Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
вівторок
30
липня
Випуск
№ 1433 2019 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Володимир Паніотто: 80% української молоді є людьми щасливими [Випуск № 1410]

1992 рік став для Володимира Паніотто особливим. Разом із Валерієм Хмельком та Майклом Сваффордом вони створили Київський міжнародний інститут соціології, а Паніотто став його гендиректором. Того ж року соціолог став професором Могилянки, де викладає і досі.

Розвивати українську соціологію в умовах безгрошівя і нестачі рук було нелегко. Паніотто жартує: недарма більшість своїх книг він написав раніше, ще під час роботи в Академії наук.

Про російську пропаганду і ложечку

Російська пропаганда намагається все логічно пояснити. На відміну від Радянського Союзу, інформація не замовчується, вона подається, але в якомусь іншому вигляді, з певними коментарями і трактуванням.

Усе базується на перекручуванні фактів. У результаті, в людей формується перше ставлення, деяка орієнтація, яка потім цементується. Це як в анекдоті з ложечкою: "Петрови були в гостях, і потім зникла срібна ложечка. Ложечка знайшлася, але осад залишився".

От, наприклад, якась дуже емоційна історія – про те, що розіп'яли хлопчика. Вона потім не підтвердилася, але осад є. Не розіп'яли, але все одно шкода.

Люди взагалі вибирають ті ЗМІ, які підтверджують їхні погляди, і вони більше довіряють інформації, яка їх підтверджує. І не довіряють тій, яка не підтверджує.

Було безліч досліджень, які показують вибірковий характер навіть уваги. Брали два слайди, накладали і показували – люди бачать те, що хочуть побачити.

Вибір інформації, що підтверджує твої погляди, призводить до цементування поглядів, ніхто вже не намагається перевірити правдивість фактів, а вважає їх черговим доказом своїх переконань.

Про "Дождь", Акуніна і опозиційні канали

У 2015 році ми розробили свій Індекс результативності російської пропаганди. Він показує, наскільки населення України підтримує головні тези російської пропаганди і міг би бути корисним інструментом для Міністерства інформації.

Індекс демонструє, що у нас не дуже добра ситуація у Харкові та в Одесі – там показники дуже великі. Ми продовжуємо цю роботу за власний рахунок і вимірюємо індекс раз на рік – ситуація не покращується.

У квітні 2014 року на замовлення "Дзеркала тижня" ми провели велике дослідження у східних областях. Виявилося, що майже 30% у Луганській і Донецькій областях хотіли об'єднання з Росією. 30% – це дуже багато, хоча переважна більшість – 70% – були проти. У Харківській області – 15%, у Дніпропетровській – 7%. Саме тому, до речі, Коломойському було легше зупинити наступ, бо у нього не було 30%.

Ілларіонов, колишній радник Путіна, тоді писав, що ці дослідження зупинили широкомасштабний наступ Путіна і поховали ідею "русской весны". Вони думали, що більшість підтримує об'єднання з Росією, а побачили, що масової підтримки не буде і далі не пішли. Я маю сумнів, що це так, але приємно було читати про таку велику користь від того дослідження.

В Одеській області було ще менше бажаючих об'єднатися з РФ, але зараз область йде другою після Харківської. Можливо, до цього призвели події 2 травня 2014 року, де досі немає чітких висновків. Якщо були б, скажімо, винні проукраїнські сили, і про це було б чітко сказано, були б судові висновки, це мало б позитивний вплив, а не негативний. А так просто хто хоче, на цьому спекулює.

Тому, якби хтось зараз зайнявся пропагандою на користь Росії в цих областях, це могло б призвести до жахливих наслідків.

Вимикаючи російські опозиційні канали, ми боремося і з людьми, які підтримують Україну в Росії. Наприклад, канал "Дождь", який заборонили, тому що він показав мапу, де Крим позначено як російську територію. Але ж люди, яких запрошували на ефіри, казали про те, що Крим, звісно, український! І це канал, який критикує Путінську політику.

Тому треба судити не за формальностями, а за впливом, який може мати такий канал. Мені здається, що це просто ідеальний канал для Сходу, особливо окупованого. Це російський канал, тому в них до нього більше довіри, ніж до українських каналів.

