Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
вівторок
18
липня
Випуск
№ 1328 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

І в твоєму імені живу! [Випуск № 973]

Коли я взявся писати ці свої думки про зустрічі і прощання з видатним лицарем України, історичної Волині, моїм добрим другом і однодумцем Василем Червонієм, згадалися слова мого улюбленого поета, дисидента 60-х років минулого століття Василя Симоненка, якого за його талант і безмежну любов до України безжалісно знищила злочинна московська кегебістська машина, але його поезії вічні як і вічна Україна.

Коли мечами злоба небо крає

І крушить твою вроду вікову,

Я тоді з твоїм ім’ям вмираю

І в твоєму імені живу!

Писав поет ці геніальні рядки у своєму вірші «Україна», писав у чорні дні для нашої Вітчизни, коли вона задихалася в обіймах «старшого брата» і «визволителя» злочинного московського більшовизму.

Василь Червоній мав багато аналогій у своєму життєписі по­дібних до Василя Симоненка: глибока віра в Бога і Україну, рідний народ, його Церкву, високі християнські принципи в душі. Саме таким я бачив його при наших зустрічах. Але запам’яталися най­більше перша і остання за його життя, яке було коротке, а він жив і горів не лише, щоб згоріти, а щоб гріти і світити. Саме останні слова попереднього рядка виніс я з першої нашої зустрічі. А була вона на дев’яту п’ятницю 1989 року у Пляшевій, до якої, починаючи з днів моєї студентської юності, приходив по декілька разів кожного року. Таку прощу зробив і я тої пам’ятної дев’ятої п’ятниці до «Козацьких могил». Панахиду служили московські батюшки, проповідь їх нагадувала виступ тогочасних членів по­літбюро. Про Україну, вікове прагнення до волі і незалежності нашого народу нічого ними не було сказано.

Саме в час, коли виступи цих «слуг народу» досягли свого апогею, на територію заповідника з синьо-жовтими прапорами увійшла чисельна група прочан, і один з них голосом пам’ятним мені й дотепер привітався до раніше прибулих: «Слава Україні!». У відповідь присутні чисельним многоголоссям відповіли: «Героям слава!». Аплодисменти, радісні голоси, якісь нові імпульси в душах людей народили ці вітання.

Пізніше, коли на Монастирщині проходив так званий несанкціонований мітинг, я дізнався ім’я того, хто вперше запалив новітні досвітні вогні нашої свободи у Пляшевій своїм привітанням «Слава Україні!» То був Василь Червоній. Слухали ми тоді полум’яні слова В’ячеслава Чорновола, Василя Червонія та інших. Першого я вже мав нагоду знати і слухати, ім’я ж Василя почув вперше. Кожне слово його нагадувало відшліфований аналіз, западало в душі і справді горіло і світило. І хоч Василь не належав до шістдесятників-дисидентів, з якими мені довелося довгі роки нести важкий хрест на Всеукраїнську Голгофу, одначе я зміг тої пам’ятної зустрічі винести для себе переконання, що народилася в його особі нова українська генерація, яка у нових умовах розпочинає боротьбу за волю України.

Опісля тієї першої зустрічі було багато інших і про них залишилися в моєму домашньому архіві чисельні фотодокументи. Особливо ми часто зустрічалися в Рівному, коли Рівненську Духовну семінарію очолив отець ректор Ігор Швець. Були це офіційні і неофіційні зустрічі і ми мали нагоду слухати багато разів повні полум’яної любові слова до рід­ної Церкви, для якої Василь зробив так багато, як ніхто на Волині, нашої історії і культури. У колі близьких друзів в єпар­хії, семінарії був він ду­же розумним співрозмовником, любив вислухати кожного, хоч не завжди з усіма погоджувався.

Одначе він глибоко і щиро вірив людям, робив добро для кожного, коли мав таку можливість, але найбільше горів він Україною і згорів за неї.

Пригадую, пишучи ці рядки, як ми, волиняни, з отцем ректором Ігорем Швецем ходили вітати Василя Михайловича з призначенням його на голову Рівненської облдержадміністрації. Нас вразила невимушеність, простота прийому у першої особи області, його кабінет, який нагадував історію рідного краю в мініатюрі, частину історії якої писав і Василь Червоній. Одного разу, коли ми були на прийомі в його кабінеті, він звернувся до мене і сказав: «Пане Володимире, давайте сфотографуємося на спомин», а я доповнив: «Для історії»... Це фото мені дуже пам’ятне, як і та зустріч.

Мені часто доводилося чути в Рівному від міщуг і так званих «дисидентів»: «А що той Червоній зробив доброго?» на ці запитання була моя відповідь: «А що доброго не зробив він?». Він був сіячем добра, волі, незалежності, свободи, демократії.

На одному з прийомів у Рівному такі твердження про «нещирість» Василя Червонія почув від особи дуже раніше наближеної до нього, і я тоді прочитав вірш геніального нашого поета Василя Симоненка «Перехожий». Наведу тут лише його кінцеві рядки.

Раптом —

Шепіт поміж перехожих:

- Що там?

- Спіткнувсь чоловік... —

Одні співчували йому убого,

Інші не втримались докорять:

- Треба дивитись ото під ноги,

Так можна голову потерять... —

Трохи в футбола пограли словами,

Обсмакували чужу біду.

А він знову йшов

І дивився прямо.

І знову

Натхненно творив ходу!

Василь Червоній вже тоді не був головою облдержадміністрації і оті «друзі» порозбігалися в інші владні табори, одначе продовжував, очистившись від них, натхненно творити ходу до повної перемоги української України, національної ідеї в Церкві.

У студентських юначих роках прочитав я ряд віршів геніальної нашої поетеси Ліни Костенко, що ходили тоді в українському самвидаві. Особливо запам’яталися слова, які нині так влучно будуть доповнювати мої ці рядки: кулі, як дівчата, вибирають найкращих...

Смерть від руки одвічного ворога завжди приходила до найкращих: Симон Петлюра, Євген Коновалець, Степан Бандера, В’ячеслав Чорновіл, Василь Червоній... Список цей безкінечний...

Віками вороги України підбирали ті кулі для найкращих синів і дочок України, а були вони і у формі «блискавки». Ми добре розуміємо, звідки вони летять у наших найкращих патріотів, бачимо це не лише на прикладах власної історії, а й історії сусіднього нам народу — поляків: в їх кривавій історії слово «Катинь» уже промовляється двічі.

Ворожа куля злочинно у вигляді «блискавки» обірвала молоде життя Василю Червонію, але ворог повинен пам’ятати Євангельські слова: «Якою міркою міряєш іншим, такою відміряють і тобі».

Остання моя зустріч з незабутнім лицарем українському духу Василем Червонієм відбулося під час його величавого похорону, коли я разом з тисячами інших схилив голову у зажурі перед його домовиною, а ці рядки хай будуть йому нев’янучим вінком на святу дорогу і незабутню у наших думах могилу біля кафедрального собору Покрови Пресвятої Богородиці у Рівному.

Ім’я Україна — безсмертне, бо воно складене з вічно живих імен її найкращих синів і дочок, які віддали своє життя за неї і з їхніх імен складено святе і найдорожче для нас ім’я Матері-України.

Володимир РОЖКО, Луцьк

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.