Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
середа
19
квітня
Випуск
№ 1315 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Як Москва підтримувала німецьких фашистів, зміцнювала Вермахт, і як Червона армія визволяла Європу [Випуск № 972]

Нещодавно завершилося ХХ століття — століття великих змін і потрясінь. На долю поколінь, які жили і живуть в ці часи, випало пережити дві криваві світові війни. Ці криваві бойні забрали десятки мільйонів мешканців планети. Великі революції, більшовицький переворот у Росії, розпад колоніальних імперій помітно змінили обличчя світу. Падіння Російсько-більшовицької імперії — СРСР — дало реальну можливість на здобуття незалежності і відновлення державної самостійності поневолених народів, у тому числі й України. Україна вийшла на європейський шлях як незалежна, самостійна, суверенна держава. Але на сьогодні знову проти слабких сил демократії в багатьох колишніх республіках комуністичної імперії нащадки Сталіна й Гітлера знову об’єднуються в різні червоно-коричневі й триколірно-імперські союзи і прагнуть знову великою кров’ю народів імперії утвердитись на олімпі влади.

Цей альянс будь-якими засобами прагне відбудувати «Велікую Росію», загальмувати процес демократичного розвитку в молодих незалежних країнах, нав’язати їм еконо­мічний, військовий та політичний диктат, як свого часу практикували їхні попередники — Ленін і Мусоліні, Гітлер і Сталін.

У ці весняні дні минає 65 років з часу, коли Червона Армія завершила бойові дії в Берліні. Москва традиційно вважає 9 травня як день перемоги над німецькими фашистами. Проте для українців, як відомо, 9 травня Друга світова війна не закінчилася остаточно, так як і почалася вона у вересні 1939, а не у червні 1941 року.

У той час, коли відкрилися доступи до спецсховищ деякої частини колишніх архівів СРСР, маємо можливість подати інформацію, що ж насправді призвело до виникнення Другої світової війни.

Після жовтневого збройного перевороту у Петрограді російські більшовики створили потворну машину винищення усього відмінного від їхнього догматичного мислення, що залишилося у багатьох народів Російської імперії. Ленін, а після нього його здібний учень Сталін претендували на роль вождів світового пролетаріату. Більшовики вдало спекулювали світовою революцією, й обіцяли збудувати «Новий світ», вдалися до споруджень перших у світі концентраційних таборів (які потім значно вдосконалили у себе німецькі фашисти).

Виставляючи гасло «Світової пролетарської революції», протиставляючи його західній «буржуазії», Кремль почав зондувати грунт щодо можливих блоків з такими, здавалось би, політичними антиподами, а насправді з течією спільної «природи» — націонал-соціалістичною робітничою партією Німеччини.

Те, що, починаючи з 1923 року, між Червоною та німецькою арміями здійснювалося співробітництво в обміні інформацією та навчання офіцерів в свій час не було великим секретом, сьогодні це виглядає для багатьох навіть дивним. Проте початок військово-політичній співпраці поклав Раппальський мирний договір з німцями, підписаний ще в 1922 році. Нарком іноземних справ Г.Чичерін, не приховуючи радості, заявив, що цей договір остаточно встановив дружні зв’язки між Радянською республікою й пригнобленою імперіалістами Німеччиною. У Росію по Балтійському морю почали поступати машинобудівна техніка, інженерні кадри, для розгортання секретних військових виробництв (як відомо, на території Німеччини згідно з Версальським мирним договором мілітарна діяльність була заборонена). Сьогодні мало хто знає, що на початок 1930 року в СРСР виробляють модифікації «юнкерсів», частина їх надходила назад до Німеччини, де їх обкладали приймальними механізмами для авіабомб й приладами для їх скиду. Згідно з секретною постановою політбюро ЦК ВКП (б) були створені учбові центри для підготовки німецьких танкістів, хіміків, пілотів. Найбільшу авіашколу для підготовки майбутніх фашистських асів було відкрито у 1929 році в місті Липецьку. Характерно, що в роки війни на Липецьк не впала жодна авіабомба з німецьких літаків, хоча сусідні міста Воронеж та Єлець були перетворені німцями в руїни. Очевидці розповідають, що спочатку німецькі курсанти мешкали на приватних квартирах. Проте це порушувало секретність їх перебування в Липецьку. Тому згодом їм почали будувати житлові котеджі, котрі збереглися в Липецьку й до сьогодні і слугують за житло пілотам гарнізону російських льотчиків. Німецькі курсанти здобули для себе важливий досвід польотів над російською територією, привезли до Німеччини важливі навігаційні карти територій. В Липецькій авіашколі отримали бойову підготовку такі майбутні фашистські аси як Блюмендаг, Гейні, Макрацькі, Фосс, Теєман, Блюме, Рессінг, це вони в подальшому бомбили Варшаву та Лондон, Ковентрі, Київ, Мінськ та Харків. Місцеві мешканці Липецька й досі стверджують, що в 1929 році в Липецьку разом із сім’єю як викладач жив сам Герман Геринг — майбутній головнокомандуючий повітряними силами фашистської Німеччини.