Про вступ до НАТО і необізнаність

Складно розрізнити, через що саме відбулися зміни після революції, адже був окремий вплив Майдану, анексії Криму та війни. Загалом є два типи змін: через те, що ми втратили частину територій і людей, і через те, що відбулися зміни у головах.

Наприклад, із вересня 2013 до грудня 2014 підтримка вступу в ЄС зросла з 43% до 54%. Аналіз показав, що з 11% різниці приблизно 7% пов'язані зі зміною поглядів, і 4% – із втратою територій, тобто – змін – за рахунок втрати Криму і частини Донбасу. Тому реально деякі зміни менші, ніж здаються.

І якщо щодо ЄС ми досягли значної переваги прихильників, то щодо НАТО перевага дуже невелика. Насправді, Схід і Південь дуже проти НАТО. Там приблизно на 25% більше тих, хто не хоче в НАТО, ніж тих, хто підтримує. Хоча загальний баланс дає більшість, тому що на Заході підтримка НАТО на 60% більша.

Ми питали людей, "Якби сьогодні був референдум про вступ до НАТО, як би ви проголосували?" – і більшість таки "за". Але це дуже ризиковане питання. Адже невелика мобілізація людей на Сході під час такого референдуму може дуже швидко змінити ситуацію – можна його не виграти. Тому ідея Порошенка щодо проведення референдуму – дуже небезпечна.

Люди просто не знають, що таке НАТО. За десятки років їм втовкмачували, що це жах, агресія і так далі. Роз'яснювальні кампанії були, але не систематичні. Я просто переконаний, що ми маємо приєднатися до НАТО, але такими діями можна цю ідею поховати.

У нас є чітка кореляція – чим більше люди знають про НАТО, тим більше його підтримують. Щоправда, можливо, ті, що краще ставляться, більше знають, тому що їм це цікавіше. Але на мій погляд, спочатку треба розповідати про НАТО, і тільки коли всі знають, що це, проводити референдум.

Про національну ідею, гуманізм і радикальність

Об'єднати країну повинна патріотично налаштована людина, яка б не була такою завзятою і радикальною. Ми маємо створити такі умови в державі, щоб всі люди добре почувалися. Навіть не економічно, а психологічно.

Ми зараз розглядаємо соціальне як придаток до економічного, натомість головним має бути людина, а не навпаки.

Наприклад, ефективність охорони здоров'я вимірюється через гроші – якщо людина хворіє, то вона не працює і знижуються економічні показники. Це технократичний підхід. Якщо людина хворіє, це знижує якість її життя, і це погано само по собі, а не тому, що вона мало працює.

У нас і термінологія технократична. Ось ми кажемо, що в Україні дефіцит трудових ресурсів. Це означає, що нам не вистачає людей для робочих місць, для верстатів, наприклад. Але ж ми знаємо, скільки у нас буде людей за 20 років до того, як вони почнуть працювати. Тобто у нас не дефіцит трудових ресурсів, а перевиробництво робочих місць, якщо дивитися з точки зору людей.

Отже, важливіше розповсюдження таких характеристик як гуманізм, чуйність, взаємопідтримка. Навіть у дуже жорстких умовах, коли є нормальний соціально-психологічний клімат, і люди одне одного підтримують, вони щасливі.

Зрозуміло, що ми маємо створити цілісну державу, у ній має домінувати українська мова, але засоби і темпи мають бути такими, щоб це не впливало на соціально-психологічний клімат. Щоб люди різних етнічних і соціальних груп почувалися комфортно.

Про амбівалентність українців і "зручність" корупції

Коли українці називають свої проблеми, у них є деякий мікс із того, що розповіло телебачення, є власний досвід, і є досвід знайомих.

Чи є насправді корупція для них проблемою? Відповідно до досліджень, люди дуже лояльно ставляться до корупції. Кількість людей, які вважають, що корупція – це зручно, дуже висока у порівнянні із Заходом. Люди до неї звикли. При цьому їх дратує корупція у вищих органах влади, хоча вони особисто не стикаються з нею.

