Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
вівторок
30
липня
Випуск
№ 1433 2019 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Святослав Шевчук: „Ніколи не голосуйте проти” [Випуск № 1416]

 Святослав Шевчук – фігура знакова як для Української Греко-Католицької Церкви, так і для українського християнства в широкому сенсі. Наступного тижня блаженіший Святослав відзначатиме восьму річницю своєї інтронізації на престол голови УГКЦ.

За час свого служіння на посаді архіпастиря греко-католиків він неодноразово наголошував на важливості співпраці церкви, влади та суспільства для побудови нової України. За потреби не боявся публічної конфронтації з чинною владою. Під час Революції Гідності він заявляв, що священнослужителі УГКЦ не можуть перестати молитися з протестувальниками в молитовному наметі на Майдані, бо "душпастирі повинні бути з людьми, адже "пастир має мати запах своїх овець".

Ми поспілкувалися зі Святославом Шевчуком про суспільно-політичні трансформації, які відбуваються в Україні після Революції Гідності.

"Сьогодні церква може виступати доброю матір'ю для свого народу"

– Минулого року в травні Синод єпископів УГКЦ, а потім і Всеукраїнська рада церков зверталися до влади з тим, що важливо змінити виборче законодавство, але віз і нині там. Зерно слів від церкви падає не на той грунт, чи як це ви оцінюєте? Бо фактично рік простою в тому питанні.

– Я ще більше скажу. На початку минулого року Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій мала зустріч із послами країн Великої сімки. Метою цієї зустрічі було розробити певний план суспільної активності церков для того, щоб підтримати різні вкрай необхідні реформи в державі.

Бо для нас усіх було очевидно, що це рік входження в нові вибори. І багато політиків не зацікавлені в тому, щоби розпочинати або скеровувати свою активність на проведення тих реформ, які не дадуть швидких виборчих дивідендів. Навіть країни Великої сімки зрозуміли, що крім церков промоторами такого типу реформування ніхто інший справді не може бути.

Сьогодні церква може виступати доброю матір'ю для свого народу. На тій зустрічі я навів такий приклад: у дитини болить зуб, їй боляче, вона плаче, тоді мама мусить повести таку дитину до лікаря. Без мами дитина до лікаря ніколи не піде. Лікар може зробити боляче, але дитина піде на цей біль, тому що довіряє мамі. Тому потрібно було робити певні болючі реформи, які політикам були не до вподоби, але церкви їх підтримали.

У нашому посланні, про яке ви згадуєте, ми говорили про дві необхідні речі, які треба було зробити. Перша – створення антикорупційного суду. Українське суспільство аж кричить, що потрібно щось, на кінець, робити, щоб корупційні схеми не нищили нашу державу зсередини.

Друге, про що ми говорили, – необхідно терміново змінити виборче законодавство. На жаль, нас почули наполовину. Я би сказав, що, можливо, почули з певним страхом. І не наважилися зробити те, що ми пропонували. Я не знаю, чому. Але ми не перестанемо про це говорити.

– Чому для церков зміна виборчого законодавства є такою важливою?

– Бо головним меседжем, зверненням і нашої церкви, і інших церков до виборців є пригадка святого обов'язку прийти і проголосувати. Участь у виборах є важливим моральним обов'язком християнина. Тому що вибори є одним із ключових моментів демократії, ключових моментів делегування влади, ключових моментів, коли люди повинні відчути відповідальність за того, кого ми вибираємо.

Якщо ми зробимо поганий вибір або не прийдемо вибирати, то тоді прошу не нарікати на того, хто прийшов до влади. Тому що ви, в свій час, абсолютно нічого не зробили, щоб до влади прийшли кращі сили, кращі люди, кращі ідеї.

Але сьогодні багато хто з наших людей нам опонує і каже: "Владико, ви нам кажете іти голосувати? Очевидно, що є дезорієнтація, за кого. Але з іншого боку – як можна мати довіру до самого механізму проведення виборів?" І ось, чуючи цей голос людей, я звертався і буду звертатися до всіх, хто готовий мене почути, що зміна виборчого законодавства чи його вдосконалення є необхідною умовою зростання довіри виборців до самої системи виборів.

– Є ще інша сторона медалі. Зараз фактично щотижня публікуються різні соціологічні опитування. Зростання уваги до популістів викликає експертному середовищі скрегіт зубів і плав, мовляв, народ у нас не той, і як так може статися, що люди готові віддавати голос за те, що немає сенсу. Чи бачите ви якусь причину зростання уваги до популізму? Якою мала би бути відповідь церкви?

