Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
вівторок
23
квітня
Випуск
№ 1418 2019 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Інші статті випуска

Партнери

За Україну!

Бельведер наш [Випуск № 1408]

Українських медиків і мистецтвознавців об’єднує спільне лихо — непохитна впевненість наших людей у своїй обізнаності в питаннях медицини та мистецтва. Звісно, є ще геополітика, некоронована цариця наук. Геополітика, Карл, а ніяка не математика, як вам, Карл Фрідріх Ґаусс, гадалося у вашому XIX столітті.

Останнім часом дивовижна масова компетентність потужно виявляється і в православній догматиці. Утім, медицина й мистецтвознавство саме через їхню емпіричну природу тримають провідні позиції за кількістю народних експертів.

Гомеопатія, на думку цих добродіїв, працює не тому, що її ефективність доведено подвійно сліпим рандомізованим дослідженням, а тому, що допомогла онукові Андрійку. «Чорний квадрат» — погань і профанація, бо ж п’ятирічний Андрійко легко намалює аналогічну картину. Тож Малевич зі своїм безпредметним живописом уже понад століття залишається обивательським жупелом. Нові й нові покоління авторів анекдотів інтерпретують «Чорний квадрат» як «портрет нафти» або жартома пропонують зробити на його основі пазл.

Є в масової аудиторії й свої улюбленці. Це насамперед справжня мистецька поп-зірка Сальвадор Далі, а останнім часом і Пітер Брейгель-старший. Звісно, його знали й раніше, але справжній ажіотаж спричинила унікальна виставка творів майстра у віденському Музеї історії мистецтв, яку за три з половиною місяці відвідало понад 400 тис. осіб. Уперше в одній експозиції було представлено більшу частину спадщини майстра — близько 90 творів. У зв’язку з напливом відвідувачів виставку продовжили. В останні дні вона працювала до першої години ночі, а сервер із продажу музейних квитків обвалився, не впоравшись із кількістю запитів.

Виставка запам’яталася ще й нечуваним інтересом до неї туристів із РФ. Про це повідомляла прес-служба музею в численних інтерв’ю російській пресі, яка багато писала про цей захід, як і загалом про культурну та гуманітарну співпрацю з Австрією як мало не головним союзником Росії в Західній Європі.

З огляду на те що моя українська Facebook-стрічка була сповнена «пристрастей за Брейгелем», наплив українських туристів теж був значним. От тільки українські медіа, які поринули в передвиборчі баталії, не надто турбували віденських музейників щодо цього. Зрештою, в Україні практично не залишилося профільних видань, присвячених мистецтву.

Розчинені в російськомовному натовпі, ми невидимі в європейських музеях, Україна майже не представлена там зі своїми виставковими проектами. А нечисленні винятки, як-от торішня «Перманентна революція», велика виставка сучасних українських художників, що відбулася в будапештському Музеї Людвіґа з ініціативи приватного фонду, радше підтверджують це правило. Ім’я того ж таки Казимира Малевича, як і багатьох інших наших художників, що жили й творили в Російській імперії чи Радянському Союзі, не артикулюються в українському контексті за межами нашої країни. Проте голосно й виразно пропагуються Росією в контексті російському.

Улітку минулого року чи не перше, що впадало в око відвідувачеві, який піднімався сходами віденського музею, був великий логотип Газпрому — спонсора виставки «Ермітаж у гостях. Шедеври від Боттічеллі до ван Дейка». Поруч був розміщений урочистий текст двома мовами про велич російської мистецької спадщини та культурну близькість російського й австрійського народів. Це був важливий меседж для австрійської публіки. Але вельми містке послання було адресоване для чималих російської та української аудиторій віденських музеїв: «Бельведер наш!». Саме тут, у Європі, російський і передусім український глядач має усвідомити невідворотність та виправданість російського культурного домінування.

Масштабна російська культурна інтервенція в закордонні виставкові та музейні простори не збавляє обертів. Ці процеси зумовлені не тільки багатством російських музейних колекцій. Вони є важливою складовою російської політики.

Щодо української відповіді, то її немає. Схоже, ці питання мало бентежать наших можновладців. Міжнародна презентація українського мистецтва, культурна дипломатія залишаються приватною справою окремих осіб.

Отже, оскільки у вітчизняних владних еліт не простежуються ознаки зацікавленості стратегіями культурного поступу України, лишається хіба що сподіватися на краще майбутнє. На онука Андрійка, на розсудливість його дідуся, який вакцинуватиме його та водитиме до музеїв, якщо не австрійських, то бодай вітчизняних. Адже тут теж є на що подивитися.


до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.