Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
вівторок
30
липня
Випуск
№ 1433 2019 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Політична спадковість [Випуск № 1419]

Є люди, чиє життя, всупереч усім земним законам, смертю зовсім не закінчується. Це люди- символи, архітектори смислів та ідеалів, які продовжують жити вічно після того, як Бог забирає тіло. На Рівненщині одним з таких, безумовно, є Василь Червоній. З кожним новим роком без нього все більше пересвідчуєшся, як же сьогодні бракує мужніх, безкомпромісних постатей, які б кожен свій крок звіряли з ідеєю, в яку свято вірять.

Він просто випромінював вогонь, який горів надзвичайно яскраво, запалюючи собою сотні і тисячі інших. Він був настільки гарячим, що не відчути цього було просто неможливо. Мабуть, саме тому промови Червонія, його статті та інтерв’ю численні вороги слухали не менш уважно, аніж ті, хто ним захоплювався. Йшлося про масштаб особистості, не рахуватися з яким просто не випадало.

Ви могли не поділяти погляди Червонія, могли не сприймати методи його боротьби, те, що він казав часто видавалося імпульсивним і не поміркованим. Однак трохи пізніше доводилося пересвідчуватися, що, саме така його реакція на той момент була взагалі єдино можливою.

Щоб урешті дізнатися, за яких обставин не стало Василя Червонія, Сашка Білого, В’ячеслава Чорновола, Олександра Ємця, Георгія Гонгадзе ми мусимо побудувати по-справжньому нову Україну, захищену від східного агресора надійним щитом військового блоку НАТО і повністю звільнену від впливу ворожої агентури.

Для цього маємо звертати увагу не стільки на слова, скільки на принципи, які людина сповідує впродовж життя. Щоб стало простіше, можна просто оцінювати, наскільки у того чи іншого політика багато спільного з героєм цієї статті. Упевнений, у справжнього, а не вдаваного державника таких рис знайдеться навіть більш, ніж достатньо...

Василь Червоній не лише поставив метою життя створення Української держави, а й за довгі роки не звернув з обраної дороги, подаючи приклад непохитності, безкомпромісності й непідкупності на шляху до омріяної мети — становлення Незалежної України, великої європейської держави, де кожен пишатиметься, що він — українець, де понад усе цінуватимуться християнські чесноти, де моральність і чесність державних мужів стануть запорукою благополуччя й величі країни.

Саме з такими думками прийшов він до людей, коли в кінці 80 років минулого століття створював перші осередки Товариства української мови імені Тараса Шевченка, щоб відродити в Україні духовність, без якої неможливий економічний поступ.

Саме він першим на Рівненщині підняв синьо-жовтий прапор - і символічно, що сталося це на полі Берестецької битви - місці козацької слави.

Саме з ним його однодумці вчилися не боятися співати заборонений Гімн України, вертали з небуття стрілецькі й повстанські пісні як скарбницю українського духу. Саме він повернув вишиванці її справжній статус національної святині, а не етнографічного атавізму. Саме він споруджував пам’ятники справжнім українським героям-повстанцям, щоб нагадати українцям про їх славне минуле і зміцнити їх дух.

Саме він навертав людей до Українського Храму, відігравши велику роль у створенні єпархій Української Православної Церкви Київського Патріархату, будував церкви, серед яких і Свято-Покровський кафедральний собор — окрасу міста Рівне.

Саме він відродив газету «Волинь», щоб доносити до людей правдиве слово.

Саме він збурив приспану комуністичним болотом свідомість українців, підняв за собою тисячі людей, згуртувавши їх у велику силу — Народний Рух України, головою Рівненської крайової організації котрої був у 1991-1999 роках, членом Центрального Проводу НРУ в 1997-1999 роках. Саме йому у великій мірі має завдячувати Україна, що народ зміг розірвати імперські кайдани і проголосити Незалежність.

Саме він у 1990 році був у когорті перших справді демократично обраних народних депутатів України.

І лишився вірним своїм переконанням, незважаючи на утиски, погрози, арешти, цькування, нерозуміння, підступ і зраду, яких зазнав немало за 20 років своєї активної діяльності.

Несподівана смерть обірвала його життя на злеті сил. У планах було безліч справ, проектів, мрій...

Не марно прожив він життя, хоча і виявилося воно таким коротким. Не збудував він маєтків, не набив калитку грошей — пам’яттю про Василя будуть синьо-жовтий прапор і вишиванка, пісня і молитва, храми і пам’ятники — і той відроджений незламний козацький дух, завдяки якому тисячі українців услід за ним готові віддати життя за Україну.

На жаль, після загибелі Василя Червонія, вже майже десять років активне політичне життя фактично зникло. Варто лише зазирнути до Народного дому, щоб переконатися у правдивості моїх слів: тиха кабінетно-партійна робота і обмаль відвідувачів, бо протестні мітинги, пікети, гучні вшанування відійшли у минуле.

