Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
середа
8
травня
Випуск
№ 1422 2019 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Інші статті випуска

Партнери

За Україну!

Куди поділися усі хороші люди з Євромайдану? [Випуск № 1411]

Історія громадянського суспільства і громадянського демократичного руху в Україні є дивовижною і сумною водночас.

Небагато країн у Європі можуть з такою гордістю озиратися у минуле, на тривалий шлях протестів та революцій, як Україна.

У небагатьох країнах інтелектуали та реформатори, робітники та консерватори виходили на вулиці та боролися за свої політичні права – чи то за часів тоталітарної радянської системи, чи то проти авторитарного захоплення держави клептократами.

Серед усіх радянських республік найбільша частка політичних в’язнів походила з України, і вони часто отримували набагато гірші вироки, ніж вихідці з інших радянських республік.

Публічні протести та акції заради демократизації продовжували залишатися способом боротьби і заразом давати надію на краще майбутнє – ті, хто підтримував акцію "країна без Кучми", не могли мовчати, коли Янукович застосував силу до студентів на Майдані наприкінці 2013 року.

Сум, однак, полягає у тому, що дотепер це дивовижно активне громадянське суспільство так і не спромоглося ретранслювати свою енергію, бачення та блискучі ідеї у політичні структури так, щоб домогтися сталих змін.

Отже, питання стоїть так: а куди поділися всі ці хороші люди?

Певна частина лідерів Майдану пішли в уряд та парламент у 2014 році, однак загалом "хороші люди" практично відсутні у ключових органах влади в Україні.

Справа у тому, що громадяни почали відбудовувати державу "знизу". У 2014 році утворилися численні організації та неформальні ініціативи, які підтримували українську армію тоді, коли держава не справлялася зі своїми нагальними обов’язками.

Ці групи збирали гроші та обладнання, виготовляли маскувальні сітки та жертвували доходи своїх маленьких підприємств на потреби армії.

Відповідно, залученість населення до волонтерства суттєво зросла: у 2014 році до громадських ініціатив долучалося 13% громадян.

Благодійні пожертви також значно зросли: 38% населення України жертвувало гроші на благодійність у 2014 році, тоді як у 2013 році – тільки 9%.

Досить швидко постала вражаюча мережа так званих "SOS-організацій", часто на базі громадських або правозахисних організацій, які працювали вже багато років до того.

Те, що навіть за нещодавніх складних обставин громадянське суспільство в Україні зростає усе швидше та адаптує свою діяльність та навички до нових вимог, свідчить про його незламне почуття відповідальності.

Чи переходить ця кількість громадянської активності у збільшення демократії та верховенства права в Україні?

Готовність громадськості бити на сполох є життєво необхідним компонентом у будь-якій демократичній політичній системі, однак громадську сферу не варто плутати ані з політикою, ані з процесом демократизації.

Сама по собі демократизація тлумачиться американським соціологом та істориком Чарльзом Тіллі у його книзі "Демократія" 2007 року як "рух до ширших, більш рівних, захищених та взаємно зобов’язуючих консультацій".

Ці консультації відбуваються між тими, хто має владу, і тими, на кого ця влада поширюється, і по мірі того, як ці консультації стають дедалі більш інклюзивними та надійними, демократія збільшується та процвітає.

Громадянське суспільство може долучитися до цієї зростаючої політичної інклюзивності у два способи.

По-перше, громадські організації можуть бути "вартовими" (англ. "watchdogs"), які попереджають суспільство, щойно громадські права та свободи порушуються.

Захищаючи ці права, громадянське суспільство може забезпечити консультації і стежити за тим, щоб влада дотримувалася досягнутих домовленостей.

По-друге, громадянське суспільство – це також суспільна царина демократичної соціалізації.

Громадяни, які об’єднуються за інтересами, у групи самодопомоги або навіть спортивні клуби, навчаються разом досягати спільних цілей, вести переговори і знаходити компроміс. Вони встановлюють демократичні цінності, суспільні "мережі довіри" та загальну солідарність.

В ідеалі такі об’єднання є містком між громадянами та владою і залучають їх до консультацій.

Дотепер хиба відносин між державою та громадянським суспільством в Україні полягала саме в тому, що функція "вартових" переважала – причиною цього були, з-поміж іншого, очікування західних донорів.

Однак такі "вартові" мусять мати відповідних співрозмовників з боку держави – що толку собаці гавкати, якщо ніхто не слухає?

До Євромайдану влада намагалася не зважати або придушувати попередження захисників громадянських прав.

Після Євромайдану, а також на тлі військового конфлікту у Східній Україні та анексії Криму, суспільний клімат не полегшує "вартовим" роботи, бо тепер критиків чинної влади часто звинувачують в "антиукраїнськості".

Волонтерський рух, що зароджується, є ознакою певної зміни у структурі громадянського суспільства України.

Ці групи цілком вписуються у категорію "соціалізованого" громадянського суспільства: в основному, це асоціації на місцевому рівні, які намагаються вирішити певну проблему.

Вони мають домовитися щодо власної стратегії, координуватися із владою та об’єднати різних людей та ідеї.

Такі асоціації є чимось більшим, ніж організовані групи інтересів та неурядові організації (НУО). Вони є тими царинами, де створюються мережі довіри, народжується солідарність і компроміси. Вони є суспільним гумусом для політичної інклюзивності.

Саме тому волонтери – це надія для України.

Місцеві активісти могли б заново висунути вимоги учасників Євромайдану, а також бути готовими взяти політику у свої руки.

"Вартові" організації також були б потрібні у цьому процесі для того, щоб забезпечити співпрацю та надійність місцевих та регіональних адміністрацій.

Відбудова держави не відбуватиметься з нуля, не буде ані зупинок, ані "чистого аркуша". Однак громадянське суспільство має виявляти маленькі "вікна можливостей" на місцевому рівні, щоб посилювати демократизацію.

Хороші люди, як співає Джек Джонсон (пісня "Good People", з альбому "In Between Dreams"), – це не ті, кого ми бачимо у новинах і на телебаченні.

Хороші люди вже почали повертати собі державу через свою власну залученість, вплив на формування політичного дискурсу та зберігаючи пильність щодо інституційних перетворень.

Якщо вони не зупиняться, Україна може здобути дещо більше, ніж тимчасові прояви демократії.

Сюзанн Воршех, Європейський університет "Віадріна", Німеччина

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.