Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
середа
8
травня
Випуск
№ 1422 2019 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Інші статті випуска

Партнери

За Україну!

Героїчний бій під Гурбами [Випуск № 1421]

Бій між військами НКВС СРСР і силами УПА, що відбувся з 21 по 25 квітня 1944 року біля урочища Гурби на півдні Здолбунівського району і охопив частину сучасних Дубенського та Острозького районів Рівненщини і Кременецького та Шумського районів Тернопільщини. Закінчився тактичною перемогою радянських військ та виходом з оточення українських повстанців. Після бою переможці спалили навколишні села Гурби та Антонівці, а жителів вивезли. Кількість загиблих військових і цивільних осіб точно не встановлена.

Бій відбувся під час переходу частин УПА через німецько-радянські фронти. Розбиті німецькі війська вже не загрожували частинам УПА, тому найбільшу небезпеку для українських повстанців становили відділи НКВС.

Передісторія

Успіхи радянських військ у військових кампаніях в Білорусі та Україні у 1944 році призвели до стрімкого відступу німецьких військ. Але разом із відступом німців на захід просувалася Червона Армія. Саме в цей час український повстанський рух досяг свого розквіту — у 1943–1944 роках в рядах УПА було від 30 тис. до 100 тис. вояків.

Оскільки німецька армія швидко відступала, і вже не становила загрози для УПА й України в цілому, словацькі частини вже давно не вступали в бої з українськими повстанськими відділами, а угорське військове командування підписало навіть таємний договір з УПА про взаємний ненапад, найсерйознішу загрозу для УПА становили радянські війська. Місцеві мешканці очікували повторення репресій 1939–1941 років.

Не зустрічаючи значного опору з боку упівців, Червона Армія продовжила наступ на позиції німецьких військ. Для боротьби із «оунівськими бандами», що таким чином залишилися в тилу, радянське командування відправило кілька дивізій НКВС. Після того, як головні сили Червоної Армії пройшли через Західну Україну, УПА організувала ряд військових акцій, що були спрямовані проти НКВС, комуністів та людей, що співпрацювали із радянським режимом.

У 1944 році командування УПА ухвалює рішення про перехід радянсько-німецького фронту для того, щоб опинитися в тилу Червоної Армії. Таким чином, повстанці могли продовжувати диверсійну та пропагандистську діяльність серед місцевого населення, не зустрічаючись із значними угрупуваннями радянських сил. Однак, навесні 1944 року, німецько-радянський фронт розділяє основні сили упівців на тих, що розташовані на території, окупованій німецькими військами (під командуванням Романа Шухевича), і тих, які розташовані на території окупованій радянськими військами (під командуванням Василя Кука). В січні 1944 року, до бійців УПА приєдналося кілька десятків українців-червоноармійців, які пізніше взяли участь у бою під Гурбами. На знищення загонів УПА, радянське командування відіслало «загороджувальний» загін військ НКВС при підтримці окремих частин Червоної Армії. Ці «загороджувальні» загони були створені радянським командуванням для затримки дезертирів-червоноармійців, які тікали з лінії фронту. До цього, українські повстанці вели бої із радянськими партизанами. Про успіхи таких атак свідчать радянські документи, зокрема доповідь начальника УШПР першому секретарю Центрального комітету комуністичної партії України Микиті Хрущову:

"...українські повстанці, котрі до вступу Червоної Армії на терени Західної України не вели відкритої організованої боротьби проти радянських партизанів, останнім часом нападають на них значними збройними силами."

Причини бою

На думку Петра Мірчука, головною причиною, яка призвела до бойових дій під Гурбами, був замах вояків УПА на командувача 1-м Українським фронтом Миколу Ватутіна.