Щоб оживити громадсько-політичне життя нашого повстанського краю, вкрай потрібен новий лідер, який буде здатен продовжувати ідеї Червонія: згуртувати навколо себе команду однодумців, відродити „Волинську Січ”, надати свіжого подиху народному часопису „Волинь” і врешті-решт повести за собою людей на боротьбу за українські ідеали.

Нещодавно Підрозділ Українського козацтва „Волинська Січ” очолив амбітний та енергійний політик Володимир Ковальчук, який сповнений рішучості не лише відродити колишню славу „Волинської Січі „ і „Волині”, а й постійно генерує нові сучасні проекти (про плани новообраного отамана читайте в найближчих числах нашої газети).

Знаменно, що одразу після трагічної загибелі Василя Червонія одна з рівненських газет у своїй статті „Спадок у політиці” писала, зокрема, таке:

„Навіть найлютіші ненависники Василя Михайловича Червонія зуміли визначити для себе його роль та непересічні заслуги у діяльності як на терені Рівненщини, так і для України в цілому. І цей внесок незмінного лідера УНП в області чималий, заслуги вагомі, а харизма незаперечна! Та сильні риси характеру Василя Михайловича, якого не стало місяць тому, були визначальними й у підборі членів команди обласної організації УНП останнього часу, фракцій в обласній та міській радах, районних та первинних організаціях доволі потужної політичної партії. Відтак спектр персоналій, які збиратимуться 7 серпня на міську звітно-виборчу конференцію, а 16 серпня на позачергову обласну, вельми широкий...

Не виключено, що під час позачергової виборчої конференції може йти мова про дуже молодого, але амбітного політика, який точно спроможний очолити УНП. До того ж йому довіряв Василь Червоній, який, звичайно, не встиг оголосити через випадкову та миттєву смерть про те, що саме Володимир Ковальчук його консультант з економічних питань, був би гідним лідером УНП в області. Про це свідчать його непересічні як для 27-річної людини якості, які він проявив на громадській ниві. Помічник Василя Червонія на громадських засадах Володимир Ковальчук закінчив НУВГП 2004 року за спеціальністю економіка підприємства. Після НУВГП 2005-2006 рр. - начальник відділення “Укрсиббанку”. Із 2006 р. - приватний підприємець. А ще цей молодий і перспективний політик - діючий президент Федерації шахів Рівненської області з січня 2005 року, переобраний в січні 2009-го переважною більшістю правління. Член ТВК 2004 року в м. Дубно на виборах Президента України, із 2005 року - член УНП, член проводу РМО УНП. Чому він? Тому, що має стійкі політичні переконання на той момент і найбільш проукраїнську позицію впровадження ідеї захисту українців у перспективі. Коментувати свої наміри очолити УНП відмовився через ті ж причини до 40 днів від смерті свого керівника. Але від оточення він не приховує своїх намірів поборотися, як чи не найближчий в останній рік діяльності Червонія соратник в УНП, за лідерство в області.»

Тоді, у 2009, на жаль, не склалося. Але немає нічого такого поганого, щоб на добре не вийшло. За ці десять років Володимир Ковальчук набув чималого досвіду політичної боротьби, став впізнаваною особистістю, своїми діями здобув повагу чималої кількості земляків. На останніх виборах до Рівненської обласної ради Володимир Ковальчук продемонстрував найвищий рівень підтримки: на одному з округів Здолбунівщини за нього віддали голоси 23,43% виборців.

І навіть на посаді голови Рівненської обласної ради Володимир Ковальчук ніколи не забував про свого побратима і вчителя. Саме він звернувся до Рівненської міської ради з ініціативою перейменувати одну з міських вулиць іменем видатного українського політика Василя Червонія.

Обіймаючи посаду голови Рівненської обласної ради, Володимир Ковальчук також звертався до Президента України щодо присвоєння Василеві Червонію звання «Герой України». Адже таку ініціативу підтримали депутати Рівненської обласної ради, проголосувавши за відповідне звернення.

Неодноразово Володимир Ковальчук ініціював і виділення коштів на встановлення пам'ятника Тарасові Бульбі-Боровцю на проспекті Директорії у Рівному, де у 2008 році вони разом з Василем Червонієм та Юрієм-Богданом Шухевичем заклали наріжний камінь.

„Василь Червоній усе своє свідоме життя жив Україною, а українська національна ідея була його дороговказом. Василь був у перших лавах борців за Незалежність України у 1988-1991 роках, одним з засновників товариства Української мови імені Т.Г.Шевченка та Народного Руху України за перебудову. Він проявив себе видатним громадським, політичним та церковним діячем. Його здобутки мають велике значення для утвердження української державності. Василь Червоній завжди буде слугувати прикладом для майбутніх поколінь українців”, — впевнений Володимир Ковальчук.

Ну що ж, вітаючи пана Володимира з обранням Кошовим отаманом Підрозділу Українського козацтва „Волинська Січ”, бажаємо йому козацького здоров’я, творчої наснаги та бойового духу зі сподіваннями, що спадковість у політиці таки існує.

Сергій Степанишин

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.