Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
вівторок
18
червня
Випуск
№ 1426 2019 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Інші статті випуска

Партнери

За Україну!

Боєць та художник Руслан Кашаюк: «Досі немає державної програми з реабілітації» [Випуск № 1401]

Волинянин Руслан Кашаюк на Схід пішов добровольцем у складі роти «Захід» батальйону «Айдар». Чоловік брав участь в операціях під Вергункою, Красним Яром, тримав оборону Хрящуватої. В Луганській області він отримав серйозну контузію і певний час не міг говорити.

А потім почав малювати ікони: фарбами і бісером та став навчати інших бійців цієї справи, аби від такої арт-терапії вони забували про пережите на війні.

- Цього тижня я знову буду в Рівненському госпіталі ветеранів АТО у Клевані, де центр лікування та реабілітації наслідків нейротравм. Будемо з воїнами там малювати. Я нещодавно був у них і малював з інвалідами-колясочниками, які там лежать. І знову планується така ж програма. Я ж сам починав з арт-терапії. До того ніколи не малював, бо якось не любив. З дитинства займався спортом, і малювання для мене чимось таким, нецікавим, було. Все почалося після поранення 2014-го року, я півроку не розмовляв. Мене волонтери підхопили, і я потрапив на виїзну арт-терапію в Закарпатті. Організували її наші волонтери, бо й досі немає повноцінної державної програми з реабілітації, особливо, посттравматичного стресового розладу. Я кажу не про фізичні травми, а про душевні, - розповів він.

Руслан Кашаюк до війни протягом двох років був послушником у монастирі. На базі добровольчого батальйону він збудував у Щасті капличку. Потім митець намагався відновити зруйновані на сході держави храми. Тож ікони займають важливе місце в його житті.

- З ласки Божої та підтримки людей, малювання – тепер це моє життя. Починав на полотні, потім було на склі малювання. Я в ньому став більше розбиратися, малювати ікони. Скло – цупкий матеріал, бо раніше наші ікони було важко зберегти. Я почав малювати для себе, навчався, маю дві виїзних школи іконопису при Українському Каталонському університеті. Найперше в мене було бажання намалювати хлопців-побратимів, ну й не тільки, ще волонтерів, - пригадав боєць. - В нас після 2014-го року війна перевернула багатьом світогляд на Україну, наших героїв. Ми ж, старше покоління, вчилися у школі при «совкові», для нас були героями зовсім інші. Про українських героїв ОУН, УПА, Холодного Яру хтось більше, а хтось і менше знав. В мене було бажання зберегти цю історію, щоб вона не була загублена. Так я створив серію «Айдар» і серію «Волонтери». В першій зображені мої побратими, як живі, так і ті, які загинули на війні. Багатьох я не знав та й не застав живими, але однаково вони для мене - побратими. В мене на даний час дома знаходиться 120 робіт, які я вирішив виставити на День Збройних сил України в одній зі шкіл, яка розташована біля мене. А ікони малював різних святих там, Богородиці.

Свої картини Руслан Кашаюк продає на благодійних аукціонах, зібране передає бійцям та їх родинам, які, на його думку, більше цього потребують, ніж він.

- Я завжди, коли щось роблю чи пишу, то кажу «даром-отримав - даром віддаю». Мене дівчата запрошували на такі самі проекти, як я колись був на арт-терапії, бо кожен воїн відчуває, що я такий же як він, і легше відкривається, бо ж не кожен йде на співпрацю з психологами, арт-терапевтами. Я не скажу, що малювання – то моє і я ним професійно займаюся. Я просто перебував у Клевані сам був на лікуванні, подружився, запропонував провести арт-терапію, так і вийшло. Я не так вже й часто з хлопцями співпрацюю, але раніше були більші перерви, та й не завжди виходило, тепер краще. Бо ж це все на добровільних засадах, волонтери скидаються на матеріали, це не державне фінансування. А я цим не вмію заробляти, більше дарую. Ну от хтось просить мене намалювати ікону чи портрет, питають мене ціну, а я й не знаю, що сказати. Мені важко, то я просто кажу ціну матеріалу, скільки затратив. Хтось по мірі можливості дасть, хтось в декілька разів більше, як в кого виходить. Мені Бог дав більше, ніж якісь матеріальні речі – сім’ю, родину, друзів, підтримку.

Перше поранення Руслан Кашаюк отримав ще на столичному Майдані в день розстрілів на Інститутській. У нього влучив осколок. На Схід поїхав у квітні 2014-го.

- Я пройшов через Майдан. Не з самого початку був, але в горнилі я там перебував. А вже на Сході багато чого бачив. Мене в «Айдар» мій друг привів, з яким я був на Майдані, Леонід Курдильчук. Він потрапив туди трохи раніше, а я просто за сімейними обставинами не міг зразу поїхати. Коли пізніше приїхав до нього, у «Айдарі» вже кістяк був із Західної України, друга рота воювала, так і називалася – рота «Захід». Хлопці з Луцька, Рівного. Я мав честь воювати з вашими земляками з Рівного. Поруч з Сергієм «Сивим» Пандраком, був у тому бою, де він втратив ногу. Інші хлопці: Віктор «Дідусик» Суходольський, Саня Барабаш, Славік Ільчишин з Сарн, теж був у тому бою, де він руку втратив у Хрящуватому. Два брати Хом’яки з Луцька, які з 2014-го року вважаються безвісти зниклими, Олег «Вишня» Вишневський, який загинув, Макс «Патріот» Рожков. Всім честь і хвала, але в більшості, як і на Майдані – там були «західняки». Знімаю шапку перед всіма, але я бачив очі людей, які дякували «західнякам». Мені ж нагороди не важливі, я роблю не для подяк, а для хлопців. Я он спілкувався з волонтерами, то не знаю, скільки я віддав себе хлопцям, але точно знаю, скільки отримав. Не хочу ніяких грамот, подяк, а хочу простого розуміння, та й, як кожна людина потребує, доброго слова, - підсумував він.


до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.