Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
вівторок
30
липня
Випуск
№ 1433 2019 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Розсмішити клоуна [Випуск № 1407]

Ну все. Відсміялися, відглузували, відзнущалися під олів’є та кутю. Тепер спробуймо подумати.

Мені як не хотілося, так і тепер не хочеться коментувати новорічний coming out головного коміка країни. Як, до речі, й інтенції медіа-магната, який за ним стоїть: після кількох розлогих інтерв’ю вся його таємнича (таємнича, бо людина непублічна) харизма розтанула, немов сніг під сіллю. Я взагалі використовував би такі маніфестації як спосіб боротьби з побутовим антисемітизмом: вам здається, що світом керують отакі таємничі сіонські мудреці-всевидці, а в реальності вони нескладні, пласкі та, як висловилася героїня «Карткового будинку», без манер. Ні, предметом уваги мають стати суспільні очікування, які породили міхур «слуги народу».

Сам по собі Володимир Зеленський є людиною, вочевидь, обдарованою й харизматичною. Він спромігся «завоювати столицю», точніше, навіть дві, якщо рахувати Москву, де його позиції до 2014 року були досить міцними. Понад те, гріх було б не сказати, що від свого російського плацдарму він відмовився досить відважно, хоча грошей у тамтешньому шоу-бізнесі на порядок більше. Зеленський їздив на передову з виступами й жертвував чималі суми на потреби фронту, а в Московії проти нього розпочато слідчі дії. Він не менш успішний бізнесмен, який розкрутив бренд «95 квартал» до міжнародних масштабів (у Вікіпедії сторінка коміка є навіть монгольською мовою). Вочевидь, Зеленський є здібним менеджером, якщо спромігся керувати у два заходи такою потужною машиною, як телеканал «Інтер». Що ж до якості жартів, то серед його талантів не в останню чергу дивовижне, безмежне відчуття кон’юнктури. Можливо, якби в країні був запит на гумор зі смаком, він генерував би дещо вишуканіший продукт. І образ серіального президента Голобородька — безкомпромісного й водночас скромного шанувальника велосипеда, чаплінівського диктатора навпаки — це калька з народного уявлення про ідеального лідера або одного з таких уявлень. Що ж до його власних політичних поглядів, то, як казав незабутній штандартенфюрер Штірліц: «Ґабі, як шаховий партнер ви мене не цікавите».

Найцікавіше насправді те, як виправдовують демарш актора коментатори, далекі від влади (респонденти — продавці та відвідувачі київського Лук’янівського ринку, опитані автором у дві хвилі з 4 по 9 січня цього року). Більшість ставиться до кандидатури коміка з відповідним почуттям гумору, для них це продовження телевізійної реальності, ніяк не пов’язаної з життям. Однак є й такі, хто вважає, що він людина з народу, «простий», і це сприймається як перевага. Інші думки: «слуга народу» «ловкий» (цитата), він розбереться з корупціонерами. Один продавець меду з Черкащини згадав, що в Америці вже був президент Ніксон, за попереднім фахом актор, який «правив ефективно». Те, що чоловік переплутав Ніксона з Рейґаном, мало що міняє, аналогічні висловлювання траплялися й у соціальних мережах. Про те, що для державного лідера потрібна певна специфічна кваліфікація, не згадував ніхто, йшлося лише про риси характеру й класову близькість.

Якщо повернутися до серйозної розмови, ми можемо констатувати кричущий занепад серед виборців політичної культури й уявлення про державу як таку. Навряд чи будь-який громадянин припустить, що директором великого заводу або президентом банку можна призначити «простого ловкого хлопця». А щоб очолити цілу державу, цього, виявляється, достатньо? Ніякий запит на «нові обличчя» не компенсує примітивних уявлень широких мас про функції й завдання політика. Вони не замислюються, що політик — окремий фах, цього не навчають на пришвидшених курсах із особистісного зростання.

Рейґан справді був актором, але водночас він очолював надпотужну й надвпливову голлівудську профспілку, а потім, на хвилиночку, був губернатором найбільшого за населенням штату Америки. Якщо передивитися постаті глав держав «першого світу» за останніх півстоліття, а надто парламентських республік, ми не знайдемо поміж них таких, хто до того не був депутатом, мером або міністром. Дональд Трамп — унікальний прецедент, і ми ще не знаємо, як закінчиться його кар’єра. Я вже не кажу про обов’язкову освіту: навряд чи Національна академія державного управління при Президентові України, за всієї поваги, може конкурувати з Гарвардом, Оксфордом або Сьянс-По.

І ще одна обставина: будь-який національний лідер, сідаючи в перше крісло країни, опиняється всередині мережі потужних інституцій, механізм яких відлагоджувався впродовж століть. У нас їх ще треба вибудувати.

Словом, перш ніж долати популізм політиків, треба щось робити з популізмом охлосу. Хіба що на курси всіх відправити?

ЮРІЙ МАКАРОВ

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.