Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
вівторок
23
квітня
Випуск
№ 1418 2019 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Інші статті випуска

Партнери

За Україну!

«Різноманіття та коріння — два слова, що описують постмодернізм» [Випуск № 1405]

Професор Сорбоннського університету Мішель Маффесолі про естетичні та політичні засади постмодернізму, неотрайбалізм великих міст, роль і вплив культури на процеси трансформації суспільства й політики, які світ переживає сьогодні.

Ідеї, нібито постмодерн уже давно скінчився, протиставлені поглядам, що ним є час, у якому ми живемо. Охарактеризуйте постмодерне суспільство й культуру, у чому їхня специфічність?

— Ідеться про явище, яке вже давно не маргінес і дуже швидко поширюється. Постмодерн сьогодні набуває дедалі більшої сили. Міркування, мовляв, цей період уже закінчився, належать людям, які мислять у межах, накинутих модернізмом і його цінностями.

Аби зрозуміти, що ж таке постмодернізм, звернуся до паралелей з архітектурою, тим, чим є постмодернізм архітектурний. 1950 року Роберт Вентурі, італо-американський архітектор, який тільки-но починав свою діяльність, створює маніфести під назвою «Складнощі та суперечності в архітектурі». У ньому він протиставляє свій стиль Баугаузу. Власне, останній — це архітектурний модернізм, що зародився в 1930-х у Німеччині. Мінімалізм, прямі кути — ось про що він (Ле Корбюзьє, Оскар Німеєр у Бразилії). Коли Вентурі дискутував із концепціями, запропонованими Баугаузом, він висунув власну: на противагу тезі Міса ван дер Рое «менше — це ліпше» каже, що «менше — це нудніше». Він працює з елементами, запозиченими з різних архітектурних стилів: романського, готичного, бароко тощо, і створює з них таку собі еклектичну суміш.

Роберт Вентурі звів багато споруд для італійської громади США. У тому, що побудовано за його проектами, чимало запозичень з італійських міст: Венеції, Флоренції, Риму тощо. Він описує це так: «Пам’ятай, звідки ти». Отже, мозаїчність чи еклектичність і вкоріненість — це характеристики архітектурного постмодернізму. Різноманіття та коріння — два слова, які його цілком описують.

Тож коли ми кажемо про постмодернізм суспільний, то можемо скористатися наведеною вище схемою для його розуміння. Йдеться про комуни, спільноти, які я ще називаю неоплеменами, що повертають собі пам’ять про те, хто вони такі, і власні традиції. На них також можна дивитися крізь концепцію про архетипи. Час, у якому ми нині живемо, — це синергія архаїчного та розвинених технологій, таке собі динамічне укорінення, якщо хочете.

Постмодерний соціальний лад можна описати такими термінами, як «громади», «комунікація», «етичність», на противагу моралізму це відродження інтересу до всього природного та відчуття такого собі зачарування світом.

Ви пишете про те, що організація в групи сьогодні відбувається за своєрідними правилами творення племен. Чи означає це, що світ знову занурюється в нові темні віки свого існування? Якщо ні, то який сенс вкладаєте у поняття неотрайбалізму?

— Процеси, що нині відбуваються, є не поверненням до минулого, а радше своєрідним апгрейдом того, що вже відбувалося. Ідея племені, звісно, наявна, але не на базовому рівні. Тим інструментом, що творить сучасні племена, є інтернет. Адже в соціальних мережах люди об’єднуються за низкою показників. Водночас це зовсім не означає, що суспільство повертається до нового Середньовіччя.

Триби, про які я кажу, породжені спільним життям людей у сучасних мегаполісах. Племена у звичайному для нас розумінні були органічно пов’язані зі своїм безпосереднім навколишнім середовищем і саме за його допомогою ідентифікували себе в більшому соціальному оточенні. У нетрях сучасних мегаполісів сучасні неоплемена пов’язані зі своїми кварталами, вулицями, місцями тусовок тощо. Усе це разом створює специфічну спільність членів відповідних трибів, забезпечує їм ідентифікацію.

Що об’єднує людей у такі групи? Спільні смаки, бажання. Наприклад, я люблю музику техно, тож шукаю та об’єднуюся з тими, кому вона теж до вподоби. Завдяки інтернету людям легше зорганізуватися, і це цікаво.

Смак належить до переліку естетичних категорій. Яку роль відіграють у структурі постмодерного світу естетика й культура?

