Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
вівторок
23
квітня
Випуск
№ 1418 2019 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Інші статті випуска

Партнери

За Україну!

Як не втратити Україну? Берлін пропонує план Провідні німецькі політики нового покоління вимагають не гаяти час і протидіяти Кремлю [Випуск № 1405]

Рік за роком українські дипломати намагаються довести європейцям просту очевидну істину: захищаючись від російської «гібридної» агресії, Україна водночас боронить всю Європу. Українські вояки, відбиваючи напади російських «іхтамнєтів» та їхніх колаборантів-сепаратистів, тримають Росію якомога далі від кордонів ЄС...

Дуже довго в Європі до цієї думки не те, щоб взагалі не прислухались, а просто не брали її до уваги, розповідаючи Україні про необхідність мирного діалогу, про відсутність військового вирішення проблеми та про те, що «обидвом сторонам слід займатися деескалацією». Власне, навіть російський напад на Україну в Європі не заведено називати війною – зазвичай пишуть про «конфлікт на Сході України» (а деякі прокремлівські видання та політики ще й додають постійно епітет «внутрішній»).

Але 27 грудня 2018 року може стати визначальним моментом у ставленні до цього «конфлікту» принаймні провідної країни ЄС – Німеччини. Саме цього дня на шпальтах найвпливовішої у ФРН газети Frankfurter Allgemeine Zeitung одночасно з’явилися два матеріали з «української» тематики. Перший – заява зовнішньополітичного спікера фракції СДПН німецького Бундестагу Нільса Шміда. Другий – так звана гостьова стаття заступника голови парламентської фракції ХДС/ХСС Йоганна Давида Вадепфуля. Обидва – політики першої величини, які представляють нове покоління своїх партій. Обидві партії входять до керівної у ФРН коаліції.

Нільс Шмідт, зовнішньополітичний спікер парламентської фракції СДПН: «Нова німецька політика щодо Росії має бути тверезою та критичною»

Нільс Шмід у своєму виступі різко критикує насамперед попереднє покоління соціал-демократичних політиків, «грандів» СДПН – Ґерхарда Шредера, нинішнього президента країни Франка-Вальтера Штайнмайєра та екс-міністра закордонних справ Німеччини Зіґмара Ґабріеля.

Через їхнє підкреслене та викохане панібратство з Путіним. На його думку, демонструвати подібне братання з новітнім диктатором є ганебним для європейських політиків та керівників однієї з найпотужніших держав демократичного світу.

«Російська» політика Німеччини, яка базується на особистих стосунках з кремлівським диктатором, має беззаперечно відійти в минуле.І це має відбутися не лише через недоречність подібних стосунків, як підкреслює в своїй заяві Шмід, а ще й через їхню неефективність. «Стара російська політика СДПН вельми визначалася моделлю: провідні політики сідали де-небудь ввечері разом із Путіним, після чого, можливо, щось мало зрушити в необхідному напрямку, – вважає зовнішньополітичний спікер німецьких соціал-демократів, – але ця модель довела свою помилковість».

За його словами, подібним чином «щось посувалося» тільки в напрямку, який був необхідним лише Путіну, для Німеччини з того ніякого зиску не було. Хіба що для Шредера особисто. «Ми продовжуємо діалог із Росією, але вона непорушна щодо важливих питань – таких, як конфлікт з Україною». Таким чином, нова політика має відмовитись від цього панібратства та бути тверезою й критичною.

Нове покоління німецьких соціал-демократів дратує панібратство попередників (зокрема Шредера) із Путіним.

Тоді як Йоханн Давид Вадепфуль у своїй статті є ще категоричнішим. Тема його матеріалу – не стільки «російська» політика Німеччини, скільки «українська». Сама назва публікації є дуже промовистою: «В Україні йдеться також і про нас». Майбутнє Європейського союзу, вважає Вадепфуль, вирішується також і в Україні: якщо Росії вдасться дестабілізувати її або знову повернути під свій вплив, це матиме катастрофічні наслідки – не лише для безпеки Європи, для переконливості західної моделі цінностей та для впливовості Євросоюзу.