У нас люди занадто довіряють телевізору, для переважної більшості це головне джерело інформації. І навіть більш освічені люди, які мають Інтернет, а таких вже 65%, під час фокус-груп кажуть, що те, що вони дізналися з Інтернету, вони потім перевіряють, дивлячись телевізор.

Це, звичайно, смішно, що телевізору вони більше довіряють. Тому проблеми, які бачать люди в Україні, можуть бути насправді нав'язаними телебаченням.

В українців взагалі дуже амбівалентні погляди. Вони кажуть про збільшення ринковості, лібералізм, і в той же час – що держава має забезпечувати те і те. І не бачать у цьому протиріччя.

Про здоров'я, бідність, стреси і перемоги у цьому всьому

Ситуація в Україні значно краща, ніж це виглядає в медіа. Причина – наші ЗМІ викривляють реальну картинку. Через це люди думають, що ситуація погіршується.

Наприклад, рівень корупції у 2015 у порівнянні з 2011 дещо знизився. А населення вважає, що рівень корупції зріс.

Бідність спочатку зросла, а зараз знижується. У 2013 було 9% тих, кому не вистачало грошей на їжу, у 2014, після початку війни, стало 20%, стільки ж у 2015. А далі бідність почала знижуватися.

У грудні 2018 вже 10% – майже стільки, скільки було до війни. Тобто уже три роки бідність знижується. А люди вважають, що вона зростає.

Звісно, 10% бідних – це багато. Удвічі більше, ніж в Росії. Там зараз, якщо не помиляюсь, 5%. У розвинутих країнах взагалі не йдеться про те, щоб не вистачало на їжу. Але з 2000 до 2008 року бідність в Україні впала з 52% до 12%.

На 40% за 8 років! Ніхто не згадує про це досягнення, бо опозиція весь час розповідає, що населення зубожіє.

Здоров'я теж трохи покращилося. Гадаю, частково це через ефективну боротьбу з курінням. У нас уже двічі було феноменальне за точністю дослідження про куріння, майже як екзит-пол, яке коштувало шалені гроші. Воно проводиться раз на 7 років. Так от куріння зменшилося у чоловіків на 10%, у жінок, на жаль, не змінилося.

Тобто в цілому впала кількість курців і це безпосередньо пов'язано з купою різних захворювань. Куріння взагалі дуже шкідливе. Краще пити, ніж курити.

Стреси теж зменшилися, а ще один із позитивів – це інтернет. Він за роки зріс на 10%, до 65 з 54%.

Я зустрічався з послом Латвії. Він каже, що у них теж ситуація краща, ніж про це кажуть ЗМІ. Що є реальне зростання різних показників, а люди думають, що стало гірше.

Про щастя

Зараз 63% українців – щасливі, і щастя дійсно збільшується.

Порівнювати з країнами ЄС складно, тому що рейтинги країн міряються за індексами, що складаються з декількох показників. Наприклад, ООН щастя міряє за показниками, за якими Росія десь на 60 місці, а ми – на 138.

Виявилося, росіяни випереджають нас за рівнем свободи у 2,5 рази! Їм просто телевізор, на якому всі канали контролюються, пояснив, що вони дуже "вільні". Так, як у СРСР: "Я другой такой страны не знаю, где так вольно дышит человек". А у нас люди можуть сидіти на різних каналах, лаяти Порошенка, при цьому казати, що немає свободи і не бачити в цьому суперечностей.

Зараз усе більше країн бачить, що щастя не так сильно пов'язано з економічним розвитком, як вони надіялися. Є різні фактори, які впливають на щастя. Найважливіший – інтимні стосунки. Друге – це стосунки в сім'ї.

Щастя українців знизилося після війни, але більш детальний аналіз показав, що тільки за рахунок тих регіонів, які безпосередньо стикалися з нею.

Чи це українці такі, чи це всюди так, але поки тебе безпосередньо не стосується, на твій рівень щастя це не впливає. Ти можеш співчувати, але ти через це не стаєш нещасним.

Розмовляла Наталія Судакова

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.