з домовленостями про спільні дії Вермахту й Червоної армії, радянські війська перетнули польський кордон 17 вересня. Того ж дня, коли Червона армія перейшла кордон, німецьке командування звернулося до Кремля з проханням не надавати політичного притулку польським урядовим особам та представникам польського командування.

Щоб забезпечити перехід кордону якомога більшій кількості польських біженців, частини, що відходили від Львова та Станіслава, зайняли оборону на Коломийських висотах. Проти них на прохання Гітлера радянське командування спрямувало лівофлангові частини Київського округу, що йшли назустріч німцям від Львова. Жорстока боротьба між рештками польських загонів і союзників Вермахту в червонозоряних кашкетах забрала не одну безневинну душу. Далі все розвивалося за вже знайомим нам сценарієм. Доконавши спільними зусиллями польську армію, Вермахт і Червона Армія вчинили для себе свято. З нагоди повної і абсолютної перемоги було влаштовано серію спільних парадів. У Бресті парад військ СС і НКВД приймали давні зна­йомі по спільному навчанню в Липецькій школі — генерал Г.Гудеріан та командир С.Кривошеїн. У Гродно парад переможців приймав майбутній герой Сталінграда В.Чуйков, у Ковелі і Пінську в подібних урочистостях були задіяні офіцери Вермахту з іншими російськими командирами.

Незабаром після спільних парадів розпочались інші спільні дії: Гестапо і НКВД відразу прийнялися впроваджувати в життя досягнуті домовленості...

Для «справедливого» поділу здобичі 19 вересня до Москви прибула німецька військова делегація. Вона вела переговори з радянськими офіцерами про демаркацію кордону та про порядок виведення німецьких військ за Нарев, Пісу, Сян, передачу радянській військовій адміністрації об’єктів і спільні дії проти польських частин. Отже домовленість про спільні дії в боротьбі проти польської адміністрації не була просто декларацією, а, як казав згодом тодішній військовий аташе в Москві генерал Кестрінг, являла собою реальну програму, що виконувалася на всіх рівнях бездоганно.

550-600 тисяч євреїв та 1200 тисяч поляків одразу було визнано німецькими військами «непридатними для асиміляції» і фактично зречень на смерть. Не відстало від своїх есесівських та гестапівських колег московське гестапо — НКВД. Так, наприклад, 1,5 мільйона польських та єврейських «буржуїв» було негайно перевезено в товарняках до Сибіру, середньої Азії та Казахстану. А їхнє майно повезли до квартир партійних та адміністративних шефів на Сході. Вслід за поляками та євреями до Сибіру в таких же товарняках відправили «класово чужих» елементів з числа «братів-українців» та «братів-білорусів». Таких набралося щонайменше 1,2 мільйона. До радянського полону було відправлено 1,5 мільйона мобілізованих у польську армію, з яких 20 тисяч старшин розстріляли в Катині на Смоленщині, на Харківщині, Луганщині, та в районі Козлова, де їх забрали до концентраційних радянських таборів.

Особливо нещадно московські комуністи розправлялися з представниками елітних прошарків населення — політиками, державними службовцями, офіцерами армії, поліції, професорами та викладачами вузів, вчителями, власниками великих, середніх і навіть малих підприємств. Депортації підлягали так звані «куркулі», священики і навіть «активні прочани». Як пізніше відмічав польський генерал Андерс, СС, Гестапо та НКВД плідно співробітничали в нищенні будь-яких потенційних лідерів, що могли створити опір окупаційним режимам — як московському, так і німецькому.

Так само швидко сторони дійшли згоди і в питанні про переселення осіб української національності в зону окуповану СРСР, а поляків і німців — назад. Домовилися також про обмін полоненими відповідно до того, з якого населеного пункту вони призивалися до армії. Договір про дружбу і кордони доповнювався двома секретними додатковими протоколами і одним конфіденційним. 4 жовтня Молотов і Шуленбург підписали ще один додатковий протокол, яким відповідно до статті і договору про дружбу і кордон затверджували нові кордони між двома імперіями — більшовицькою Росією та фашистською Німеччиною. Відтоді у світі аж до 22 червня 1941 року ніхто інакше не трактував більшовицький режим Москви, як союзницький по відношенню до Німеччини.

