Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
понеділок
14
січня
Випуск
№ 1405 2019 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Інші статті випуска

Партнери

За Україну!

Мистецтво політичної самоневизначеності [Випуск № 1403]

Кілька історій з життя держслужбовців. Очільник Пентагона Джеймс Меттіс, подав у відставку. Напередодні Дональд Трамп оголосив про виведення американських військ із Сирії. У своєму листі до президента Меттіс пояснив бажання залишити посаду «розбіжностями в поглядах». «Оскільки у вас є право мати міністра оборони, чиї погляди краще збігаються з вашими з цього та інших питань, гадаю, що буде правильно, якщо я піду у відставку», - написав Меттіс. Народний депутат Мустафа Найєм написав у своєму Twitter: «Все ж таки, час виходити з цієї фракції. Я ще розумію потоки, офшори, Центренерго, Насіров, Ротердам та от ето от всьо. Але не запросити вже на сімнадцятий поспіль корпоратив - це вже ні в які ворота». Коментатори в соцмережі відреагували гуморесками та багатозначними підморгуваннями.

В світі будь-який натяк на зміну місця сидіння політика став би приводом для запитань. Що він думає про військову, економічну, соціальну, культурну, мовну та історичну політику своєї фракції? Що робити з армією? Воюємо чи торгуємо? Його ставлення до пропозиції обміняти Крим на економічний ріст України? Чи згоден він, що озвучена впливовими бізнес елітами думка віддати Крим в оренду на 100 років окупанту, є просуванням путінського плану з нав'язання Україні керованого Росією Донбасу з одночасною відмовою від прав на анексований півострів? Такий собі обмін по-російськи, в якому нема ані українських, ані кримськотатарських інтересів. Що він взагалі думає про вплив таких от бізнес-мислителів на прийняття політичних і стратегічних рішень у воюючий країні? Боротьба з корупцією - це чудово. Але окуповані території та війна мають спонукати відповідальних громадян узгодити свої позиції з роздумами про майбутнє політика, якому вони симпатизують. Замість цього регіт та заклики балотуватися на пост президента. Ну звісно. Не кличуть на корпоратив, значить наша людина. Справжній народник.

Можна сказати, що яка еліта, такі у неї гучні приводи для відставки. Але це теж буде напівправдою. Справа ж не в Меттісі і не в Найємі. Обидві історії про громадян, про правила політичної поведінки, які диктує те, чи інше суспільство. Еліта - це малочислена група обраних, на яких покладанні електоральні очікування. Поки одні широкі маси вимагають від політичного діяча послідовної позиції та вчинків, інші бажають просто пореготати та пожартувати. Політики говорять про те, про що хочуть почути громадяни. Українські політики говорять те, що хочуть почути громадяни. Це, погодьтеся, принципово різні форми політичного дискурсу. Що робить американець, коли в державі обговорюється важливий законопроект? Дзвонить своєму сенатору. Український парламент на половину складається з депутатів, обраних за мажоритарною системою. Що робить український виборець, коли Рада голосує зміни до Конституції, закон про мову, бюджет? Плюється в телеекран, відсторонюється, або чортихається в соцмережах.

Виборці приходять до мажоритарників тільки для того, щоб допоміг полагодити дах, починити водогін, чи відправити дітей у літній табір. Уявлення українців про розподілення влади та грошей між місцевою та центральною інституціями досі таке, наче Радянський Союз живіший за всіх живих. Люди роблять вигляд, що вірять буцімто без наказу начальства зі столиці неможливо вирішити жодного питання в їх містечку. Цією вірою користуються всі. І ті, хто купує собі місце в парламенті за мізерні подачки, і ті, хто бігає до мажоритарника за допомогою, замість того, щоб вимагати від місцевих рад виконання покладених на них обов‘язків. Але є і інша сторона медалі. Західні політики постійно пояснюють, чому вони вдалися саме до таких, а не інших кроків. А що в Україні? На тих нечисленних прес-конференціях, які все ж таки трапляються, ніхто не пояснює. Всі "вєщають". Спілкування політиків і журналістів - це ярмарок марнославства.

