Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
вівторок
18
липня
Випуск
№ 1328 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Його спадок - тисячі врятованих життів [Випуск № 972]

Був погожий весняний день, і в парку Шевченка, що у Рівному, мені довелось стати свідком розмови двох літніх людей. Мова йшла про різне, проте, як завжди, торкнулися теми здоров’я. Один розповідав, що переніс операцію на судинах, інший - що торік хвороба нирок теж привела до операційного столу. Обоє із вдячністю згадали знаного у краї хірурга Дягеля Володимира Андрі­йовича, адже саме він допоміг перемогти хворобу. Згадали не тільки з великою вдячністю, а із жалем, адже 5 квітня хірург передчасно помер…

Свою трудову діяльність Володимир Андрі­йович розпочав у 1979 році в далекій поліській глибинці — Рокитнівській центральній районній лікарні. Сюди він прибув після закінчення лікувального факультету Чернівецького державного медичного університету.

«Він приїхав молодим допитливим юнаком», - згадує лікар-терапевт відділкової лікарні станції Рівне Алла Кордяк, - «Ми прибули одночасно. Володимир завжди був попереду всіх. Він цікавився медициною і всім, що з нею пов’язано. Можливо тому його талант швидко помітили - вже через рік він став заступником головного лікаря. Разом з тим Володимир робив операції як дорослим, так і діткам. Ми підтримували в роботі одне одного і співпрацювали, оскільки терапія і хірургія тісно взаємопов’язані. Власне, в Рокитному він і одружився. У нього прекрасна дружина, яка все життя у щасливі чи важкі хвилини була поряд.

Уже в березні 1989 року Володимира Андрійовича перевели на роботу хірурга-ординатора в Рівненську відділкову лікарню. Тут він познайомився з колективом і відразу ж зарекомендував себе як хороший лікар та щирий і відвертий колега. Завідувач терапевтичним відділенням лікарні Олександр Антончук говорить, що Володимир Дягель мав неза­мінну для хірурга рису — він був «думаючим» лікарем. Адже одне неправильне рішення - і життя пацієнта можна втратити. За допомогою до нього зверталися важкохворі, практично безнадійні люди. Володимир Андрійович піднімав їх на ноги. Як людина, як фахівець за всі ці роки він залишив по собі лише позитивні спогади.

- Ми його знали тридцять років і можна лише сказати, що Володимир був людиною з великої літери, - продовжує пан Антончук. - За тиждень до смерті він ще оперував хворого… Лікар турботливо ставився до здоров’я усіх, а своє ставив на другий план.

З 1994 року Володимир Андрійович працював завідувачем хірургічного відділення. Важко переоцінити той вклад, який він зробив у розвиток відділення. А ще важче переоцінити ту роботу, яку він здійснив за всі роки діяльності. Сотні операцій, десятки сотень врятованих життів. Його знання і досвід лише доповнювали великий талант. У добрій справі йому допомагали колеги — хірург Володимир Дрозд, завідувач відділенням анестезіології та інтенсивної терапії Степан Рудик. Вміння Володимира Андрійовича намагалися перейняти і колеги, й учні. Одним з них став і син — Андрій. Він також хірург.

«Володимир Андрійович у будь-якій ситуації приходив на допомогу хворим» - згадують колеги, - «Чи були це вихідні дні, чи святкові. Якщо пацієнт того потребував, Володимир залишав усі свої справи й поспішав на допомогу. У найскладніших ситуаціях завжди виходив з оптимальним вирішенням проблеми. Це професіонал своєї справи найвищого класу. Для нас він був не просто колега, а, передусім, товариш, друг, соратник».

Кожний новий день починався для хірурга з огляду хворих. Звісно, з кожним потрібно поговорити, розпитати про самопочуття, про стан здоров’я. Адже хворі потребують не тільки лікування, а й певною мірою співчуття. Володимир Андрійович завжди знаходив спільну мову з усіма. Він знав, чого потребує хворий і, найголовніше, - як йому допомогти.

Своїми спогадами про Дягеля ділиться головний лікар відділкової лікарні станції Рівне Микола Трофімчук:

- «Володимир Андрійович володів технікою всіх операцій. Він брався навіть за такі оперативні втручання, від яких відмовлялися інші лікарні. У справах лікарні мав державницьку позицію — шукав та залучав до співпраці спонсорів. Якось із поїздки до Франції привіз цілу купу обладнання та медикаментів, таких необхідних лікарні. Інтереси лікарні він завжди ставив вище власних інтересів — працював та оперував практично вдень і вночі. Останнім часом, коли вже відчував проблеми із власним здоров’ям, намагався щонайбільше досвіду передати сину».

Проживши відносно коротке, але насичене життя, хірург Володимир Дягель лишив по собі велику спадщину — тисячі врятованих життів. Це те найцінніше, що може бути в людини. Тож вічна вдячність і пошана будуть супроводжувати добре ім’я лікаря. А це теж найбільший спадок, який може залишити по собі людина.

Віктор Ільчук.

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.