Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
вівторок
30
липня
Випуск
№ 1433 2019 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Відкритий лист Почесному Патріарху Київському і всієї Руси-України Філарету [Випуск № 1428]

Слава Ісусу Христу!

Ваша Святосте!

Уклінно прошу дочитати цей лист до кінця в цілковитій впевненості, що написати його мене спонукала лише безмірно глибока пошана до Вас і до тієї жертовної праці, яку Ваша Святість зложили на вівтар нашої Української Церкви.

Ви, Ваша Святосте, знаєте, що я була першою, хто, ніким не заохочуваний і ніким не підтримуваний, взяв на себе ризик заявити на весь світ про неканонічність підпорядкування Української Церкви Московському Патріархату, і першою прокричала на весь світ “Московський Патріархат не має в Україні жодного квадратного сантиметра канонічних територій”.

На омосковленому й закомунізованому Півдні це було вкрай небезпечно, але це була правда, яку знала я і не знав світ. І я повинна була її казати.

Знаєте Ви, Ваша Святосте, і мою позицію щодо Томосу. І знову ж, я була чи не єдиною, хто висловив цю позицію вголос, попередньо запитавши Вашого дозволу, аби не нашкодити інтересам нашої Церкви. Моя мета була — звернути увагу наших єпископів на те, що ми отримуємо і що втрачаємо, аби на Соборі вони приймали продумане зважене рішення.

Прийняли. Не таке, як хотілося б мені. Але прийняли. Соборно.

Головний його позитив — при чому безмірно великий — це визнання неканонічності підпорядкування Української Церкви Московському Патріархату й скасування всіх московських анафем і заборон.

Наша церква звільнилася від трьохсотлітньої духовної залежності від Москви і її облудної політики, що перетворювала українських вірян у ворогів свого народу і своєї Вітчизни.

Це історична перемога.

Якщо нам Господь дасть розум закріпити її, то сотні поколінь будуть вчити про неї з підручників історії, як вчать нині про Визвольну війну Богдана Хмельницького, бо те, що ми під Вашим проводом пережили за майже 30 років — це теж було Визвольною війною, хоч і (хвала Богові й Вашій мудрості!) безкровною. Й ім’я Патріарха Філарета як поводиря й натхненника нашого духовного визволення теж буде сяяти в цій майбутній історії.

Це — те, що ми здобули. А що втратили? На жаль, теж чимало. Втратили Патріархат. Для мене — це до сліз гірко. Але питання про Патріархат повинне було ставитись на початку переговорів із Константинополем. В крайньому разі — на Соборі. Можна було всім Собором сказати: “Або Патріархат — або нічого не треба”. Вся аргументація була в моїй статті. Це була б гідна позиція. Тим більше, що Константинополь уже на весь світ заявив, що приєднання нашої Київо-Руської Церкви до МП було неканонічним. Кожен, хто має хоч трохи лою в голові, зрозумів би й те, що й права Константинополя на нашу Церкву дуже сумнівні нині, з огляду на його 300-літнє зречення своєї дочірньої Церкви. Отже, наша позиція була б цілком зрозуміла світові.

Собор на таку позицію не спромігся. Можливо, для того були якісь вагомі підстави...Погодився на митрополію. Чи гоже нам тепер ставати в опозицію до рішень Собору? Я не говорю вже про те, що соборні рішення, відповідно до церковних правил, мають бути обов’язковими до виконання всіма чадами Церкви — від найвищого ієрарха, до найнижчого мирянина. Я зараз говорю про думку світової громадськості про нашу Державу, Церкву й увесь народ. Москва на цілий світ обзивала нас “раскольниками”, “порушниками канонів”, і навіть “служителями диявола”. Вселенська Патріархія взяла на себе сміливість спростувати ці звинувачення. Невже сьогодні ми маємо дати світові доказ того, що ми таки є по самій своїй природі справжніми розкольниками й порушниками і канонів, і законів моралі, для яких немає ні канону, ні закону, ні морального припону? Бо про яку моральність Церкви як суспільної інституції можна говорити, як вона за місяць зрікається своїх власних рішень?