Починаючи з 1929 року, Сталін через чисельні сітки агентів ОГПУ дає наказ своїй агентурі вважати своїм головним ворогом не націонал-соціалістичну робітничу партію Гітлера, а соціал-демократів з метою підтримати розвиток німецького нацизму і таким чином протиставити Німеччину західним державам. Логіка подій штовхала обох диктаторів в обійми один до одного. Гітлер прагнув до світового панування, приховуючи нацизм гаслами націонал-со­ціалізму. Сталін — до світового комунізму, маскуючись гаслами пролетарського інтернаціоналізму. Попереду в обох політичних тиранів мав рано чи пізно виникнути компроміс, чи тимчасовий альянс, або поділ сфер впливу. Московські більшовики на чолі зі Сталіним побачили рідну душу ще в гітлерівському попередникові — колишньому соціалістові Беніто Мусоліні. Адже недаремно Сталін повторював, що фашистський режим в Італії не завадив Радянському Союзові мати з нею чудові стосунки ще з 1924 року. У роки першої п’ятирічки Італія одержала від СРСР величезні замовлення на промислове устаткування. Ненависть до лібералів і соціал-демократів штовхнула Сталіна до союзу з Італією, ці ж почуття перекинули місток і до нацистського режиму Німеччини. Адже Гітлер недаремно свого часу говорив, що з комуніста завжди може вийти добрий нацист, а з соціал-демократа — ніколи.

Більшовики свідомо сприяли приходу до влади нацизму. Адже недаремно між передвиборних гасел КПН (Комуністична партія Німеччини) 1932 року було й таке — «Краще з нацистами, ніж з соціал-демократами». А після призначення Гітлера рейхканцлером, секретар ВЦВК А.Єнукідзе заявив послу Г.Дірксену, що націонал-соціалістична перебудова може мати позитивні наслідки для радянсько-німецьких відносин. Про це за дорученням Сталіна у грудні 1934 року говорив з італійським послом М.Литвинов. На початку травня 1933 року на запрошення Червоної Армії до Москви прибула група вищих офіцерів рейхсверу, яку особисто прийняв Клим Ворошилов.

Сталін уже в 1934 році був у захваті від того, як Гітлер у «Ніч довгих ножів» розправився зі своєю опозицією в нацистській партії, що вимагала «другої хвилі революції». На XVII з’їзді ВКП (б) він заявив, що «ідеологічні суперечності не можуть бути перешкодою для позитивних міжнародних відносин».

Упродовж 1935-1936 років Кремль інтенсивно шукав діалогу з берлінськими властями. Саме в цей період інтенсивний політичний зондаж у вищих політичних сферах Третього Рейху здійснює радник радянського посольства у Німеччині С.Безсонов. Саме в цей час були підписані найбільші торговельні угоди.

Під час великого голодомору в Україні у 1933 році радянські поставки збіжжя у Німеччину за демпінговими цінами становили 179,5 тисяч тонн. У підписаному в 1936 році договорі про торгові поставки і платежі передбачалося збільшення цих показників на 40 відсотків переважно за рахунок стратегічної сировини.

Починаючи з XVІІ з’їзду ВКП (б), Кремль немов би вказує Гітлеру шлях, на якому той мав будувати свою зовнішню політику. Окрім того, головні потенційні супротивники Гітлера — Франція та Англія — ніяк не могли досягти злагоди між собою. Поки Англія і Франція борсалися в «миротворенні», Росія хоробро сурмила про колективну безпеку.

Згодом Гітлер у своєму політичному заповіті відмічав, що закони історії рано чи пізно мали примусити дві країни — СРСР і Німеччину — випробувати силу чи в галузі еконо­міки й ідеології, чи у військовому зіткненні. Ці самі закони диктували неминучість того факту, що обидві держави мусили бути ворожими щодо решти країн Європи. Відомо, що згідно з установками XVII з’їзду ВКП(б),органи радянської преси продовжували за інерцією називати «підпалювачами війни» лише Англію і Францію...

Сергій КРИЧИЛЬСЬКИЙ.

(продовження в наступному числі часопису)

На фото: Брест. 22 вересня 1939 року. На трибуні — німецький генерал Хайнц Гудеріан і радянський комбриг Семен Кривошеїн.


до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.