– Ми оголосили цей рік роком молитов за чесні вибори. І в теперішньому зверненні напередодні президентських виборів ми чітко і ясно засуджуємо популізм. Це є абсолютно, я би сказав, неприпустиме, щоби люди віддавали голоси за популістів. Тому що популізм – це абсолютно недержавницька позиція. Це не є та філософія, яка може щось будувати. Популісти можуть тільки нищити. Бо вони пропонують щось, чого не в стані здійснити, а деколи не мають навіть зеленої уяви, як це робиться чи чіткого бажання робити те, що обіцяють.

На жаль, популізм сьогодні є загальносвітовою тенденцією в політиці. Ми бачимо сьогодні в багатьох навіть провідних країнах світу при владі популістів. Наприклад, Італія – один із прикладів. Коли до влади прийшли популісти, крайня правиця і крайня лівиця створили коаліцію. То що, в Італії не той народ? Очевидно, що тут значно складніша причинна база такого типу поведінки.

Для того, щоби з одного боку перестерегти перед популізмом, а з іншого - допомогти людям зорієнтуватися, хто є популістом, а хто ні, ми видали декалог виборця, в якому проголосили певні цінності, згідно з якими наші люди повинні аналізувати ті чи інші гасла.

Але знаєте, що мені справді дуже сумно тепер? Що популярними можуть бути ті, які навіть не мають своїх гасел і нічого не обіцяють. Зазвичай відповідальний виборець для того, щоб віддати свій голос за якогось політичного діяча чи кандидата, повинен зрозуміти, якого типу програму той пропонує. А в нас сьогодні популярні є такі популісти, які навіть нічого не пропонують.

З одного боку це може виглядати як незрілість виборця. Очевидно, що якісні вибори залежать не лише від якісних кандидатів, але і від якісних виборців. З іншого боку – це протест. Голосуючи за ефемерну особу, хтось голосує проти. Проти влади, проти способу будівництва держави, проти свого економічного негаразду.

Я би дуже заохочував – ніколи не голосуйте проти. Бо голосуючи проти, ви де-факто проголосуєте проти свого майбутнього. І це абсолютно неконструктивний і безвідповідальний крок. Очевидно, ми не маємо ангелів, які йдуть до влади. Є 39 кандидатів, але перемогти має один. Тому дуже серйозно потрібно аналізувати, за кого ви віддасте свій голос.

Я завжди намагаюся, спілкуючись з нашими вірними, загострити їхню увагу не лише на особистості, яка подобається чи не подобається. Бо часом наші люди так орієнтуються – я буду голосувати, бо то пристойний мужчина чи гарна жінка. На жаль, такого типу настрої деколи панують. Я намагаюся питати, які завдання ви хочете дати тій особі?

Якщо ми говоримо про президента України – це найперше верховний головнокомандуючий країни, яка де-факто перебуває в стані війни. Ви зрозумійте, що обираючи президента, ви обираєте того, хто буде командувати військами і захищати нашу країну. Чи той чи інший кандидат має для цього необхідні вміння, риси, досвід чи ні?

Так само президент є той, який відповідає за зовнішньополітичний курс України і повинен бути фігурою, яка вміє об'єднати світове співтовариство для підтримки України. Чи кандидат, якого ви хочете обрати, добре зробить це завдання? Він буде вірогідним в очах світової громадськості? Світові лідери будуть бачити в ньому партнера, якому можна довіряти? Довіряти свій політичний капітал, авторитет, бо підтримка – це завжди інвестиція авторитету, фінансові важелі, навіть військові?

Думаю, що наші виборці повинні зорієнтуватися на завдання, і церква сьогодні справді може допомогти виховати зрілого виборця який зробить мудрий вибір.

"Найглибшим вибором є вибір між тим, чи рухатися вперед до свободи чи повертатися назад до комуністичного рабства. Я хочу сказати: йдіть вперед"

– Ви сказали про низький рівень довіри до влади. Зокрема, він може базуватися на тому, що влада в Україні не гарантує невідворотності покарання. 5 років після Революції гідності ми не знаємо і не бачимо покараними вбивць Небесної сотні. Більше того, у нас з'явилися нові жертви, у нас з'явилася Катя Гандзюк, замахи на Устименка, Стерненка. Чи є ризикованим для побудови країни залишати оцю незагоєну рану, коли нема невідворотності покарання і держава не функціонує в той спосіб, що має вершити правосуддя?

