Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
вівторок
30
липня
Випуск
№ 1433 2019 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Подивись у воду на свою вроду [Випуск № 1428]

Вибори — це немов візит до стоматолога: відтермінувати можна, уникнути — ні.

Незалежно від рішення Конституційного Суду, а воно буде плюс-мінус за тиждень, вибори до Ради відбудуться. Штаби розгорнули бойові ряди. Провідні політичні сили оголосили перші десятки, а подекуди й двадцятки своїх списків. Поява на полі нової партії «Голос» на чолі зі Святославом Вакарчуком (ну нарешті!), безумовно, вносить кількісні корективи, але не якісні. Уже можна робити прогнози щодо обличчя нового парламенту.

Точніше, ну які там прогнози? Свіженька соціологія від КМІСу дає ефектні цифри: «зелень» претендує майже на половину крісел і впевнено пре вгору, «опозиціонери-життєлюби» — під 12%, «європейці» приблизно на 8%, тобто трохи більше ніж «сердечні», «молоді й голосисті» — на 5,5%, решта пролітає. За 40 днів щось може змінитися, але, як ми нещодавно переконалися, у соціології див не буває. Ну й що? Адже мажоритарку не скасували, тож на нас чекає когорта індивідуалів, частина з яких уже глибоко в процесі, терміново обирає собі партійну та/або ідеологічну обгортку. Але ж ми розуміємо, що в боротьбі гречки з ідеологією гречка впевнено перемагає.

У нас не так давно стали бідкатися, що політичні партії несправжні: вони формуються не навколо програм і принципів, а навколо особистостей. Стривайте, стривайте! А невже Опоблок не ідеологічне угруповання? Авжеж, «пєсня о трєвожной молодості» хіба не ідеологія? А «Свобода»? У тім-то й річ, що всі ідеології в Україні, перепрошую, якісь... криві. Досі не можу забути, як під час шоу «Зворотний відлік» на «UA: Першому» ведучий Павло Казарін прочитав свободівцю Русланові Кошулинському тези виборчої програми полум’яного комуніста Петра Симоненка п’ятирічної давності, і той із ними погодився, не підозрюючи каверзи.

Тут два пояснення. По-перше, у сучасному світі класична парадигма «ліве — праве» трохи покорчена й нинішні популісти самі не знають і не цікавляться, із якого вони боку. А по-друге, шанований ресурс VoxUkraine днями оприлюднив епохальний матеріал, який чомусь не став сенсацією: ґрунтовне дослідження політичних уподобань українців на основі цілком репрезентативної вибірки 1200 респондентів. Не того, що їм самим здається, а їхніх справжніх переконань. Я не переказуватиму дослідження, яке безперечно є must read останніх місяців (дуже-дуже раджу!), зупинюся на висновках: ми в абсолютній більшості дотримуємося лівих переконань. Там запитник зовні простенький, але надійно виколупує зсередини людини її істинні погляди на економічну свободу, на роль держави, на терпимість, на заскорузлість. Соціалісти ми: три чверті (73,3%) авторитарні, тобто ближче до комуністів, ще шоста частина (17,3%) — ліберальні, припустімо, соціал-демократи. Решта або на межі, але все одно ліві, або жалюгідні лічені 1-2% правдивих правих (а не таких, хто за програму Симоненка). Понад те, серед лівих опинилася більшість тих, хто вперто бачить себе переконаним правим.

І це, перепрошую, вирок. Серед нас переважна більшість латентних комуністів, курва! Совпадєніє? Із таким громадянським запитом ані європейську економіку, ані європейські інститути не побудуєш. На щастя, більшість із нас не підозрює, подібно до пана Журдена, що розмовляє прозою, а подібно до пана Кошулинського, що сповідує чужу релігію. До того ж, так само на щастя, значна частина політичного істеблішменту — реальні бізнесмени, які незалежно від своїх декларацій впроваджують капіталізм, як вони його розуміють. Так, дикий, так, компрадорський, так, почасти мафіозний, але капіталізм. Інакше кажучи, кровопивці так чи так виховують у пригноблених економічне мислення й первинні навички агентів ринку. До того ж трудова міграція, якщо вона не в один бік, так само формує відповідні м’язи в тих, хто повертається й має намір інвестувати бодай у щось крім кам’яного паркана навколо будинку (власне спостереження). А іноземні інвестори, які потроху все-таки приходять, впроваджують відповідну корпоративну культуру, яка теж ожвавлює пейзаж.

Але цього замало, критично замало. Той малий бізнес, клас незалежних підприємців, попри силу-силенну серед нас ФОПів, так і не народився. А це він забезпечує запит і на свободу, і на стабільні правила, і на, врешті-решт, демократію. Тож не сподіваймося, що новий вищий законодавчий орган принесе нам щастя. Він принесе лише те, що ми від нього самі вимагаємо й на що заслуговуємо. І суб’єктивна чесність того чи іншого політика тут взагалі ні до чого. Тож не купуймося на західні стандарти: якби партії були ідеологічні, а виборець усвідомлював себе як слід, ми вже знову були б у СРСР. Не буди лихо!

Юрій Макаров

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.