Операцію УПА проти М. Ф. Ватутіна було проведено 29 лютого 1944 року неподалік від села Милятин. На під'їзді до Милятина ескорт штабних автомашин радянського генерала потрапив у засідку упівської сотні. Головну машину, що прийняла на себе перший удар, було підбито. Під час бою генерал М. Ф. Ватутін зазнав важкого поранення. Ватутіна доставили спочатку до військового лікаря, а потім до Рівного. Незважаючи на спроби лікарів, а також на листи Миколи Федоровича Сталіну з проханням врятувати його життя, 15 квітня 1944 року Ватутін помер. На пошуки упівської сотні до села Милятина миттєво відрядили опергрупу «СМЕРШ» у складі 60 осіб. Але ще до їхнього приходу повстанцям, а також переважній більшості жителів Милятина вдалося відійти до лісу.

У відповідь на смерть Ватутіна НКВС почало широкомасштабні каральні операції проти УПА. Одним із завдань було знищення великого угруповання УПА в районі гурбівських лісів.

Іншою причиною могла бути масштабна мобілізація населення західних регіонів України до лав Червоної Армії. Масштабна мобілізація чоловічого населення могла призвести до ситуації, коли в УПА не залишалося людського ресурсу. Про спроби українських повстанців зірвати мобілізацію свідчать численні атаки на потяги із новобранцями та на призивні пункти. Про ці події секретар Станіславського обкому КПУ М. Слонь повідомив Москву:

"...українські націоналісти здійснили напад на потяг із новобранцями, внаслідок чого 250 чоловік поповнили повстанські лави... Через протидію націоналістів від призову ухилилося близько 15,5 тис. осіб."

Співвідношення сторін

У бою брали участь відділ південної групи УПА-Північ (Військова округа «Богун» під командою Петра Олійника-«Енея») та з'єднання УПА-Південь (під командуванням Василя Кука — «Леміша»). Загалом сили повстанців разом з місцевими селянами становили неповних 5 тис. бійців. Чисельність бойових відділів не перевищувала 3 — 3,5 тис. вояків у складі куренів «Сторчана», «Мамая», «Вира» або «Докса», «Непитайла», «Бувалого», «Довбенка», «Залізняка» і сотень «Панька», «Яструба», «Андрія», чоти «Чорногори» і відділу охорони штабу під командуванням «Гармаша». В арсеналі південної групи УПА було 2 батареї гармат різних систем і кілька мінометних ланок, окремі курені мали на озброєнні ПТР. Також до УПА приєдналося близько 500–1000 осіб з навколишніх сіл Гурби та Антонівці, що шукали захисту своїх сімей від більшовиків. Їх відправили вглиб лісу, доручивши їм допомагати пораненим та забирати їх з поля бою.

Проти повстанців НКВС кинуло 5 бригад солдатів і деякі частини Червоної Армії, авіацію, бронепоїзди, 15 легких танків, полк кінноти. Літаки використовувалися для розвідки, аби виявити більші скупчення підрозділів УПА. Разом їхня кількість становила близько 30 000 солдатів.

До бою під Гурбами між упівцями та НКВС-івцями відбулося невелике зіткнення біля села Москалівки, з якого повстанці вийшли переможцями.

Хід бою

20 квітня 1944 р. радянські сили згуртували більшу частину своїх військ на лінії Шепетівка — Рівне — Збараж. Уранці 21 квітня, вояки УПА почали рити шанці та вкопувати гармати. Було розгорнуто польовий шпиталь. Спираючись на дані розвідки, командування УПА віддало наказ, згідно з яким усі приготування мали бути завершені до 6.30 годин вечора 23 квітня.

