Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
вівторок
30
липня
Випуск
№ 1433 2019 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Чи відбудеться міжнародний трибунал над злочинами комунізму? [Випуск № 1414]

Уже восьмий рік представники понад 30 країн світу працюють над тим, аби провести трибунал над злочинами комунізму.

Ініціатива Justice 2.0 — лише один із напрямків роботи Платформи європейської пам’яті та сумління, яку заснували країни-учасниці Вишеградської четвірки.

Україну в об’єднанні представляють, зокрема, Меджліс кримськотатарського народу, Центр досліджень визвольного руху та Український інститут національної пам’яті.

Сама Платформа — це об’єднання представників органів державної влади та громадських організацій. Вони допомагають тим, хто постраждав від тоталітарних режимів, а також займаються подоланням наслідків минулого в країнах ЄС та Східної Європи.

А от Justice 2.0 — це практикуючі юристи і теоретики кримінального права. Їхнє завдання — знайти спосіб, у який перед судом постануть відповідальні за злочини комунізму.

Для чого це потрібно?

Штурм Києва червоногвардійцями, очолюваними Михайлом Муравйовим, у лютому 1918-го дав початок Червоному терору на території України. Число вбитих, за різними даними, від 2 до 5 тисяч осіб: службовців, військових, інтелігенції.

Голодомор, що його організувала комуністична влада, забрав майже 4 мільйони українців. Друга світова війна — 5 мільйонів українських цивільних (з них 1,5 мільйони жертв Голокосту) та 3-4 мільйони військових. Півмільйона учасників і прихильників національно-визвольного руху загинули в боях та збройних сутичках, були розстріляні та засуджені до різних термінів ув'язнення. Історики та демографи досі сперечаються щодо точної кількості жертв.

Сергій Рябенко, український юрист, який представляє Україну в ініціативі Justice 2.0, пояснює, чому важливо засудити режим на міжнародному рівні:

"Непокаране зло має тенденцію відновлюватись і зростати. До того ж, жертви тоталітарних режимів, навіть якщо вони не є живими, заслуговують на відновлення справедливості та свого доброго імені. Покарання злочинців — це і є один із елементів відновлення цієї справедливості".

Віце-ректор Українського католицького університету Мирослав Маринович провів в ув’язненні та засланні 10 років "за проведення антирадянської агітації та пропаганди". Разом із другом, дисидентом Миколою Матусевичем, він долучився до створення Української Гельсінської групи, яка інформувала міжнародну спільноту про порушення прав людини в СРСР. У 1977 році його було засуджено до 7 років таборів суворого режиму та 5 років заслання. У своїй книзі спогадів "Всесвіт за колючим дротом" він пише:

"Ясна річ, сьогодні перспектива засудження комунізму є, кажучи словами польської приказки, "мрією стятої голови". Так, Захід, на жаль, і далі за будь-яку ціну уникатиме Третьої світової війни, зраджуючи своїм ціннісним принципам, і цим самим повсякчас цю війну наближатиме. Бо Європа також має свої улюблені граблі. Отож, ми ще станемо свідками не однієї фатальної помилки.

Лише солідарно засудивши злочини комунізму, солідарно визнавши спільну вину за його прославлення і солідарно пробачивши одне одному все зло, вчинене в стані комуністичного очманіння, народи зможуть здобути остаточну перемогу над комунізмом і перетворити колишні "скривавлені землі" на місце справжнього примирення і благоденства".

Хто і як має судити

На думку юриста Сергія Рябенка, засудити комунізм не так просто, як це було з нацизмом, адже минуло надто багато часу.

Крім того, організувати трибунал, за словами експерта, заважає відсутність міжнародно-правової бази. Підвалини Нюрнберзького трибуналу заклала міжнародна угода, підписана учасниками антигітлерівської коаліції — Великобританією, США, СРСР і Францією. Завдяки цій угоді державам удалося перемогти нацизм, притягнувши до відповідальності бодай декого з військових злочинців.

Подібна угода могла б сприяти й засудженню комуністичних злочинів. Але питання — які країни мали б підписувати цю угоду і забезпечувати створення міжнародного суду?

