Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
10
лютого
Випуск
№ 1409 2019 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Віктор Шкуратюк – ідеолог від Бога Яким друзі запам’ятали вічного революціонера [Випуск № 1406]

16 січня відійшов у вічність один з засновників і лідерів УНА-УНСО, політичний і громадський діяч Віктор Шкуратюк. Саме він стояв біля витоків Незалежності і своєю активною політичною діяльністю наближав цю омріяну для України дату. Йому було 59 років.

Відомий рівненський історик та політолог Іван Демянюк майже все життя товаришував з Віктором Шкуратюком. Вони вчилися в одному класі, а згодом разом вступили до Львівського національного університету імені Івана Франка. Чоловік пригадує, в них ще з дитинства були патріотичні погляди.

- Ми навчалися у рівненській середній школі №1, обоє поруч жили на проспекті. Ми вже тоді захоплювалися історією та вивчали визвольну боротьбу українського народу. Віктор Шкуратюк також збирав старі монети. Ще в школі, в старших класах, ми з групою з чотирьох-п’яти наших друзів обговорювали політичну систему в Радянському Союзі, боротьбу за незалежність України, відсутність демократії та насильну русифікацію, яка тоді саме відбувалася. Підпільно діставали та читали книжки, які тоді були заборонені - про історію України, українських січових стрільців. Ну і як молоді хлопці, ми грали у футбол, захоплювалися, зокрема, київським «Динамо», яке тоді, у 1975-му році, завоювало Кубок володарів кубків УЄФА та Суперкубок Європи. Потім ми вчилися у Львівському університеті Франка. Я поступив на історичний факультет, а Віктор - на факультет іноземних мов. Там в університеті ми подружилися з хлопцями, батьки яких також у свій час брали участь у визвольній боротьбі. Ми широко обговорювали ці теми, співали наші національні пісні. Тоді саме «період Брєжнєва» був, занепадницький час Радянського Союзу, кінець 70-х - початок 80-х років. А ми мріяли, як би добре було жити в цивілізованому світі, коли вільна держава, демократія, забезпечені права людини, можна їздити по цілому світу, бо ж тоді забороняли та не випускали з країни. Ми з Віктором зустрічалися ледь не кожен день, навчалися в одному корпусі, тільки у мене аудиторії були на третьому поверсі, а в нього на четвертому. Ну й разом на перекури бігали, на дискотеки ходили, з дівчатами і хлопцями разом проводили час.

Пан Іван згадує січень 1985-го року. Тоді друзів звинуватили у націоналізмі та в антирадянській діяльності. Каже, тоді ще був при владі Костянтин Черненко, «останній з цих старих партократів».

- КГБ у місті Рівному притягнуло нас до відповідальності за співання націоналістичних пісень та за те, що у Віктора Шкуратюка була про собі книжка Булгакова «Собаче серце», надрукована в нелегальний спосіб на ротопринті. А я на той час відслужив в армії і критикував війну СССР в Афганістані, вважав, що це даремна війна, у якій наших українських інтересів немає. Ми думали, що нас посадять на п’ять-сім років за таку діяльність, пропаганду, створення антирадянської організації. Але Костянтин Черненко помер, прийшов до влади Михайло Горбачов. І вийшло так, що почалася «перестройка», і все легенько на гальмах спустилося. Ну «легенько» - це значить, що нас виключили з комсомолу та вигнали з роботи, але не посадили, слава Богу. Віктор Шкуратюк тоді пішов на залізничну станцію, в нього була тяжка фізична робота, бо ніде не міг влаштуватися, а я став працювати помічником бурильника - серед лісів, серед боліт. Коли на початку 1989-го року активно почалися процеси перебудови, ми стали створювати Народний рух України. Нашим учителем в школі був Олекса Новак, це відома фігура, він з нами спілкувався і в університеті, і пізніше. Ми брали участь у боротьбі за Свято-Воскресенський собор, який тоді був музеєм атеїзму, щоб передати його віруючим. Агітували за відновлення української національної символіки, за наш національний прапор, тризуб, гімн «Ще не вмерла Україна». Ми це все розказували людям, друкували на машинці. Допомагали організовувати «Українську Гельсінську спілку», це об’єднання репресованих політв’язнів, таких як Левко Лук’яненко чи В’ячеслав Чорновіл. Потім з Василем Червонієм ми організовували перший виїзд на Козацькі могили. 18-го червня 1989-го року було відновлено вшанування козаків Богдана Хмельницького у битві під Берестечком. Тоді вперше підняли національні прапори і Віктор Шкуратюк був одним з тих, хто першим піднімав його, там ми провели несанкціоновані мітинги і проспівали «Ще не вмерла Україна» ще в 1989-му році. А потім почали це все у Рівному проводити. І міліція, і КГБ, і прокуратура, постійно, кожного тижня, нас викликали на допити. В 1990-му році ми створили Українську Республіканську партію, яку очолив Левко Лук’яненко, оцей наш знаменитий політв’язень, який був засуджений до страти. А вже коли в середині 90-х Віктор працював завідувачем відділу молоді і спорту у Рівненському міськвиконкомі, він відродив регбі у Рівному. Тут була видатна команда і навіть грав чорношкірий гравець з Південно-Африканської республіки. Ця команда була ідеєю Віктора, вона років п’ять чи сім існувала.