П’ятий поділ Польщі остаточно порушив баланс сил у Європі і на довгі шість років змінив політичну ситуацію у світі. Ква­ліфікуючи Польщу як потворне дітище Версальської системи, у своїй промові на сесії Вєрховного Совєта СРСР Молотов досяг вершини політичного цинізму. Його слова, що від цього дітища «нічого не лишилося після короткого удару з боку Німецької армії, а потім — Червоної армії», показали всьому світові, що СРСР дійсно став союзником нацистського Рейху у розв’язанні другої світової війни. Договір про дружбу і кордон остаточно розставив крапки над «і». Миттєво були розв’язані питання про недоцільність створення «залишкової держави». Передачу земель Німеччині.

А річ у тому, що з середини вересня 1939 року, коли польський уряд цілком втратив контроль над ситуацією, Ріббентроп почав турбуватися, як би за умов політичного вакууму на східних землях не почалися несподівані процеси. Якщо росіяни не виступлять, телеграфував він послу Шуленбургу у Москву, то в Галичині і на Волині може виникнути якесь нове (читай: українське самостійницьке — авт.) державне утворення. Тому Ріббентроп запропонував у телеграмі 16 вересня текст спільної заяви: «Зважаючи на повний розпад колишньої форми правління у Польщі, імперський уряд та уряд СРСР визнають за необхідне покласти край нестерпному в подальшому політичному і економічному становищі, що склалося на польських територіях. Вони вважають своїм обов’язком відновлення на цих територіях, що являють собою для них (Німеччини й СРСР) природний інтерес миру і спокою і встановлення там нового порядку шляхом окреслення природних кордонів і створення життєдатних економічних інститутів».

Як СРСР озброював Вермахт

Кінець 30-х років для обох імперій Гітлера та Сталіна виявився передкризовим. Масована розбудова воєнно-промислового комплексу СРСР та Німеччини призвели до поглиблення дисбалансу в економіці. Німеччина відчувала потужний сировинний голод, а СРСР — брак притоку іноземних капіталовкладень, насамперед у вигляді новітніх техноло­гічних комплексів.

Протягом осені 1939 року, - зими 1940 року між Москвою та Берліном велися інтенсивні економічні переговори з метою збільшення обсягів взаємних поставок. Німці особливо наполягали на зростанні експорту зерна, руди, нафти. Сталін також надавав великого значення розбудові торгівлі з Німеччиною, як з головним зовнішньоекономічним партнером СРСР.

Після укладення економічних договорів за станом на 11 лютого 1941 року до Рейху було відправлено сільгосппродуктів на суму 198,7 мільйона марок, нафтопродуктів на суму 67,8 мільйонів марок, в тому числі — 195,6 тис. тонн авіаційного бензину. За станом на 22 червня 1941 року СРСР поставив у Німеччину лише за другим договором 577 тис. тонн зернових, 220 тисяч тонн нафтопродуктів, 25 тис. тонн марганцевої руди. В цілому впродовж серпня 1939 року — 21 червня 1941 року було поставлено сировини і матеріалів на загальну суму 937 мільйонів марок.

Це радянським авіабензином заправлялись німецькі літаки Люфтваффе, коли вилітали бомбити французькі та британські міста у 1940 році.