– Якщо мова йде про правосуддя, справедливість – це одна з реформ, яку дуже активно підтримала Всеукраїнська рада церков. Якщо в Україні не буде на державному рівні вершення правосуддя, люди будуть відчувати, що живуть у несправедливій державі, тоді будуть займатися самосудом. Це дуже небезпечно. Це один із елементів ерозії держави як такої.

Якщо йдеться про справедливість, я думаю, що справедливість – це також і філософське поняття, яке має бути пов'язане з об'єктивною істиною. Якщо немає об'єктивної істини, немає об'єктивної справедливості. Тоді кожен має свою правду і кожен має свою справедливість.

На превеликий жаль, можна констатувати, що судова реформа до кінця не відбулася. Хоча є дуже гарні, розумні люди, з якими ми спілкувалися, і багато чесних суддів, які знають і хочуть зробити все для того, щоб в Україні запанував чесний суд. Дехто говорить про провал судової реформи. Я не беру на себе відповідальність аж такого типу заяви робити. Але я абсолютно погоджуюся, що питання несправедливості пов'язане з невідворотністю покарання.

Всякий злочин має бути покараним. Хтось може сказати – як так християни, які говорять про любов, милосердя, прощення все ж таки наполягають на невідворотності покарання за злочин? Бачите, якщо не карати за злочин, то це означає, що ми дозволяємо такій поведінці повторюватися. Не засуджуючи і не караючи злочинця, ми стаємо співучасниками злочину. Тобто не карати за зло є злом.

Працівник високого кабінету, олігарх, священнослужитель, архієрей, простий робітник чи простий громадянин – ми всі повинні мати абсолютно однакову позицію перед законом. Лише тоді ми будемо казати, що ми маємо державу, яка респектує гідність кожної людської особи. Давайте будемо разом це робити, щоб відбулася ця судова реформа.

Я пригадую собі в контексті дискусії ВРЦ наступну ситуацію. Хтось із наших братів сказав таку річ. Коли людина, яка пережила суд, відчує, що суд виніс справедливе рішення, спонтанна реакція – "Є Бог на світі". Тому справедливе судочинство один із виявів присутності Бога, вищої справедливості в нашому людському соціумі.

– Згідно з соціологією, найбільшою довірою в суспільстві користуються церква, волонтери та ветерани. І ці категорії також виступають за проведення складних і важливих реформ. Але люди натомість ведуться на обіцянки про низькі тарифи. Чому, на вашу думку, так відбувається?

– Мені важко пояснити, чому люди, попри висловлену довіру, не дослухаються до нашого голосу. Проте, ми будемо робити те, що маємо. Будемо й далі наголошувати: "Так не голосуйте", щоб популісти не прийшли до влади. Церкви розуміють сьогодні, що довіра – це теж наша відповідальність. Відповідальність тих самих релігійних лідерів, військових і волонтерів. Кредит довіри ми можемо інвестувати в певні справи, ініціативи чи навіть певні політичні позиції. Тому давайте будемо разом це робити.

– Другий тур президентських виборів співпадатиме з Вербною неділею. Великий піст припадає на розпал виборчої кампанії. Яку настанову ви хочете дати своїм вірним у зв’язку з таким співпадінням?

– Великий піст – це певна дорога, яка в духовному сенсі розуміється як шлях Ізраїлю по пустелі, який іде від рабства до свободи. Ключовою подією виходу є момент визволення, коли Господь-Бог дарує свій закон. Ці люди, які ввійшли до пустелі – розрізнені племена, які нарікали й на Бога, і на Мойсея, згадували цибулю у Єгипті, весь час думали – нам іти вперед чи повертатися назад, нам відстоювати свою свободу і йти в цю обітовану землю чи прожити рабами тихо, мирно, ситно, але терпіти.

Ось вся ця дорога до Пасхи, якою ми будемо йти, це дорога до свободи. І дороговказом на ній стоять Божі заповіді. Я думаю, що дуже правильно, що цей духовний шлях співпадає з шляхом до виборів.

Бо багато хто думає сьогодні, чи Революція Гідності мала сенс? Нам вартувало пускатися в дорогу до тієї свободи, до тої європейської мрії, демократії, вільної, незалежної, соборної України? Чи нам ліпше сказати – не тратьте, куме сили, спускайтеся на дно, повертайтеся назад до Совєтського союзу? Бо така ностальгія є, правда?

Я думаю, найглибшим вибором є вибір між тим, чи рухатися вперед до свободи чи повертатися назад до комуністичного рабства. Я сьогодні хочу сказати: йдіть вперед. Ця дорога вперед до свободи, до гідності, на яку покликав нас Господь через жертву героїв Небесної сотні, – це шлях, який має бути незворотнім.


до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.