Віктор Шкуратюк – справжній український націоналіст, не диванний активіст, а людина дії. Так описує діяча його побратим Сергій «Сивий» Пандрак. Пригадує, у березні 1990-го року Віктор Шкуратюк став депутатом Рівненської міської ради. Тоді було дві фракції – комуністи і Демократичний блок, тож він увійшов до другої. А перед тим, першого січня 1990-го року Віктор Шкуратюк став членом закритої структури під назвою «Українське об’єднання ДСУ».

- Воно розшифровувалося серед своїх як «Державна самостійність України». І Віктор запросив мене і Сашка Білого в цю структуру, ми разом за одним столом писали заяву. Очолював це всеукраїнське об’єднання депутат Верховної ради тоді ще УРСР Володимир Шлемко, він сам з Івано-Франківська, а заступником у нього був письменник Роман Коваль. Через дев’ять місяців я очолив Рівненську обласну організацію ДСУ, Віктор став моїм першим заступником, а Сашко Білий очолив «Варту ДСУ», в нас були червоно-чорні шеврони з відкритою пащею вовка. А згодом наступив 1991-й рік, «ГКЧП», ми вивішували жовто-блакитного прапора на міській раді, ініціювали зняття пам’ятника Леніну, разом з полком Вілена Мартиросяна приймали присягу на вірність українській державі в центрі на площі. В червні 1992-го року ми провели в Народному домі конференцію ДСУ і прийняли рішення об’єднатися з громадсько-політичною структурою УНА, «Українська національна асамблея». За об’єднання було сто осіб, двоє утрималися. Очолював тоді обласну партійну структуру Олесь Бабій, я став його першим заступником, Віктор став заступником, Білий очолив силовий блок. Віктор Шкуратюк – активна людина, він брав участь в різних мітингах, маніфестаціях, ідеолог від Бога, виступав у Рівному, Вінниці, Києві, коли збиралося по п’ять-десять тисяч мешканців.

Сергій Пандрак розповідає про обласний політичний часопис УНА-УНСО «Наша справа», започаткований у 1993-му році. Віктор Шкуратюк постійно писав статті в цій газеті, майже в кожному номері була його аналітика на політичні теми та на тему розбудови української держави.

- Шість років він був дописувачем, поки «Наша справа» існувала, а в нас у 1998-му році було 8700 передплатників. А гасло в цієї газети було «Сила! Порядок! Добробут!», його вигадав саме Віктор: на першій сторінці був логотип з емблемами УНА, УНСО І УНС, стрічка обгортала мальтійський хрест, і на ній було виписано гасло. З того часу ці наші слова деякі кандидати на виборах собі покрали. А ще ми в УНА-УНСО у 1992-му, 27 років тому, вигадали гасло «Слава нації – смерть ворогам». Ми тоді публічно його вигукнули на одному з мітингів, а зараз його вже вигукують мільйони. А ще ми кричали за десять років до Ющенка «Бандитам – тюрми». Пам’ятаю, у 1993-му ми проводили акції, щоб зняли пам’ятник Мєдвєдєву на вулиці Відінській та пам’ятник Кузнєцову, навпроти якого міськвиконком. Зняли обидва, замість останнього зараз на тому постаменті стоїть «Стелла борцям за Україну», крила та паросток. А цю всю ідеологію впроваджував Віктор Шкуратюк. У 1994-му році він став депутатом обласної ради від політичної партії, яку ми знаємо, як УНА-УНСО. Коли в березні 1995-го року обрали Президентом України Леоніда Кучму і тарифи підняли вдвічі, ми були першою структурою, яка організувала всеукраїнський спротив та розбила намети біля драмтеатру, ідейним натхненником цього дійства теж був Віктор Шкуратюк. Щоб «мєнти» не напали і не побили хлопців, в наметі одну добу чергував я, а іншу – Віктор, і це він робив, будучи депутатом обласної ради. Після того майже в кожному обласному центрі «унсовці» розбивали намети і виступили проти підняття тарифів.

Сергій Пандрак пояснює, на політичній арені Віктор Шкуратюк був до 2000-го року, але від політики ніколи не відходив. Згодом у нього виникли проблеми зі здоров’ям, а шість років тому він важко занедужав, в нього виявили рак, зробили декілька операцій. При цьому чоловік до останнього слідкував за місцевою політичною ситуацією та консультував своїх давніх побратимів по УНСО.

Вчора рідні і друзі попрощалися зі славним сином України. Поховали Віктора Шкуратюка у Рівному на кладовищі „Нове”.

Спи спокійно, друже.

Твоїми словами - присвята тобі,

побратиме...

Ми блаженні, бо Богом полюблені,

Ми сильні, бо Долею не зламані,

Ми багаті, бо ворогом не куплені!..

Ми вічні, бо були спочатку,

Ми святі, бо будемо в кінці...

Володимир Струс

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.