Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
вівторок
30
липня
Випуск
№ 1433 2019 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Чому ми настільки одержимі Другою світовою війною [Випуск № 1423]

У День пам’яті та примирення жертв Другої світової війни ми хочемо поділитися з вами TED-лекцією історика, що вивчає Другу світову війну та її наслідки, Кіта Лоуе (Keith Lowe).

Він розмірковує про те, чому ми так часто згадуємо Другу світову, знімаємо про неї фільми та пишемо книжки, і в чому тут найбільша біда.

***

"Навіть я маю визнати, що вибрав досить людне поле для вивчення (Другу світову - ред.). Нещодавно я ходив до своєї місцевої книгарні, і ось що побачив: тисячі книг про Другу світову публікують щороку.

Ми на Заході і все більше людей в інших частинах світу трохи одержимі Другою світовою. У нас є цілі телестанції, які працюють над цією темою. Ми пишемо про це книжки, новели, створюємо фільми. В університетах є курси, присвячені Другій світовій. Цілі музеї збудовані, щоб зберігати колекції з Другої світової. Навіть наші політики "втягуються" у цей процес. Щоразу, коли настає важливі роковини війни, вони збираються і виголошують промови.

Наприклад, на 70-у річницю Висадки військ у Нормандії у 2014 році, 17 голів держав виділили час у своїх графіках, щоб приїхати і вшанувати ті події .Тут були Барак Обама, Ангела Меркель, прем’єр-міністр Великої Британії і сама королева Єлизавета ІІ, яка уже в літньому віці і давно відійшла від публічних справ. Яка ще міжнародна подія збере усіх цих людей?

Чому світові лідери та усі ми так одержимі Другою світовою війною?

Є щось, що мене турбує. Вражає, що багато риторики, яка звучить повсюди про Другу світову, особливо від політиків, журналістів та дипломатів тощо, не стосується Другої світової війни взагалі. Ця риторика про щось інше. Здається, це щось на кшталт способу сприяння національній гордості, чи просто намагання зробити так, щоб люди добре почувалися щодо самих себе.

Мені здається, що Друга світова війна обернулася трохи у мультик, де всі знають, хто погані хлопці і хто хороші. Залишається дуже мало місця для складної сірої зони між ними.

У Британії ми любимо думати, що є реальними героями Другої світової війни. Ми розповідаємо історії, як стояли проти нацистів, як пережили бомбардування країни, як зберігали спокій і зрештою відбилися, відвоювали Європу та звільнили її.

Ми досі говоримо про Другу світову "Our Finest Hour" ("Наш найкращий час") як про "золотий вік" у нашій історії. Наприклад, влітку 2012 року ми відкривали новий воєнний меморіал посеред центру Лондона, меморіал Бомбардувального командування Повітряних сил Великої Британії. Чоловікам, які літали над Німеччиною, скидали бомби. Цей пам’ятник присвячений 55 тисячам льотчиків, які втратили життя у Другій світовій.

Я оглядав монумент, відчуваючи сплеск гордості: за чоловіків, які віддали життя за те, що мені дороге, за свою країну, за британський спосіб життя, який створив таких героїв. Але маленький голос у голові не зникав.

Я знав, що ці 55 тисяч льотчиків померли під час Другої світової, але й знав, що 500 тисяч німців померли через бомби, які ці чоловіки скинули. Багато з цих німців були нацистами. Я посмію сказати, що багато з них заслужили на смерть. Але переважна більшість цих людей були звичайними людьми, жінками та дітьми, як ви і я. Чи ці люди згадані у цьому меморіалі? Звісно, ні.

Під час Другої світової німці були нашими ворогами. Ви не можете згадувати німців на британському національному монументі.

Але не згадувати їх, прикидатися, що цього нібито не було, чи ще гірше, що це не важливо... через це я почуваюсь трохи дискомфортно.

OК, німці - складна проблема. Відставимо їх убік на хвилину і подумаймо про інші національності.

Бо якщо є одна річ, яку британці завжди забувають про бомбардувальну війну, то це те, що ми бомбардували не лише Німеччину. Більше третини британських та американських бомб скинуті на Європу впродовж війни не на територію Німеччини, а на інші країни, які ми повинні були звільняти.

Як наслідок, 50 тисяч французьких цивільних вбили нашими бомбами. 10 тисяч цивільних Нідерландів теж. Чи цих людей згадали у меморіалі? Звісно, ні.

Поки я думав про це, мене нарешті осяяло: меморіали на кшталт цього не створені, щоб розповісти повну історію. Вони створені, щоб розказати ті частини історії, які дозволяють британцям добре почуватися щодо самих себе.

Так роблять не лише британці, але й інші нації. Американці люблять називати своїх воєнних ветеранів "найвеличнішою генерацією, яку суспільство коли-небудь створило". Ніби у них є якась монополія на героїзм.

Всі ми так робимо. Нам подобається думати, що ми герої, що ми жертви. Але не подобається думати про "сірі зони".

І це для мене найбільш дискомфортно. Ці "сірі зони" роблять історію цікавою. Уся велика історія - про "сірі зони".

Але, здається, багато людей не хочуть складних історій. Не хочуть складних та дискомфортних емоцій.

У багатьох людей взагалі немає часу на історію. Вони хочуть міфів.

Ви можете запитати себе: а це має якесь значення? Це ж усе минуло.

Але не все у минулому. Є темний бік усіх історій та міфів, які можуть шкодити.

Історія - брудний бізнес, особливо історія Другої світової війни. Вона не для того, щоб ми добре почувалися щодо себе. Часто вона гидка та дискомфортна, і неймовірно складна.

Вона повна "сірих зон".

Якби ми могли вивчити і прийняти це, тоді цей світ, наш світ, став би набагато мирнішим місцем.


до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.