Перша спроба радянських військ знищити повстанців відбулася 23 квітня. Найбільше військ радянське командування сконцентрувало в районі села Антонівці. Наступ також відбувався і з інших боків, але мобільні повстанські загони відступали, та наносили несподівані удари з флангів, внаслідок чого війська НКВС понесли значні втрати. Фланговими ударами військам НКВС вдалося потиснути фланги упівців, внаслідок чого повстанці опинилися у «мішку». З наказу командування УПА, війська повстанців перегрупувались наступним чином: в лісах, недалеко від с. Гурби, у с. Святе, Мощаниця, урочищах Чернява, Грабовець та Межові гори. Першу лінію оборони займали відділи командира «Мамая» (по лінії р. Понура — с. Замишівка), «Докса» (Мощаниця-Чернява-Святе), «Яструба», «Сторчана» та кілька інших загонів особливого призначення (лінія Святе-Мости-Грабовець-Гурби). Другу лінію оборони займали загони «Довбенка», «Бувалого» і «Непитайла». Резерв складали відділи командира «Панька», «Залізняка», «Чорногори» і «Андрія». Згідно зі звітами до повстанського штабу під час зіткнень 23 квітня, НКВС-івці втратили 250 осіб убитими, зокрема: під Антонівцями — біля 50 осіб, на лінії Кирилівка-Обгів — близько 80 осіб, на лінії Обгів-Ступно — 40 осіб, біля с. Москалівки — близько 30 осіб, в засідках — близько 50 осіб. Втрати повстанців склали 39 осіб вбитими та 30 пораненими. Окремо відзначалась перевага НКВС на всіх відтинках у солдатах та озброєнні.

В ніч з 23 на 24 квітня 1944 р. повстанці перегрупувались та окопались. Вночі війська НКВС спробували захопити позиції повстанців, попередньо провівши артобстріл, однак їхні спроби виявилися марними. Після короткої паузи, війська НКВС за допомогою танків організували другу атаку вже на усіх відтинках повстанчої оборони, однак і вона виявилась невдалою. Однак втрати понесли загони «УПА-Північ», зокрема курінь командира «Ясеня».

Нарешті, о 6 годині ранку 24 квітня командування НКВС вирішило розпочати генеральний наступ. На цей раз головні сили було спрямовано на північ від села Гурби. Після артилерійського обстрілу позицій УПА, о 12 годині НКВСівці «стіною» рушили на повстанців. Також сильний наступ почався зі сторони сіл Мости та Хижаки.

Радянські війська змогли наблизитись до відділу командира «Мамая» на 300 м, однак їх було відкинуто. Через кілька годин, радянське командування віддає наказ про повторний наступ. На цей раз в бій кинуто кавалерію, яка мала зайти з флангів та вклинитись між куренями упівців, поки повстанці відбивали атаку радянських танків. Кавалерія виконала своє завдання, розбивши війська повстанців на дві частини. Однак командування УПА, вчасно використавши резервний курінь командира Залізняка, стабілізувало ситуацію, відкинувши кавалерію ворога. Після невдалої атаки кавалерією в бій вступила радянська піхота. Новомобілізовані бійці під командуванням командира «Яструба» не витримавши натиску, почали відступати, при цьому не маючи змоги повідомити бійців «Сторчана». Слід за «яструбцями» почали відступати й відділи «Залізняка», які були запасною лінією «сторчанівців». Внаслідок чого ворог прорвався на південний відтинок та оточив бійців «Сторчана». Курінний «Сторчан» зі своїм відділом був змушений вступити у нерівний рукопашний бій, внаслідок чого увесь повстанський курінь було знищено, загинули сам «Сторчан», четверо старшин та 60 повстанців.

Тим часом повстанцями було створено другу лінію оборони. Зі звіту про перебіг бою учасника бою начальника оперативного відділу — майора Миколи Свистуна («Ясеня»):

"Щоб забезпечити південну сторону, перекинув я сот. „Андрія“ з півн.-зах. сторони на південь, на Гурбенську Гору (год. 11), які геройськи держалися до 18 год., коли більшовикам удалося висунути їх танками зі свого становища. Тут оборонні становища скріпили к-р „Довбенко“, „Бувалий“, „Балабан“. В цей час, коли окружені „сторчанівці“ боролися, я підготовляв контрнаступ з півночі, що мав виконати курінний Доксу, але на зайняте командиром „Доксом“ становище не було кого дати. Своїх відділів не міг я зірвати зі становища, бо ворог наступав зі всіх сторін...".

Бій тривав на всіх відтинках оборони і тільки ввечері радянським військам удалося оточити понад 1,5 тис. повстанців у так званий «гурбенський котел» та захопити Гурбенську Гору.

