Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
вівторок
18
липня
Випуск
№ 1328 2017 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Євген Шморгун: Письменницький талант - від матері і від Бога [Випуск № 970]

15 квітня виповнилося 70 років з дня народження одного з найвідоміших сучасних письменників Рівненщини Євгена Шморгуна. За своє життя пан Євген став автором великої кількості повістей, оповідань, віршів як для дорослих, так і для дітей. Окрім власної літературної діяльності, автор також багато часу приділяє дослідницькій роботі, а також сприяє видавництву творів молодих місцевих авторів. Про усе це — в нашому інтерв’ю з ювіляром.

- Розкажіть, як стали письменником, пане Євгене.

- Якби я знав, як стають письменниками – я би був вельми великою людиною. Ніхто у світі цього не знає. Це – від матері і від Бога. Письменницький талант як є – то є, а як нема – то нема. Якщо людина не покликана до цього вищим інтелектом або духовним наставництвом – навряд чи у неї щось вийде. Я просто прагнув усе життя бути письменником, і я ним став. Вважаю, що поки вельми мало зробив. Планів у кожної людини багато, але є ще й обставини, які інколи заважають реалізувати усе, що плануєш.

- Ваша творчість є дуже різносторонньою: від історичних творів, до оповідань для дітей. Про що подобається писати найбільше?

- Я завжди пишу лише те, що мені хочеться. Література не приносить мені заробітку. Коли я ходжу на роботу, то змушений займатися тим, що приносить прибуток. Що ж стосується літератури, то тут ніхто мене не змушує писати в одному, чи у іншому напрямку. Трапляється, я сідаю писати щось одне, а виходить інше. Приміром, інколи планую написати вірш, а виходить оповідання, чи навіть п’єса. Таке буває досить часто.

- Багато Ваших історичних творів побудовані на античній тематиці. З чим пов’язана така цікавість до цієї теми?

- Антична тема мене зацікавила у радянські часи. Я хотів співставити один історичний період з іншим. Я жив за часів радянської імперії, мене також цікавила імперія славного Александра Македонського. Тоді я почав проводити історичні паралелі. Згадайте, як імперія Македонського загинула. Не встиг він померти, як імперія одразу ж розпалася. На той час ще був вельми міцним Радянський Союз. Але мене зацікавило те, що Александр Македонський мислив так, як радянський ідеолог Суслов: одна штучно створена держава, один народ, одна мова. Тому я писав про крах імперії Александра Македонського, а бачив Радянський Союз. І ще не встигла вийти моя книга в друк, як Радянський Союз припинив існування. Я радий, що історія випередила вихід мого твору в світ.

- Якою була історія написання роману «Сніги непочаті» про середньовічну «Волинь»?

- Мої повісті про античність були своєрідною підготовкою до роману «Сніги непочаті». Історія має здатність повторюватися. І час від часу знаходяться люди, які виводять державу на новий рівень. Саме такою людиною був Федір Острозький. Мені захотілося розповісти про нього, адже до сьогоднішнього дня, на мою думку, в українській історії є дві людини, імена яких незаслужено забуті. Це – князь Святослав, який завоював фактично півсвіту, та Федір Острозький. Не зважаючи на те, що обоє вони були видатними постатями, жодного пам’ятника нині їм, на жаль, ви не побачите. Федір Острозький тримав на собі цілі століття. Він утвердив, зберіг для України Україну.

- Як відомо, окрім власної літературної діяльності, Ви ще досліджуєте творчість інших відомих письменників, що жили та працювали на теренах Рівненщини – Валер’яна Поліщука, Бориса Тена, Уласа Самчука та інших. Які успіхи в цьому напрямку?

- Успіхи скромні. Але якщо нині виходять книги згаданих вами авторів, то в цьому є і моя заслуга. Я радий, що у цьому напрямку щось зрушилося.

- А ще Ви збираєте матеріали про діяльність УПА та репресії сталінської влади...

- Що стосується Української Повстанчої Армії, то це тема всього мого життя. Мені не доводилося багато шукати, я з тих, хто бачив цих воїнів живими, знав багатьох з них, і тому вигадувати нічого не потрібно було. Що ж стосується репресій, то нині я працюю над спогадами сина одного з репресованих з Волині, якого вислали ще в 1941 році за зв’язки з ОУН. Батьки його вже померли в Ханти-Мансійську Тюменської області. В тій же області лежать у снігах і мої предки. Спогади цього чоловіка є страшенно сильними, насиченими деталями. І незабаром я планую видати книгу про те, як українці власними руками створювали поселення в Сибіру. Це був цвіт нації. Починаючи з 1941 року, туди вислали кожного десятого мешканця Західної України.

- З книг яких літераторів черпаєте натхнення для своєї творчості? Хто для вас є взірцем в літературі?

