Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
вівторок
23
квітня
Випуск
№ 1418 2019 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Інші статті випуска

Партнери

За Україну!

Нові культурні інституції [Випуск № 1406]

Уже майже 30 років ми маємо незалежну українську державу, державу, яка глибоко захрясла у своїй совєтській історії й дуже обтяжена совєтськими взірцями. Ми, на превелику силу, часто з муками будуємо на руїнах минувшини нове політичне буття, сучасну Україну. Ніщо не дається легко, але ніхто й не обіцяв, що буде легко. Нову історію України визначають циклічні революції, дарма що це революції здебільшого тільки в метафоричному розумінні. Революція на граніті, Помаранчева революція, Революція гідності. Отак і засвідчує себе наша політична культура: від революції до революції.

Але так само виявляється й наша культура, знову радше як гасла та побажання, ніж як глибока переоцінка цінностей і реальні дії, які йдуть за нею. Проте уважний спостерігач не може не помітити розколин у дотеперішньому моноліті. Я понад 20 років пильно спостерігаю за культурним життям України й довгий час був його активним учасником і натхненником. Нині є спостерігачем і коментатором із відстані, яка допомагає бачити виразні тенденції, намальовані жирними штрихами, а водночас не дає змоги помітити нюансів. Ми, безперечно, є свідками зміни modus operandi інституцій культури, і то не тільки тих, які виникли з ініціативи громадянського суспільства, бо вони давно функціонують по-іншому, а й тих, які творить держава. Цього разу з ініціативи уряду та політичних партій, які підтримують його, постали принаймні три варті уваги інституції: Український інститут книги, Український інститут і Український культурний фонд. Усі три мусять бути реакцією на вже досить тривалу дискусію, який вигляд повинна мати і як діяти система стимулювання, підтримки та поширення культури, а також як можна використати останню в побудові українського бренда, основою якого і має бути культура. Або, ще виразніше, його основою основ. Те, як складеться доля цих трьох визначальних інституцій наступного року, і стане мірою запровадження реальних реформ.

Передусім з’явився Український інститут книги, створення якого доручили групі молодих ентузіастів, або, як я назвав їх в одній своїй статті, молодих ідеалістів. Але невдовзі виявилося, що цей новий пишний корабель швидко наскочив на айсберг. І, хоча судно лишилося цілим, довелося замінити капітана й частину екіпажу.

Новим капітаном стала досвідчена й прагматична менеджерка культури, яка вже чверть сторіччя проводить один із найбільших книжкових фестивалів України. Книжка і все пов’язане з нею й далі є головним елементом становлення сучасної української культури. Поширення вітчизняної книжки, виданої українською, номінально єдиною офіційною мовою в державі, а насправді й досі упослідженою, має велике значення. Але сподіваний новий закон про мову у варіанті, запропонованому для голосування в парламенті, може завдати не менше шкоди, ніж користі. На сьогодні існує вже понад 2 тис. правок до цього документа, які зрештою можуть зробити його цілком порожнім і безрезультатним. Потрібна розумна й довготермінова державна політика підтримки рідної мови 77,5% громадян. Наступний рік, — пора президентських і парламентських виборів, — напевне, з’ясує, що насправді криється за дискусіями довкола закону про мову.

Інститут книги має й широкі плани просування української книжки за межами України. Але головним полем, де точитиметься битва за українську книжку та українську мову, на довгі роки лишається Україна.

Ще однією інституцією, яка лише цього року почала свою діяльність, є Український культурний фонд, найважливіша, на мою думку, структура, яка має шанси реально змінити функціонування культури в Україні та за її межами. Поки що він утверджує свій статус, і вже відбулася перша грантова сесія, на якій дофінансовано 298 проектів. На результати, а на їхню оцінку й поготів, знову доведеться чекати. 2019 рік, напевне, покаже, як проголошені пріоритети перетворюються на реалізовані заходи.

Молоде керівництво Українського інституту має всі козирі, щоб зробити його успішним. Власне, ухвалений Верховною Радою бюджет на 2019-й гарантує йому 90 млн грн для хорошого початку. Найслабшою ланкою, однак, може виявитися недостатнє погодження із завданнями Інституту з боку дипломатичного істеблішменту, який, здається, не розуміє, що дипломатія — це частина культури, а не навпаки.

Ніхто не припускає, що Україна повинна конкурувати з найбагатшими і найдосвідченішими державами. Якщо нині немає достатніх коштів, варто заопікуватися сутністю, зерном, із якого виросте врожай, а вже потім послідовно переходити до практичних кроків. Цього року зробимо стільки, наступного стільки, а далі ще більше. Культурна дипломатія — це дуже практична діяльність, яка дасть у перспективі конкретні результати.

Новостворені інституції дістали шанс на запровадження революційних змін, і то не тільки в метафоричному розумінні. Так, знаю, втілення в життя цих перетворень у державі, яка погано функціонує, — завдання для найміцніших, досвідчених, а водночас і сповнених ідеалізму гравців.

А культура? Культура існувала й існуватиме. Української держави не було на карті Європи, а українська культура була. Нині ми маємо унікальний у нашій історії шанс використати структури Української держави для розвитку власної культури і, безперечно, скористаємося ним із допомогою нових, спрямованих у майбутнє інституцій: Українського інституту книги, Українського культурного фонду, Українського інституту. 2019 рік має дати вже перші плоди.


до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.