Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
вівторок
30
липня
Випуск
№ 1433 2019 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Телевізійна міфологія [Випуск № 1408]

Чи дозволено сказати, що популярність телебачення не минає? Видається, що це навряд чи так.

Серед інших медіа ТБ, суміщаючи текст, звук і зображення, стрімкіше за друковану продукцію, радіо чи кіно призвичаїлося до комерційного режиму роботи. Від початку володіючи могутнім інформаційним ресурсом, воно щодалі більше стає повновладним механізмом впливу на маси. Телебачення сповна можна визнати способом паразитування й убивством дозвілля, позаяк поприще культури перетворює на осередок індустрії. Понад півстоліття йому вдається по-всякому випробовувати політичну сферу.

Ті, кого запрошують на телебачення, спочатку неабияк утішені шансом з’явитися перед гігантською аудиторією. Та чи говорять вони в повному обсязі те, що хочуть або здатні сказати? Трапляється й так (хоча нерідко це залишається поза кадром), що, поставивши запитання, журналіст занурюється в комп’ютер, лишаючи на самоті свого візаві. Це є свідченням того, що на телебаченні переймаються розвагою та сенсацією, а не змістом. До появи інтернету воно відігравало роль засобу репрезентації будь-чого й абикого для мільйонів людей. Адже потрапляння на екран відразу робило з людини поп-ікону. Чимало глядачів встановлює із зображуваним особливий емоційний зв’язок. Виникає щось на зразок магічного мислення, позаяк рухлива картинка буквально обезволює спостерігача, діючи аналогічно до міфічного співу Сирен, от тільки причаровування здійснюється не лише за допомогою звукового ряду, а й зображення. Найцікавіше те, що речник на ТБ не менш спокушений, аніж глядач. Йому дають відчути можливість побувати в тілі вельми важливої персони, що наділена словом. Оскільки володіти дискурсом означає мати владу. Бо спочатку цього були удостоєні лише верховні керманичі.

Покликану на ефір особу розглядають переважно як експерта з певного питання, важливість висвітлення якого визначається редакційною політикою. Промовцеві можуть окреслити його межі: наскільки довго й про що саме він має говорити. Найчастіше такими темами стають злободенні події. Для утримання рейтингу запрошеного не раз просять невибагливо прокоментувати побачене й почуте. Зовсім інший випадок — прохання висловитися з приводу чогось екстраординарного. Втім, у такому разі ми маємо справу лише з формуванням сенсаційного повідомлення, яке за силою свого враження має значно потужнішу дію.

Телетрансляція пов’язана з тим, що П’єр Бурдьє у своєму аналізі «Про телебачення і журналістику» слушно називає символічною агресією. Це ситуація мовчазної згоди на те, щоб хтось, дарма в якому місці він перебуває, по той чи по цей бік екрана, погоджувався зазнавати натиску. Так, глядач може й не любити потоку насильства з телевізора, однак терпить його через те, що воліє випробовувати на собі трагедійний вплив реальності. Приміром, новини розглядаються як інформаційний блок, пропустити який здається неможливим. Інакше ти не будеш у курсі всіх подій, тобі не буде про що поговорити. Ти будеш вирваний із соціальної комунікації. Людина доходить до того, що ототожнює власне життя з перебігом побаченого й почутого з ефіру. Щось пропустивши, вона просто відчуває своє виключення з життя.

Серед тих, хто воліє проводити час перед телевізором, величезна кількість людей переконана, що телевізор доконче забезпечує всією належною інформацією. Читання книжок та перегляд фільмів стають непотрібними, радше нагадуючи зайву працю. Орієнтуючись на візуальний компонент, телебачення не лише показує, а й приховує, оскільки подає лише частину реальності. Важко навіть сказати, що це інтерпретація. Відбувається щось на кшталт конструювання реальності засобами її окремих фрагментів. ТБ привчає глядача до певної драматичної оптики й наративу, нав’язуючи переконання, що інакше бути не може. Публіка, особливо старшого віку, звикає посилатися на телесюжети й новини як на достеменне джерело. Така телеміфологія не може бути нічим підваженою. Кожен міркує приблизно так: якщо це показують, отже, на це є згода, сертифікація, стандарт тощо. Якби це було небезпечно чи неправдиво, воно неодмінно було б заборонено. Так зазвичай стається з речами для розваги чи з дозволом продавати алкоголь. Важко визначити межу споживання таких продуктів. Усяк має робити це самостійно.

У будь-якому разі важко заперечити, що телебачення гуртує відокремлених індивідів. Тільки таке об’єднання побудоване на накиданні певних способів мислення. Повторюючи почуте й побачене, глядач упевнений, що це його власні думки, отримані на підставі осмислення надійних джерел. Йому невтямки, що сказане в промові чи дебатах орієнтується на його емоції. Чуттєвий інтелект інстинктивно розділяє світ на «своїх» і «чужих». Поспішне мислення не залишає місця для розважливого критичного розмислу. Отже, телебачення можна порівняти з Шагразадою із «Тисячі й однієї ночі». Його оповіді побудовані на тому самому принципі: інтригувати й шокувати реципієнта, щоб він переривався тільки на об’єктивні біологічні процеси й неодмінно повертався назад.

Тарас ЛЮТИЙ

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.