Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
вівторок
30
липня
Випуск
№ 1433 2019 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

2019: битва за емоції Кремль зробить ставку на гібридні методи в період передвиборчої плутанини [Випуск № 1405]

Вибори, заплановані на 2019-й, визначать надзвичайно важливі пріоритети в питанні національної безпеки. Адже передусім ідеться про обрання верховного головнокомандувача всіма українськими підрозділами, отже, йтиметься про спроможність країни обороняти кордони та втримувати безпеку всередині. Того самого року Україна обиратиме й парламент, відповідно буде сформовано новий уряд. Це означає, що країна отримає нового міністра оборони (а з ним, можливо, і нового начальника Генерального штабу ЗСУ), нового міністра внутрішніх справ та очільника Служби безпеки. Таким чином, може змінитися вся верхівка силового блоку. У разі якщо парламент виявиться опозиційним до нового президента, слід чекати на проблеми в пошуках кандидатів на посади, які влаштовували б усіх. Навіть за найсприятливіших умов розподіл портфелів, найімовірніше, триватиме до кінця року, а найскладнішим може стати період між президентськими та парламентськими виборами.

Ідеться не просто про заміну прізвищ чи партійних кольорів силовиків. Найголовнішим питанням лишається вектор розвитку країни. Новітня історія України вже знає щонайменше два випадки його різкого розвороту. Чи готові наші закордонні партнери витримати третій? Чи погодяться вони знову почекати п’ять років до наступної зміни курсу на сприятливіший? Така невизначеність наразі турбує всіх — від США до НАТО. Глибока занепокоєність із дипломатичного мему перетворилася нині на реальні настрої. Певними індикаторами є міжнародні проекти в оборонній сфері, частина з яких поступово ставиться на паузу в очікуванні результатів українських виборців. Не можна виключати, що більшість їх у разі зміни політичного вектора буде взагалі призупинено. У цьому сенсі варто пригадати взаємодію з Альянсом за часів Януковича: офіційно — на паперах і в новинних повідомленнях — існувало «стратегічне партнерство», яке в реальності обмежувалося участю відносно невеликих українських миротворчих контингентів в операціях НАТО в Косово, Афганістані, Іраку та спільними навчаннями за програмою «Партнерство заради миру».

Отже, розраховувати, що західні країни найближчим часом передадуть Україні чергові партії озброєння чи військової техніки, особливо летальної, як було з протитанковими комплексами Javelin, не варто. І навпаки — факт поставки озброєння після виборів може свідчити про впевненість міжнародної спільноти в сприятливому курсі новообраних політичних сил.

Одна зі сфер, де світова спільнота досі активно підтримує Україну, — це кібербезпека. Утім, таке партнерство не можна назвати благодійністю з боку західних партнерів. Росія перетворила Україну на випробувальний полігон для вдосконалення своїх новітніх засобів кібернападу. Відповідно розвиток систем виявлення та попередження про загрози (а саме це намагаються забезпечити нашій країні закордонні партнери) є важливим і для Заходу. Адже в такий спосіб він інвестує у власну безпеку та дістає можливість досліджувати російську кіберзброю на реальних прикладах. Спроможність розгорнутих нині в Україні центрів кібербезпеки на 100% гарантувати безперебійну роботу національних систем здається сумнівною, адже, крім переданого обладнання, є потреба в мотивованому персоналі, який його експлуатуватиме. А ще важливіше — виховання культури поводження з інформаційними ресурсами, особливо на об’єктах критичної інфраструктури. Така культура передбачає, зокрема, й особисту відповідальність керівників підприємств та установ (як це передбачено чинним законодавством), а також системних адміністраторів (які безпосередньо налаштовують системи). Та як показує адміністративна й кримінальна безвідповідальність у результаті найбільших кіберепідемій на кшталт NotPetya та BlackEnergy, уряд і правоохоронці висновків не зробили. Ще наочніше демонструє це ініціатива #FRD Українського кіберальянсу. Навіть після колапсу 2017 року багато критичних установ і підприємств (з останніх прикладів — Южно-Українська АЕС, КБ «Південне», Черкаська ОДА та низка національних навчальних закладів) не розуміють важливості питання та дозволяють собі мати вразливі інформаційні системи. Часто для проникнення в них не потрібні надзвичайні знання або спеціальне програмне забезпечення.

