Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
четвер
11
липня
Випуск
№ 1428 2019 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Інші статті випуска

Партнери

За Україну!

Чому я не лишусь жити в США? [Випуск № 1421]

To stay or to go?

Це стандартне запитання в кав’ярнях типу "Старбакс" прекрасно підходить і для українців в Америці.

Його постійно ставлять тобі, коли ти крутишся в українській громаді.

Те саме постійно чуєш у Нью-Йорку від тутешніх.

І коли відповідаю, що ні, я тут лише на 9 місяців, а потім повертаюся в Україну, впізнаю цей співчутливий погляд.

Такий самий я бачив, працюючи в державних установах: щойно заходила мова про моє звільнення, на мене дивилися співчутливо, мовляв, де ж він ще знайде таку круту посаду, за яку ми вже всі по 20 років тримаємося.

Багато українців лишається тут нелегально.

"Я не повинна цього казати, але ж ви мабуть збираєтеся залишитися", – перепитує пані в одній із діаспорних фінансових установ.

"Якщо ти по програмі "Work and travel" заїхав, а потім залишився, то в тебе є Social SecurityNumber (щось на зразок нашого ідентифікаційного коду), і тебе принаймні можуть обслуговувати в лікарнях та офіційно здавати житло.

А якщо, як ми з дружиною, за туристичною візою – то треба кілька років пережити без цього, поки по грін-карті не отримаєш документи", – розповідає 28-річний хлопець.

На тижні він працює на будівництві, а на вихідних – дуже активний діяч української громади.

Такі емігранти без документів часто живуть, як вони кажуть, "у Брукліні".

Це своєрідний евфемізм, адже мається на увазі конкретна частина Брукліну: близька до російських кварталів на Брайтон-Біч. Там можна зняти без документів квартиру в когось із російськомовних євреїв, знайти роботу в російськомовній бригаді та багато років не вилазити з тіні й з русского міра.

Далеко не всі сподіваються на "американську мрію" – затишний приватний будиночок, повний дітей, собаку та власний мільйонний бізнес.

"Мені тут кажуть, що перше покоління емігрантів завжди лягає, як гумус.

Вони не вивчають нормально мови, не заробляють достатньо грошей. Але вони ставлять на ноги друге покоління: своїх дітей", – каже ще один знайомий, у якого тут нещодавно народилася дочка.

Для багатьох краще виїхати до США з усією родиною, аніж по півроку не бачити її, працюючи в Польщі.

Не кажучи вже про тих, кого запросила з України якась із програмістських фірм.

Не кажучи про тих, хто запустив тут свою успішну справу, і зростає завдяки доступу до "золотого мільярду".

Ці люди і справді наблизилися до "американської мрії", і навіть уже запрошують нас на андеграундні контркультурні театральні вистави, в яких цю "мрію" висміюють.

Але я геть не розумію, для чого тут міг би залишитися я.

Навіть якщо одразу відкинути "нелегальний" варіант: я навіть ремонт у своїй квартирі не здатен зробити сам, не кажучи вже про будівництво.

Звісно, робота в престижному ВУЗі приносить гроші, у кілька разів більші, ніж я зможу заробити в Україні.

Але тут я, скажімо, ніколи не матиму нагоди консультувати кандидатів у президенти – якого-небудь Джо Байдена чи, там, Берні Сандерса. А в Україні це цілком досяжно.

Для київського "креативного класу" саме Україна, а не США, зараз є країною можливостей: з безліччю соціальних ліфтів та постійно змінюваним економічним, політичним і соціальним ландшафтом.

Тому я всім відповідаю: я тут "to go".

Артем Захарченко

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.