«Саме через це, – пише Вадепфуль, – Україна не є просто якимось собі сусідом ЄС. І угода про асоціацію між Євросоюзом та Україною, яка почала діяти з 1 вересня 2017 року, не може розглядатися як якась пересічна». Чому? Бо Євросоюз цією угодою взяв на себе відповідальність та обов’язок захищати європейський вибір України всіма засобами, які він має. Йдеться не лише про те, щоб підтримати українців політично та економічно, а й зробити так, аби вони мали можливість пройти свій шлях до Європи та стати економічно стабільним, сучасним демократичним суспільством, рівноправним партнером ЄС. Україна, як вважає німецький політик, має завдяки європейцям захистити своє прагнення до тих цінностей, які уособлює Європа.

Як підкреслює Йоханн Вадепфуль, політична ціль та дії Москви спрямовані на те, щоб перешкодити зближенню України з Заходом. Саме на це була спрямована протизаконна анексія Криму, військова інтервенція Росії на Донбасі та останні небезпечні й знову ж таки – протиправні морські провокації та перетворення Азовського моря на черговий театр воєнних дій. Таким чином Росія продовжує глибоке руйнування європейської системи безпеки. Вона не бажає розуміти того, що Євросоюз – це добровільне об’єднання тих, хто сповідує єдині цінності, яке взагалі не плекає проти Росії жодних ворожих намірів.

«Те, що витворяє Росія в Україні та проти України, є також і нападом на Євросоюз, – стверджує Вадепфуль. – Вона довгий час нічого не мала проти європейської асоціації України, аж до зміни курсу у 2013 році. Російському керівництву стало зрозуміло, що успішна трансформація України в сучасного партнера ЄС, досягнута за європейської допомоги, матиме вплив на весь регіон та може таким чином поставити під велике питання нинішню московську систему».

Саме через це Москва й намагається протистояти цьому дестабілізацією. Таким чином, переконаний Вадепфуль, атаки проти України, хакерські напади на Бундестаг або хімічна атака в Солсбері на колишнього російського агента Скрипаля та його доньку – це просто різноманітні прояви цього протистояння. Якщо Євросоюз хоче вийти з нього переможцем, він має потужніше підтримати Україну, допомогти їй з реформами й зробити з неї приклад для східноєвропейських та балканських держав. Але цієї задачі багато хто в Німеччині та в ЄС просто не розуміє.

«Всього лишень за п’ять років з моменту перемоги Революції гідності в Україні, на шляху до цієї мети було досягнуто великого прогресу, – зазначає Вадепфуль, Насамперед це стосується децентралізації, реформи охорони здоров’я, прозорості державних замовлень, енергетики та боротьби з корупцією... Ці реформаційні успіхи отримали надто мале визнання, а вони ж були досягнуті за умов нав’язаної Росією війни, та ще й, долаючи спротив тих українських сил, які перешкоджають процесу реформ й бажали б полишити його».

Втім, за Вадепфулем, нинішніх досягнень не вистачає, аби зробити процес модернізації та вбудовування в Європу незворотнім. Особливо це стосується впровадження правової держави та боротьби з корупцією. З іншого боку, наразі як в Україні, так і в ЄС можна спостерігати ознаки втоми від реформаторських зусиль – і цією втомою намагається скористатися Росія.

«Саме тому, – підсумовує німецький політик, – час до завершення українських президентських та парламентських виборів не потрібно втратити. Треба прискорити реформи і залучити усі можливі важелі». І це, на його думку, є задачею Німеччини та Європи. Так само, як і намагання припинити конфлікт на Сході України. Європа не може дозволити собі байдужість або страх перед конфліктами – це підбадьорило б ворога. «Дописати до кінця історію успіху України відповідає безпосереднім політичним, економічним та безпековим інтересам Заходу. Воля та стратегічне терпіння не мають вичерпуватися», – пише автор.

Певно, слід вкотре наголосити на цьому важливому моменті. Одномоментний виступ двох високопосадовців, представників керівної коаліції для провідного видання жодним чином не може бути чимось на кшталт випадкового збігу. Німеччина готується до «життя після Меркель», деякі експерти у ФРН вважають навіть, що фрау канцлерін може подати у відставку вже у 2019 році, не очікуючи кінця своєї (в будь-якому разі) останньої каденції. І схоже на те, що, принаймні, у стосунках з Росією ці «нові політики» Німеччини готові бути набагато жорсткішими, ніж була Меркель. Принаймні, у цьому питанні вони демонструють незвичну для нинішніх часів єдність.

Борис Немировський

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.