Я розумію, що гірко, прикро, сумно... Але цього разу рішення приймав не Московський Собор, а наш — Український, Київський. І ми, щоб не срамитися перед світом, маємо підкоритися цим рішенням, як би це нам не було боляче.

Ми не маємо права робити те, до чого нас спонукають і про що мріють Агафангели й Новінські, аби зганьбити нашу Церкву й домогтися відкликання Томосу, вносячи розбрат у наші релігійні громади, провокуючи бунти ієреїв один проти одного та проти єпископів.

Знаю, що до Вашої Святості неодноразово приїздили й одесити — буцім “борці” за Київський Патріархат. Та чи не зауважили Ви, Ваше Святосте, що в перші їхні проїзди про Патріархат не згадувалось? Тоді були тільки скарги на єпископа Павла (Юристого), який нібито кривдить отця Віталія (Сеника), якого я також ревно захищала, коли у нього були неприємності з Владикою Яковом. О. Віталій, дійсно, талановитий священик, який має такий підхід до людей, що можна подумати, ніби він навчався не в духовній семінарії, а в єзуїтському коледжі. Але справа була не в його талантах, а в тім, що Владика Яків тоді публічно (й не по-правді) зганьбив його, звинувативши в тому, чого священик не робив. Оскільки на парафії здійнялася буча, я мала стати на бік несправедливо скривдженого.

Але ж із єп. Марком о. Віталій конфліктував, аж доки не “виїв” його з єпархії.

Сьогодні причина піднятого о.Віталієм бунту полягає не тільки в його настійному бажанні перетворити наш храм у свою “сімейну вотчину” й у власну годівницю, як, ясна річ, і не у вболіванні за Київський Патріархат.

Бунти, сварки, бійки й розбрат в наших храмах, зафільмовані й викладені і Інтернет, потрібні “Опозиційному блоку” (Новінським, Агафангелам і Ко) для відкликання Томосу. А син о. Віталія — член цієї партії, що у 2014 р. став за її списком депутатом облради. Тоді, довідавшись про “родинні зв’язки” нашої Церкви з “Опоблоком”, багато дуже солідних прарафіян на знак протесту покинули нашу парафію.

Нині синочок “дуже українського” священика мітить на прохідне місце в списку “Опоблоку” на виборах до облради, та, очевидно, й до Верховної Ради, але для цього потрібно, щоб його “корисну” діяльність побачили й оцінили очільники партії, які й формують ті списки. Ото і весь “секрет”!

Думаю, що до Вашої Святості їздять нині не тільки одесити, бо кампанія з дискредитації Української Церкви і розколу єдності, що зафіксована рішенням Собору, ведеться по всій Україні. І ведеться вона аж ніяк не заради утвердження Київського Патріархату і Вашого, Ваша Святосте, статусу як чинного Патріарха, а навпаки, для остаточного поганьблення Української Церкви як «антихристової», і Вас, як «невиправного корисливого розкольника», який і «єдність МП розколов» лише владолюбства ради.

Не вірте в щирість тих, хто нині клянеться у відданості Вам і Київському Патріархату та підбиває Вас на невиважені кроки! Зганьбивши нашу Церкву і Вас, вони задоволено смоктатимуть кожен свою цукерку чи кістку, зароблену на нашій спільній ганьбі.

Ваша Святосте! Ви були нашим прапором у нашій тривалій боротьбі з Московською ордою на духовному фронті. Ми йшли за Вами й рівнялися на Вас. І ми перемогли в цій нерівній битві за духовне визволення.

Задля цієї перемоги Ви зреклися спокою і багатьох життєвих благ. Ви перетерпіли погрози й насильтво, злослів’я й огуду.

І Господь незримо ішов поруч із Вами, даруючи довголіття, натхнення, силу і мудрість.