Вихід з оточення

Командування УПА, обмежене у набоях і продовольчих запасах, ухвалює рішення про прорив оточення. Польовий шпиталь було розформовано. Легкопоранені бійці долучилися до бойових загонів, а важкопоранені, разом з цивільним населенням, розділилися на кілька груп, які мали просочитися через лінію фронту, поки основні сили відвертали на себе увагу військ НКВС. Трьом сотням з різних куренів було доручено забрати гармати.

Вранці 25 квітня повстанці трьома групами, з боєм почали виходити з оточення в районі села Буща. Для знищення сил повстанців в районі села Буща радянське командування відіслало туди 5 танків та кілька сотень піхоти. Для знищення противника, бійці УПА відіслали вперед ударну групу під командуванням старшого лейтенанта Кузьмича, підрозділ якого входив до складу з'єднання Бувалого. Бій почався у самому селі, коли кулеметники повстанців почали обстріл позицій НКВС. Повстанці зуміли відбити частину села, однак подальше просування було зупинене танками. Залишки куреня Сторчана та курінь Мамая, які йшли іншою дорогою, досягли Бущі і вступили у бій. За допомогою трофейних протитанкових рушниць повстанці знерухомили один з танків, та знищили його гранатами. Було пошкоджено ще один танк, однак війська НКВС відступили.

Усім куреням УПА вдалося вирватися з оточення, хоча деякі, як-от курені Мамая та Довбенка, зазнали значних втрат (самого Мамая було вбито). Курені Довбенка та Бувалого відійшли в Суразькі ліси, курінь Мамая прорвався на північ і перейшов залізничний шлях Здолбунів—Шепетівка, а відділи Ясеня та Докса відступили у напрямку Клеваня.

Наслідки

Василь Кук у своєму інтерв'ю Олександру Гогуну зазначив, що УПА втратила не більше 100 людей, а вбили повстанці 900 радянських солдатів і ще стільки ж поранили.

Кожна зі сторін, які брали участь у цьому бою, оголошували про свою перемогу. Повстанці знищили велику частину радянських військ, однак про втрати самих повстанців свідчить сильна реорганізація, а в подальшому і об'єднання груп УПА-Північ та УПА-Південь. НКВС захопило в полон близько 100-та вояків УПА, здебільшого простих селян, які допомагали повстанцям у цьому бою. Після страшних катувань усіх полонених було страчено. Під час наступу НКВС на позиції повстанців, які вирвалися з більшовицького оточення, загинув від радянської кулі командир куреня Мамай. Деякі інші сотники та чотові наклали на себе руки, щоб не потрапити в полон ворога.

Однак тяжких втрат зазнали не тільки повстанці. Близько тисячі радянських солдатів було вбито, ще кілька сотень померли від поранень. Командування УПА на болісному прикладі цього бою змінило тактику ведення війни. Групам УПА-Захід та УПА-Північ було наказано розподілити свої сили на групи по 2-3 сотні та відступити у Карпати або у густіші ліси. Червона Армія, не зустрічаючи значного опору з боку УПА, рушила навздогін за німецькими військами, що дозволило упівцям продовжити спротив радянському режиму, уникаючи зустрічі з основними силами Червоної Армії.

Тактика дії малими загонами виправдала себе на деякий час, завдяки чому у західноукраїнських містах, таких як Коломия, Косів, Надвірна, утворились повстанські республіки, які проіснували до 1945 року.

Завідувач відділу Рівненського обласного краєзнавчого музею Ігор Марчук вважає, що перемога радянських військ була невирішальною, адже головної мети наступу бригад НКВС на Гурби не було досягнуто — загони УПА не було знищено, тож вони продовжили вести військові та пропагандистські акції у Західній і Центральній Україні.

Командування УПА усвідомлювало, що вести відкриту боротьбу із добре озброєними загонами НКВС неможливо.

Після битви під Гурбами Західну Україну захлинула хвиля арештів та розстрілів.

Сергій Степанишин

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.