Очевидно — ті, хто найбільше постраждав. Утім, найімовірніше, деякі з них просто не сприймуть цієї ідеї. Наприклад, Росія, Білорусь, Казахстан. І найбільша проблема — саме в їхніх державних архівах зберігається левова частка документів і матеріалів про злочини комунізму. Доступу до них або немає, або він суттєво обмежений.

Альтернативою угоді міг би стати позов до міжнародного суду, до юрисдикції якого належить розслідування злочинів проти людяності, воєнних злочинів, злочинів агресії тощо, такі як Міжнародний суд Організації Об’єднаних Націй та Міжнародний кримінальний суд.

Та фахівець у галузі міжнародного права Маргарита Сокоренко зауважує, що коли йде мова про ці міжнародні суди, зі зверненням до них виникає ряд труднощів.

Міжнародний суд Організації Об’єднаних Націй, який розглядає спори між державами-членами ООН, у випадку України та Росії може розглядати лише обмежене коло питань, так як вони вибірково визнають його юрисдикцію.

Держава може звернутись до Міжнародного суду ООН лише на основі окремих договорів, де і Україна, і Росія визнали юрисдикцію Міжнародного суду ООН і це лише чотири конвенції: Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, Конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму, Конвенція ООН із морського права, а також українсько-російська міжурядова угода про заохочення та взаємний захист інвестицій.

Свого часу ООН взагалі передала злочини проти людяності, воєнні злочини та геноцид до компетенції Міжнародного кримінального суду (МКС), який було створено як постійно діючий судовий орган для розгляду саме такої категорії справ. Можна було б розглянути можливість звернення до МКС щодо злочинів комунізму, які б у відповідному позові кваліфікувались як злочини проти людяності і геноциду.

Проте тут існує суттєва перепона — обмежена часова юрисдикція МКС, яка поширюється лише на злочини, вчинені після 1 липня 2002 року, дати вступу Римського статуту у дію.

Російська Федерація хоч і підписала Римський статут Міжнародного кримінального суду, проте не ратифікувала його. А після того, як 14 листопада 2016 року МКС визнав ситуацію в Криму та Севастополі рівнозначною міжнародному збройному конфлікту між Росією та Україною Володимир Путін видав розпорядження про намір Російської Федерації не ставати учасником Римського статуту Міжнародного кримінального суду.

"Діючі міжнародні суди не змогли б розглянути справи про злочини комунізму. Вони для цього просто не були створені. Думаю, не просто так Естонія запропонувала створити для цього окремий трибунал", — вважає Маргарита Сокоренко.

У 2015 році естонський міністр юстиції Урмас Рейнсалу дійсно запропонував провести відповідний міжнародний суд та засудити злочини комуністів. Цю заяву підтримали міністерства юстиції Латвії, Литви, Польщі, Чехії, Угорщини, Грузії та України.

Цьогоріч у лютому Урмас заявив, що Росія, як правонаступниця СРСР повинна матеріально компенсувати Естонії збитки радянської окупації. Втім посол Естонії в Україні Герт Антсу зазначив, що в уряду його країни немає ніякої офіційної позиції з цього питання, і заява — просто особиста позиція міністра.

Посол Польщі в Україні Ян Пекло каже, що свого часу польський рух "Солідарність" просував ідею створення трибуналу над комуністичними злочинами: "Така думка була, але не на рівні Уряду".

За словами Сергія Рябенка, у західних країнах досі немає єдності з цього питання.

Чи готова Україна ініціювати процес

В Україні тему міжнародного суду над злочинцями комуністичного періоду, зокрема — з Народного Руху, активно використовували на початку 1990-х. Проте з часом її було підзабуто. У 2015-му комуністичний та нацистський режими, нарешті, було засуджено на державному рівні, коли Рада прийняла закони про декомунізацію. Проте говорити, що Україна готова ініціювати такий процес на міжнародному рівні — зарано.

Найрейтинговішим партіям ми відправили запити із двома питаннями: як політики ставляться до ідеї створення міжнародного трибуналу над злочинами комунізму та чи готові ініціювати такий процес? Проте жодна з партій на запит поки що не відповіла.