Вашу подвижницьку працю й вірність меті визволення Української Церкви від Московського духовного ярма, Господь уже в цьому, земному житті увінчав довічною славою.

Ваше ім’я може бути вписане в історію України як ім’я першого в історії нашої землі архиієрарха зі званням Героя України і Почесного Патріарха.

Це — земна слава, незрівнянна з тією, що уготовлена на небесах. Але це — не суєтна дармо-слава. Це слава за діла, здійснені в ім’я Церкви, в ім’я Слави Божої і в ім’я народу Божого, українського. А саме за ці, земні діла даються й вінці небесні.

У моїй поемі “Єлизавета”, присвяченій життю доньки Ярослава Мудрого, є епізод, коли, ставши норвезькою королевою, дружиною коханого Гаральда-вікінга, Єлизавета дізнається, що у нього є позашлюбна жінка, яка народила йому первістка-спадкоємця престолу.

Приниження, зрада, несправедливість, підступність рвуть її душу. В ці хвилини розпачу й обурення її духівник-чернець, застерігаючи її від необдуманих вчинків, говорить їй, згадуючи слова Екклезіаста:

“Все — суєта суєт... Все в світі — тлінне...”

А ти — про вічне мислити повинна.

Ти — королева. Ти — донька Руси.

Предовго, і в невідомі часи,

Про тебе згадку берегтимуть люди.

Чи світлу, ачи сповнену огуди —

Про це вже нині, доню, дбати треба.

Бо й вічність, заповідана на небі,

Дається за великі і малі

Діла, що ми звершили на землі.

Тож дбати слід про те, щоб добра згадка

Тут, на землі, залишилась нащадкам.

Щось подібне хотіла б і я сказати Вам нині, Ваша Святосте...

“Діла, що Ви звершили на землі”, були великими. Ми гордимося Вами і тим, що Господь благословив і напоумив нас хоч малою мірою прилучитися до цих великих історичних справ.

Ми надіємося і віримо, що колись, у майбутньому, саме Ви, Ваша Святосте, станете небесним покровителем і захисником оновленого й визнаного світом Київського Патріархату, як були ним в земному житті для гонимого й хулимого, скорбного і світлого його предтечі, за який боролися Ви й Ваші славні попередники В. Липківський, М. Скрипник, В. Романчюк та тисячі служителів Церкви і мирян. Не зруйнуйте, не зрадьте цієї нашої надії і віри! Не зрікайтесь нашої любові й шани до Вас! Не зневажте заслуженого Вами почесного місця в історії України і в пам’яті народу та світлого вінця, уготованого Вам Господом, заради тимчасового, суєтного й так маловартісного! Не кидайте під ноги нашим недругам і хулителям НАШУ і СВОЮ гідність і честь, як Ви це робите зараз. Пересильте свій біль і образу заради нашого засмиканого одуреного народу, заради нашої Церкви й України, та й заради свого славного імені в нашій історії й пам’яті нащадків наших.

З щирою повагою і впевненістю в мудрості й прихильності Вашої Святості до своїх духовних чад — Галина Могильницька ( tel.: 067-486-69-71)

А всім своїм братам і сестрам по вірі хочу сказати: «Годі воювати самим із собою. Вірмо в ласку Божу й дякуймо Йому Милосердному за все, вже дароване нам. Не піддавайтесь на провокації й облудні обіцянки. Вірте разом зі мною в те, що наша Церква, яка має апостольське свячення, яка рознесла світло Христової віри на Північ і Схід — на Московію, на Урал, Сибір і Камчатку — аж до Маньчжурії й Китаю, яка украсилась безліччю святих, не тільки в Українській, а й в інших землях просіявших, та має нині багатомільйонну паству вірних чад Христових, — обов’язково буде піднесена до гідності Патріархату, якщо ми зуміємо зберегти єдність і любов, заповідану Господом.

Господь посеред нас!

Галина Могильницька

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.