- Взірцем для мене завжди був Тарас Шевченко. Усе ж решта – похідне.

- Чи цікавитеся ви політикою?

- В наш час жити, і не цікавитися політикою – це значить брехати самому собі. Кожен планує своє життя так, щоб воно ставало кращим. І кожен пов’язує його з якимось напрямком. Я пов’язую його суто з національно-свідомими людьми – зорганізованими у партії, які хочуть взяти владу і захищати інтереси тих, хто живе, творить і буде жити на цій землі. Я підтримую державотворчі партії. А ще, коли вони не сваряться між собою – це взагалі чудово.

- Наразі ви є редактором видавництва «Азалія». Чому вирішили зайнятися книговидавництвом?

- Книговидавництвом мене змусили зайнятися, адже вельми важко раніше було видати книгу. Доводилося чекати роками. Тому я створив власне видавництво, як тільки з’явилася така нагода. Я пишаюся тим, що видавництво «Азалія», приміром, вперше в Україні видало книги Олени Теліги, Олекси Степановича, Леоніда Мосенса, Ніла Хасевича. Таких авторів – цілий ряд. Таким чином, ми наблизили до України її вигнанців, на яких трималася вся література, культура, мистецтво.

- На Рівненщині давно була потреба у власному літературно-краєзнавчому журналі. І от, нарешті, такий журнал з’явився. Він носить назву «Погорина». Знаю, що велика заслуга у заснуванні цього журналу належить Вам...

- Журнал «Погорина» видавався спочатку як альманах. Я радий, що нарешті він став більш-менш систематичним журналом. Адже літературно-краєзнавче видання робить дуже важливу просвітянську справу. Одне видання такого журналу заміняє тисячу лекторів. В ньому іде пропаганда нашого краю, української України та волинської Волині.

- Поділіться, будь ласка, своїми творчими планами.

- Про плани найкраще говорити тоді, коли щось уже готове. А так – ти плануєш одне, а Бог планує інше. Але роботи вистачає. Без роботи я не сиджу жодного дня.

- Що можете побажати читачам «Волині»?

- Бажаю здоров’я і здорового глузду. Тоді все переживеться і перетреться. Все минуще в цьому світі. А неминуща лише душа.

  Спілкувався Павло ДУТКО.

 

Редакція газети «Волинь», Рівненська обласна організація Української Народної Партії, Підрозділ Українського Козацтва «Волинська січ», Рівненське обласне об’єднання ВУТ «Просвіта» ім. Т.Шевченка, Рівненська обласна організація спілки письменників України щиро вітають Євгена Івановича з ювілеєм.

Бажають ювіляру міцного здоров’я, сімейного щастя та творчої наснаги на довгі-довгі роки.

Хай будуть поруч віра і надія,

Як два крила, що впасти не дадуть,

І сам Господь по милості наділить Здоров’я і простелить щастя путь!

Хай завжди Вас оточує людська теплота, прихильність друзів та радість успіхів у житті, а доля подарує багато світлих літ у мирі, щасті, добробуті!

Біографічна довідка:

Євген Іванович Шморгун народився 15 квітня 1940 року в селі Новожуків (нині - Іскра) Рівненського району Рівненської області в селянській родині. Навчався в Новожуківській початковій, Пересопницькій семирічній та Білівській середній школах, Дубенському медичному училищі, Рівненському педагогічному інституті. Працював їздовим у колгоспі, фельдшером, служив три роки в армії, співпрацював у газетах, керував обласним літературним об’єднанням. Тривалий час очолював Рівненську обласну організацію Національної спілки письменників України. Нині - на творчій роботі.

Друкуватися почав у 1958 році. Окремими виданнями вийшли книжки «Що шукала білочка» (1978), «Зелені сусіди» (1978), «Дивосил-зілля» (1980), «Що сказав би той хлопчик» (1981), «Де ночує туман» (1984), «Вогник-цвіт» (1989), «Дорога до Іліона» (1989), «Ключ-трава» (1990), «Рано-вранці вітри заголосять» (1994), «Вірші різних років» (1994), «Забуті боги предків» (1994), «Хто розцвів перший?» (1996), «Плач перепела» (1999), «Мова зела» (1999), «Рослинничок» (2000), «Повісті з античних часів» (2001), «Шість століть Велигорських» (2002), «Тиха радість» (2003), «Сніги непочаті» (2005), «Їдемо до бабусі» (2006), «Твори» в трьох томах, том 1 (2007), том 2 (2008), том 3 (2009).

Твори перекладалися білоруською, болгарською, киргизькою, російською, тувинською та іншими мовами. Ряд із них включено в підручники для школярів. Лауреат літературних премій імені Валер’яна Поліщука (1984), імені Володимира Кобилянського (1997), імені Лесі Українки (2000), імені Світочів (2006). Заслужений журналіст України.


до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.