Але взаємною торгівлею і спільними діями проти Польщі радянсько-німецьке співробітництво не обмежувалося. Пакт і договір про дружбу і кордон регламентувало ще й воєнно-стратегічне співробітництво. Так Німеччина цілковито підтримала СРСР у його розбійницькій війні проти Фінляндії, а СРСР надав послуги Німеччині в організації на території Мурманської області спеціальної військово-морської бази «База-Норд», що обслуговувала німецькі підводні човни під час кампанії проти Норвегії. Це були ті самі човни, що у 1939-1941 роках розстрілювали британські конвої у Північній Атлантиці. У тому ж Мурманську німецькі кораблі переховувалися від англійських торпедоносців, поповнювали запаси води, продовольства, зброї, ремонтувалися. Особливо дошкуляв англійським кораблям рейдер «Бремен», що також базувався в районі Мурманська. За ці послуги і за допомогу німецьким морякам грос-адмірал Редер висловив особисту подяку радянському командуванню. Окрім того, слід відмітити, що радянські криголами проводили німецькі судна через Північний морський шлях до Тихого океану, де вони потім розбійничали на морських комунікаціях.

Ганебним актом совєцько-нацистського режиму була передача СС і Гестапо 800 німецьких та австрійських антифашистів, що спочатку переховувалися в СРСР, а потім стали мешканцями Гулагу.

Одним з яскравих підтверджень цьому є спогади німецької антифашистки Маргарет Нойман, коли її в числі інших антифашистів представники НКВД передали в руки Гестапо. Обмін політв’язнями відбувся ніде інде, як на мості через річку Буг в прикордонному Бресті. Радянська сторона взамін отримувала від представників Гестапо українських політичних діячів, котрими цікавилися в НКВД.

На вимогу німецьких властей, СРСР розірвав дипломатичні стосунки з емігрантськими урядами Польщі, Голландії, Данії, Норвегії, Бельгії і навіть Югославії.

Москва беззастережно підтримала німецьку агресію проти Данії та Норвегії. У бесіді з Шуленбургом, Молотов запевнив посла, що радянський уряд розуміє заходи Німеччини щодо Норвегії і Данії як протидію спробам Великобританії, готової зайти надто далеко.

«Ми бажаємо Німеччині нового успіху», - заохочував Молотов партнера до нових агресивних актів, водночас готуючись до захоплення Балтійських держав.

Москва, у свою чергу, поставила вимоги перед німецьким міністерством закордонних справ не пізніше 1 вересня розірвати стосунки з Литвою, Латвією, Естонією. Цей одіозний альянс тривав би і далі, коли б Гітлеру це не набридло і він з середини серпня 1940 року не приступив до підготовки агресії проти СРСР.

Подальші події включали ситуацію, що склалася на 22 червня 1941 року, засвідчують, як на це вказують архівні документи, що обидва режими підійшли до критичної межі. Гра почалася наввипередки. Обидва партнери були варті один одного. Сталін, клянучись у дружбі Гітлеру, зосереджував наступальне угруповання проти нього, а Гітлер напередодні сповіщав свого московського партнера, що війська, зосереджені на Сході, не мають жодних намірів нападати на СРСР.

Подальші події Другої світової війни: намагання Москви в перші місяці радянсько-німецької війни піти на сепаратні переговори з Німеччиною через посередників з посольства Болгарії з метою укладення нового пакту, плануючи при цьому заплатити Рейху землями України й Білорусії, все це, як відомо, зазнало поразки.

Наступний розвиток подій у Другій світовій війні — це тема окрема.

Продовжувач імперської політики російського царизму — комуністичний режим добився свого в повоєнні роки. Його влада розповсюдилася до Балкан, Дунаю й Ельби. У подальшому здобутками Російської імперії стали В’єтнам, Куба. Встановлення сталінських тоталітарних режимів у країнах Центральної та Південно-Східної Європи, а також низці країн Азії, прагнення кремлівських вождів поширити владу комунізму на всю земну кулю зрештою підірвали основи навіть такої наймогутнішої імперії в історії людства як Московсько-більшовицька. Нав’язавши народам світу — «холодну війну» і тотальне протистояння, режим остаточно вичерпав свої можливості. Агонія стала очевидною наприкінці 70-х років минулого століття.

Розпад останньої імперії, що стався у 1991 році, є закономірним наслідком такої політики (дехто з сучасних аналітиків вважає, що це був тільки перший великий напіврозпад), другий внутрішній — ще попереду...

Сергій КРИЧИЛЬСЬКИЙ.

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.