Чи користатиметься цим наш сусід-агресор у 2019 му? Так, неодмінно. Росія точно не планує припиняти свою злочинну діяльність у мережі. Кібератаки занадто дешеві та ефективні, щоб від них відмовитися. До того ж вони не мають на меті знищення населення чи інфраструктури — тільки заподіяння економічних збитків і поширення паніки й недовіри до чинної влади. Роздмухування емоційного сплеску, який переріс би в сутички або масові протести й поховав надії на стабільний розвиток країни, — це головна мета північного сусіда. Підготовку Кремля до активних дій певним чином засвідчує й нещодавній законопроект «Про кібердружини в РФ», що з’явився наприкінці жовтня 2018 року. Тобто Москва планує долучити до кібервійни всіх зацікавлених громадян, щоб у такий спосіб зробити прикриття для збільшення кількості завербованих хакерів і працівників спецслужб.

Однією з мішеней у цих війнах може стати виборчий процес в Україні. Самі ресурси ЦВК здебільшого не мають зв’язку з інтернетом, а голосування й підрахунок голосів відбуваються не в електронному форматі. Утім, Кремль або будь-яка політична сила можуть заявити про кібервтручання, яке ставить під сумнів результати перегонів і відповідно легітимність новообраного президента та парламенту. У реальності кібератаки може й не бути, достатньо гучного повідомлення в підконтрольних мас-медіа для поширення протестних настроїв серед населення. У разі успіху Росія та керовані нею сили в Україні можуть створити ситуацію, яка скидатиметься на перші тижні після Майдану, коли не було довіри до нової влади, через що в регіонах інколи не поспішали виконувати розпорядження Києва. Тоді Кремль зміг скористатися паралічем державного управління та провів свій кримський бліцкриг.

Те, які території РФ бачить як потенційні мішені, цього разу може стати зрозуміло з розташування російських підрозділів біля українського кордону: 49-та армія на чорноморсько-азовському напрямку та 20-та армія на північному. Звичайно, імовірність найгіршого сценарію залежить від багатьох факторів, не всі з яких залежать від України. Однак щонайменше одне джерело нестабільності вже набирає сили: йдеться про морську блокаду Азовського моря. Можливості Росії щодо оперативного перекидання та нарощування надводних сил у цьому морі значно перевищують потужність українських оборонних підприємств. Об’єктивно самотужки Київ не зможе змагатися з Москвою, на це не вистачить ресурсів, передусім бюджетних коштів. Наразі за кордоном практично немає розуміння, що відбувається на Азовському морі, отже, головним завданням вітчизняної дипломатії у 2019-му має стати донесення проблеми до світової спільноти та активізація міжнародних зусиль щодо деблокади. Втрата вільного виходу з Азовського моря (із відповідним припиненням або перебоями в роботі підприємств і портів у Бердянську та Маріуполі) може стати занадто сильним ударом по національній економіці, яка й без того не може похвалитися ідеальною стабільністю.

Найцікавішим є те, що зона проведення Операції об’єднаних сил (ООС) здається в цій ситуації мало не заповідником спокою. Так, не можна заперечувати серйозні кадрові проблеми в ЗСУ, адже, попри певні покращення соціальних умов для військовослужбовців, залишається проблема відпливу людей. Стан старої військової техніки важко назвати ідеальним, а нова поки що лишається радше екзотикою, ніж нормою. Чимало питань і до абсолютно нових зразків озброєння, на їх вдосконалення та доведення до нормального стану не вистачає часу або спеціалістів, а «сирі» зразки коштують бійцям життя. Лишаються проблеми із закупівлею техніки за кордоном, причому не завжди тільки фінансові. Незважаючи на передачу Україні летального озброєння від США, що мало б стати певним сигналом для Заходу про прийнятність торгівлі цим специфічним товаром із нашою країною, наразі черги з охочих не видно. Утім, навіть маючи всі ці проблеми, українські сили на Донбасі далі будуть надійним запобіжником від активних конвенційних дій із боку противника, залишаючи йому тільки гібридні методи.

Юрій Лапаєв

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.