Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
вівторок
30
липня
Випуск
№ 1433 2019 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Любов, що вища від земної [Випуск № 1415]

Теплі хвилі води здивовано розступилися перед парою зв’язаних золотих обручок і швидко їх проковтнули. Тарас утопив свою любов, сидячи на березі дитинства, мов закам’янілий. А небо запитувало: «Навіщо прирікаєш себе на вік самотності?»

Ще вчора він був таким щасливим. Довго відкладав гроші із підвищеної стипендії. Все літо працював вожатим у дитячому таборі аж в Очакові на Миколаївщині, де й здійснив свою мрію: купив золоті обручки, одну з яких мав подарувати коханій дівчині. Берег цієї ріки став свого часу свідком того, коли Тарас урятував Наталці, яка не вміла плавати, життя. Ще з дитячих літ їхня дружба переросла в любов. Після закінчення школи Тарас із батьками переїхав до міста, вчився на електрика, потім служив у війську. А опісля вступив до медичного інституту. Весь цей час листувався з дівчиною, навідувався в село.

Коли цього разу увійшов до її хати з подарунком, то з’ясував, що Наталка... вийшла заміж. За агронома, якого нещодавно прислали до колгоспу. Саме за цих два місяці, коли він був на півдні України і готував коханій сюрприз, вона зробила йому це раніше. Подумки благословляв її на щастя, бо надто любив. Сидів біля річки довго. А потім ніхто не міг його знайти: ні батьки, ні друзі...

Обізвався невдовзі сам. Перебував у місці, де час наче відділявся від земних спокус, а молитви лікували душу.

Два десятиліття в монастирі збігли, мов один день. Та якось стан здоров’я змусив Тараса повернутися до земного світу. В лікарні, куди потрапив, усі тільки й говорили про дивакуватого монаха, який накривався з головою, коли в палату заходила медсестра. Потім, коли виходив у коридор до медсестринського поста за ліками, на голову накидав халат, аби не дивитися на жінок.

Одного разу тиха інтонація спокійно-врівноваженого голосу змусила його визирнути з-під ковдри:

— Доброго дня, Тарасе. Я вам їсти принесла, сідайте.

Здивована усмішка відкрила ряд рівних білосніжних зубів на вродливому обличчі монаха:

— Дякую, сестричко.

— Я не сестричка, я така ж пацієнтка, як і ви, — і дівчина назвала своє ім’я.

Так поступово зав’язувалася дружба між ними. Розмова завжди була безпосередньою і легкою. Дівчина намагалася схилити його на атеїстично-виховну тематику, він — навпаки, доводив свої переконання в обов’язковості молитов, які здавались їй нудними, обтяжливими.

Усі дивувалися, що монах перестав ховати обличчя. Він ходив щасливий, з усмішкою, яка йому так личила. Часто бродив лісом недалеко від лікарняних корпусів і повертався з оберемками запашних пролісків — голубих, як його очі. Усю палату обставив квітами. Медсестри дивувалися приємній переміні пацієнта, він уже не був таким замкнутим, відлюдькуватим.

— Що ти з ним зробила? — запитували в його подруги. — Квіти на вікнах, квіти на столику, квіти кругом...

А вона відповідала:

— Це не я, це весна зробила.

Її медперсонал називав лісовою русалкою. Дівчина любила ходити лісом сама, вслухаючись у щебет птахів, роздумувала часто, чи така вже правда в атеїстичних переконаннях, чи це лише нав’язування. Для себе вперше в житті відкривала щось нове, таємниче в бутті природи, у створенні Всесвіту. Тарас теж сам ходив лісом у своїх величних молитвах. Умів пройти так, щоб вона не помітила його і не знала, що за нею спостерігають.

Одного разу він наважився відкрити дівчині свою надію на продовження життя в миру. Вона промовчала, а потім просто почала читати йому вірші: спочатку німецькою мовою, які легко вивчила в школі (хотіла здогадатися, чи зрозуміє), а потім — власні.

Знав, що незабаром вона залишить лікарню.

— Тільки не повертайся на попереднє місце роботи, — радив щиро, — не для твого характеру нести відповідальність головного бухгалтера. Знайди собі якусь роботу із книгами. А ось це носи замість свого знака зодіаку, — простягнув на долоні хрестик. — Я за тебе буду молитися — і ти обов’язково відчуєш це. Носи...

І пішов до лісу глибокою стежкою самотності з великою силою молитви, яка була вищою від земної любові...

Уже незадовго дівчина, вдивляючись у блакить неба, відчувала Тарасові щирі молитви. Дякувала йому подумки, бо несподівано збулося передбачення монаха: вона вже працювала в товаристві книголюбів. Щоразу дивлячись чи то на сонячне, чи на зоряне небо, створене Всевишнім, дедалі глибше розуміла величне значення молитви.

Зоя КОЛЕСНИК

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.