Нещодавно лише лідер "Самопомочі" Андрій Садовий досить стримано висловився на цю тему: "Я думаю, що це має право на життя, тому що це трагедія, наслідки якої ми не можемо до кінця оцінити. В Україні в минулому столітті насильницькою смертю були вбиті кожен другий чоловік і кожна четверта жінка, які не народили дітей. Це трагедія для нас, тому не можна більше допускати таких речей".

Кого судити за комуністичні злочини

Ще одна причина, з якої, за думкою юриста Сергія Рябенка, організувати відповідний процес складно — засуджувати вже просто нікого. У 1945 році, під час Нюрнберзького процесу, відповідальні за злочини нацизму були живі. Натомість значну частину злочинів на території СРСР у 1920—30—50-ті роки було здійснено особами, які вже померли. Притягти їх до відповідальності за нормами кримінального права неможливо, бо навіть для заочного розслідування особа має бути живою.

Наразі Україні відомий лише один приклад, коли відбулося повноцінне розслідування, попри те, що підсудних не було серед живих. Це справа Голодомору 1932—1933 років, коли Апеляційний суд Києва встановив причетність до цього злочину тодішнього комуністичного режиму на чолі з Йосипом Сталіним.

Але в постанові вказано, що провадження в цій справі підлягає закриттю, і ці особи не можуть бути притягнені до відповідальності, оскільки вони вже давно померли. Втім найголовніше, що зробив суд — надав правову оцінку самому злочину та кваліфікував його як геноцид.

"Можна говорити про засудження ідеології на політичному рівні, на рівні політичних декларацій, однак це матиме не більше ніж рекомендаційний характер", — каже Рябенко.

ПАРЄ, ОБСЄ, Європарламент уже прийняли низку резолюцій про те, що методи комуністичного режиму неприйнятні та однозначно мають бути засуджені. Але наразі не всі країни до цих резолюцій дослуховуються і не всі ефективно їх виконують.

"В багатьох країнах світу, і навіть ЄС, комуністичні режими досі не засуджені на державному рівні, незважаючи на те, що в ряді країн таке законодавство прийняли. На це спрямовано значну частину зусиль Європейської платформи — переконати держави в потребі розслідування й засудження цих злочинів та змінити громадську думку в цих країнах", — розповідає Сергій Рябенко.

Хто повинен сплатити компенсації

Полковник СБУ Валерій Удовиченко, який розслідував справу про Голодомор 1932-1933 років, вважає, що Росія як правонаступниця СРСР повинна понести відповідальність за комуністичні злочини. Він нагадує, що РФ одноосібно прийняла ці зобов’язання, Україна її на це не уповноважувала:

"Важливо в судовому процесі розглянути питання виплати правонаступницею СРСР відшкодувань жертвам комунізму та їх нащадкам, як це було з Німеччиною після Другої світової війни", — каже Удовиченко.

За його словами, коли Голодомор розслідували як геноцид українського народу, СБУ вивчало, насамперед, досвід Нюрнберзького трибуналу, а також геноцид у Боснії і Герцеговині. Це дало змогу слідству вибудувати методику для збору доказів. На думку Удовиченка, Україна має достатню для міжнародного трибуналу над комунізмом доказову базу, яка не обмежується архівами СБУ.

"Ніхто не відпрацьовував, як притягти РФ до матеріальної відповідальності. Треба подивитися на досвід німецького уряду — в них були державні програми по компенсації нащадкам жертв Голокосту", — каже Валерій Удовиченко.

***

Злочини комунізму ХХ століття до цих пір не отримали світової юридичної оцінки, і невідомо, чи станеться це в найближчому майбутньому. А вже час рахувати наслідки дій, що їх вчинили прихильники цієї ідеології в новому, ХХІ сторіччі.

Адже й досі п’ята частина населення світу, від Китаю до Куби, живе під правлінням комуністичних режимів. В одному тільки китайському районі Сіньцзян у концтаборах перебуває понад мільйон осіб.

Дарія Гірна

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.