— Я поділяю твердження, що їхня роль велетенська. Поряд із цим маю уточнити одну деталь. Слід розрізняти драматичне й трагічне. Суть першого в тому, що наявна якась проблема й постає питання її розв’язання. А другого — що проблема рішення не має. Так само є різниця між моральним та етичним. У модерні раніше поєднувалися політика й моральність, а сьогодні — етика й естетика.

Що ж це означає? Знову звернуся до етимології та любленої мною давньогрецької мови. Етика походить від слова «етос», тобто «цемент». Естетика — від слова «айстезіс», тобто «відчування емоцій, пристрасть». Що ж відбувається далі? Якщо вдатися до метафори, то склеювання докупи різних уподобань і пристрастей. Мораль є зовсім іншим явищем. А саме — загальним, універсальним принципом, що може застосовуватися в будь-якому місці в будь-який час. Саме так її розуміли приблизно у XVIII столітті. Тобто це щось із великої літери, а от етика ні. Остання поділяється на безліч різних форм. Ми знаємо, як жити за наявності однієї моралі, а от як бути з цілим букетом різних етик, доведеться навчитися. Питання в тому, як ці різнорідні етики зможуть співіснувати й доповнювати одна одну.

Постмодерна естетика не обмежується суто цариною витончених мистецтв, а охоплює власне життя. Естетичне передбачає приватну стратегію: світом користуються, прагнучи до власного задоволення, а не панування над ним. Естетика також є синонімом інтерсуб’єктивності, бо йдеться про досвід спільних почуттів, постійну інтеракцію, співучасть у чомусь поряд з іншими. Головне тут не нарцисизм чи гедонізм, як може здатися, а естетизація повсякденності.

Якщо звернутися до тези про те, що демократія не найкращий лад, проте ніхто нічого ліпшого поки що ніхто не вигадав, то яких трансформацій вона зазнає в постмодерному суспільстві?

— Мені здається, що сьогодні «демократія» набула значення антифрази. Звернімося знову до етимології. Із грецької це слово перекладається як «народовладдя». Сьогодні ж влада належить еліті, що є лише одним сегментом суспільства, а не ним самим. У такому значенні це не та демократія, про яку казали давні греки. Усе майже так, як у романі Джорджа Орвелла «1984», якщо мова про антифрази: міністерство війни він називає міністерством миру, а міністерство правди, гадаю, зрозуміло, чим займається за відповідною логікою.

Немає більше цього процесу представництва. Коли Ганна Арендт міркувала про ідеальну демократію, то йшлося от про що: я, наприклад, маю ідейну репрезентацію чогось, можу вас переконати — і ви віддаєте мені свій голос. У такий спосіб моя репрезентація стає політичною. Так філософські думки й проекти через їхнє прийняття стають політичними. Тобто це ідеалістична демократія. Сьогодні ж реальність є такою, що політики не репрезентують філософських думок, ідей, тому й самі ті думки чи ідеї не стають політикою. Це принаймні бачимо у Франції.

Будь-який лад спирається на наявність універсальних тверджень, із якими погоджуються всі. Як бути в наш час, коли старі поставлені під сумнів, доживають свого віку, а нові ще не з’явилися?

— Потрібно завжди пам’ятати, що до появи будь-якого ладу панував хаос. Щось схоже відбувалося на зламі XVIII–XIX століть, те саме маємо сьогодні. Але чому не уявити, що з нього в якийсь момент зародиться новий лад? Сьогодення — це період навчання, відбуваються різні іспити, не обходиться без людських страждань. Ось у цьому і полягає те трагічне, про що я казав вище. Далі наявний стан речей можна інтерпретувати залежно від того, песиміст це робить чи оптиміст. Перший скаже, мовляв, попереду нас чекає катастрофа й жодного нового ладу чекати годі. Оптиміст відповість, що в бульканні хаосу зароджується новий лад і ми побачимо момент його становлення. Оті збурення, що бачимо нині, — це процес творення нового ладу. Сьогодні не той час, щоб дати відповідь на поставлене питання. Треба чекати, супроводжувати процеси, що відбуваються. Важливо вміти запитувати, проте не слід чекати одразу відповідей.

Варто брати до уваги й нові практики, які з’являються тепер. Частина з них гуманніша, ніж те, що ми мали досі. Вони вказують, куди можемо рухатися далі.

Ганна Трегуб

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.