Українській нації доводиться за роки долати шлях, який інші походили століттями. Більшість прагне жити у сильній, заможній, демократичній державі. Але в своїх міркуваннях про політичне життя країни, громадяни як правило користуються ще радянськими кліше. Рівень довіри до органів державної влади вкрай низький. Згідно опитування КМІС "Суспільно-політичні настрої населення: листопад-грудень 2018 року", Верховній Раді довіряють - 0,6 % опитаних. Президенту - 2%. Органам місцевого самоврядування - 5,9%; мерам - 9,5%. Рівень довіри до української армії становить 12%. Що має бути в головах у людей, які бігають до народних депутатів по вирішення питання ремонту у під‘їзді, щоб вони довіряли місцевим депутатам та баронам майже так, як українському війську?

Схильність українців винуватити державні інституції та владу загалом, походить з радянської практики колективної відповідальності. А також зі звички винуватити у власних негараздах уявних "їх" - буржуїв, ворогів народу, американську воєнщину. І одночасно, суто з міркувань самозбереження, вірно служити безпосередньому начальству. Тому, що він тут цар і Бог. Радянські "пережитки минулого" мають цілком реальні політичні наслідки. В Україні неможливо займатися політикою. Виборці не зрозуміють. Якщо людям не цікаво, хто їх обранці і які принципи вони відстоюють, то звідки взятися Черчиллям? На тлі постійного незадоволення демократичними інститутами, в українському - переважно патерналістському суспільстві - зростають очікування "сильної руки". Згідно опитування Фонду Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва "Моніторинг’2018: основні тенденції змін громадської думки", дві третини (60,5%) українців погоджується з твердженням, що "для нормального розвитку країні потрібна "сильна рука", а не розмови про демократію".

"Шапкодерів" до влади приводять не тільки ті, хто голосує за них. Але і ті, хто відсторонюється. Чи багато громадян взяли на себе відповідальність за загиблих на Майдані? Але хтось же підтримував політиків, які схвалили розстріли, хтось голосував за гречку, хтось же привів до влади всіх цих мажоритарників, які склали кістяк більшості в парламенті часів Януковича. Навіть коли суспільство розуміло, що президент перетворює країну на бандитську малину, воно не спромоглося обрати опозиційний парламент. У 2012 році опозиція не змогла набрати більшість на виборах в Верховну Раду саме через зграю "кріпких господарників", яких українці завели по мажоритарці. Чи усвідомили ті, хто у 2012 році закликав проігнорувати вибори, не голосувати за опозицію, тому що: "всі вони однакові", "вони зрадили Помаранчеву революцію", "країну врятує повстання", що кров в тому числі і на їх руках? Вони відсторонилися від історичних викликів, перед якими постала країна, відмовилися від відповідальності за майбутнє, не розставили пріоритети. А два роки потому, коли в центрі столиці хазяйнували силовики, в країні не було жодного органу влади, який зміг би бути альтернативою президентській вертикалі свавілля. Кожен раз, коли приходить час бути відповідальними громадянами, широкі маси вигукують: "Не за те стояв Майдан" і спускають країну в чергову каналізацію історії.

Відповідальність відрізняється від намагання знайти винного так саме, як критиканство - від конструктивної критики. Людей, які писали під постом у Найєма, що йому потрібно балотуватися на пост президента, не цікавило, а чи співпадають їх цінності і пріоритети. А його не цікавило, чи є у його потенційних виборців ті цінності взагалі. Для того, щоб в країні з‘явилися відповідальні політики, мають утворитися багаточисленні групи відповідальних громадян. Поки що, на тлі гуртування антиукраїнських сил, спостерігається свідома маргіналізація українських сенсів з боку тих, кого прийнято називати "майданним класом". Томос, мова, історія, війна. Все це обсміхується розумниками, які зайняли позицію сторонніх спостерігачів. Одні готуються до реваншу, інші потопають у цинізмі і перетворюють політику на анекдот. Історія от-от піде по колу. Адже плутати політику з активізмом - це мистецтво політичної самоневизначеності, яке українці практикують багато десятиріч.

Юрко Славутич

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.