Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
понеділок
14
січня
Випуск
№ 1405 2019 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Інші статті випуска

Партнери

За Україну!

#ашотобідалацястрана [Випуск № 1403]

Я вже не раз ставав випадковим слухачем діалогів звичайних українців. Дуже часто, крім обговорення політики, там можна почути сентенцію «ашотобідалацястрана».

Цей образливий рефрен звучить особливо пихато та гордливо в розмовах знайомих, які повертаються із заробітків. Вони всіляко вихваляють принади життя, порядок і передбачуваність у Польщі, Німеччині, Іспанії, Італії, Португалії. Наприкінці зазвичай безапеляційно додають, що в Україні такого «нікагда» не буде. Але воліють не відповідати на запитання, завдяки чому та кому ці країни досягли того рівня, що до них приїжджають трудові мігранти.

Паралельно так якось випадково сталося, що за останній місяць я зустрівся з трьома своїми друзями-іноземцями: фіном, німцем та поляком. Історія знайомства з кожним є унікальною. І водночас має один спільний знаменник — це війна з Росією. Можливо, звучить дивно й неправдиво, проте це справді так. Фін Гаррі захопливо розповідав про причини, які змусили його приїхати до Києва. І це не банальний секс-туризм, поціновувачі якого на вихідних ущерть заповнюють столичні кафе та клуби. А бажання самому відчути атмосферу перемоги Революції гідності та поспілкуватися з українцями, які зупинили російську агресію.

Гаррі пишається тим, що фіни мають величезний позитивний досвід боротьби з Російською імперією, яка тоді називалася Радянський Союз. Але після відвідин київських кабаків він дійшов висновку, що більшість українців, які трапилися йому на шляху, зневажають, а то й відверто ненавидять свою країну. Понад те, збираються її покинути, бо тут ніколи не буде нічого доброго. Трохи забігаючи наперед, скажу, що мені так і не вдалося пояснити йому феномен «української зради». Бідний Гаррі шукав відповідь на одвічне гамлетівське запитання за черговим келихом українського пива: як можна зупинити російську армію і кидати напризволяще країну, за незалежність якої так дорого заплачено. Звичайно, каже він, не всім вистачає мужності піти на фронт, але чому не реформувати країну з тією самою пристрастю, як захищають її воїни на передовій? Адже все в руках самих українців. Він раз по раз показував мені мотиваційні відеоролики українських ССО. Його обличчя випромінювало справжню радість. Гаррі стверджує, що українцям треба пишатися тим, що вони зупинили російську армаду, а не займатися самоприниженням.

Штефан — дуже освічений німець, займається тим, що шукає програмістів для роботи в Гамбурзі у великих ІТ-компаніях. У нього завжди багато запитань. Проаналізувавши весь досвід перебування в Україні, він дійшов висновку, що в нас усе навпаки. Він має на увазі негативний природний відбір у політиці та органах державного управління. Штефан є відданим уболівальником футбольного клубу «Гамбург». Тож тема футболу його неодмінно цікавила. Українські ультрас справили на нього величезне враження. Позитивне. Особливо його приголомшив загальний інтелект, знання іноземних мов, здорові цінності. А найбільше — чітка державницька позиція. Тоді як німецькі, за його словами, є символом обмеженості, недалекоглядності, пихатості. Каже, що українські політики дуже вже йому нагадують німецьких хулз. Штефан вважає, що все повинно бути навпаки. І при цьому щиро переконаний, що в країні справді багато проблем, але немає приводу для її паплюження так, як він це чує від українців мало не щодня. Адже багато воїнів віддали за неї найцінніше — своє життя. Для нього великим розчаруванням стала величезна інертність більшості українських громадян. Найбільше його лякає ось ця незрозуміла відстороненість від процесів, які відбуваються нині в державі. Закликає українців не гудити країну й не розповідати, яка вона погана. Можна не любити політиків, але в жодному разі не треба зневажати землю, яка дала тобі все. Підкреслює, що це відриває від коріння й перетворює на бур’ян.

А от поляк Марек узагалі вразив мене своїм геополітичним баченням. Він працює аналітиком в аудиторській компанії Big 4. Завдяки своїй роботі часто відвідує Україну. Брав активну участь у Революції гідності. Без проблем вивчив українську мову. Це для нього був must. Без притаманної полякам пихи Марек упевнений, що в Україні надзвичайно сильна армія, яку бояться всі в Європі, й розвинене громадянське суспільство. У Польщі, як він стверджує, із цим великі проблеми. Але через обмеженість, нерозуміння сенсу слова «держава» та продажність політичного класу навіть такі «травоїдні» країни, як Польща та Угорщина, вважають Україну слабкою. Її неймовірна хворобливість просто таки провокує їх на агресивну поведінку. Так буває в природі, що слабкість породжує бажання добити. Травоїдні не можуть завдати ослабленій жертві потужного удару через власну немічність, але ж дуже хочеться побути хижаком, тому вони потроху гризуть її по боках. Це хоч якось компенсує їхні внутрішні комплекси. Марек каже, що в цих країнах дуже бояться, що Україна стане хижаком. Адже, тільки-но вона почне серйозно огризатися, всі одразу втечуть у свої схованки. Але поки що гаркнути нікому. Він також розмірковує, куди їхатимуть українці, коли в Польщі чи Німеччині настане криза й не буде роботи: повертатимуться додому, де нічого не змінилося, чи перетворюватимуться на кочовиків? А чи не простіше було б будувати країну своєї мрії тут і зараз?

Анатолій Шара

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.