Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
понеділок
12
листопада
Випуск
№ 1396 2018 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Інші статті випуска

Партнери

За Україну!

Заступниця міністра юстиції україни ІВАННА СМАЧИЛО: «З жінками у владі важко вирішувати питання десь у бані, чи за келихом пива. Раптом що, ми завжди можемо, що називається, «увімкнути блондинку». [Випуск № 1394]

Поточний рік запамятається рівнянці Іванні Смачило як час, коли зміни у житті відбувалися просто навдивовижу стрімко. Десять місяців тому, після двох з половиною років роботи начальником Головного територіального управління юстиції в Рівненській області, пані Іванна обійняла аналогічну посаду на значно більшій Львівщині, а вже за півроку не менш несподівано переїхала у Київ, де на неї вже чекало крісло заступниці міністра юстиції Павла Петренка. Тепер Іванна Смачило, зокрема, регулярно бере участь у засіданнях Кабміну та нарадах під головуванням Премєр-міністра, представляє міністерство юстиції на парламентських «годинах запитань до Уряду», відстоює розроблені ним законопроекти, курує діяльність Координаційного центру з надання правової допомоги, а іще відповідає за реформування української системи адвокатури та процесуального законодавства. Як би там не було, при бажанні, пані Іванну і дотепер можна зустріти у Рівному. Виявляється, щотижня вона повертається до нас на вихідні, які звикла проводити у колі родини.

«Перебуваючи на посадах, ні у Рівному, ні у Львові, ні у Києві жодної гривні я ні від кого не взяла!»

- Пані Іванно, останні кілька років у вашому житті, як не крути, тісно пов’язані з політикою, утім до цього ви дуже набагато довше займалися виключно юриспруденцією. Ностальгія не мучить?

- Насправді було би не зовсім правильно говорити, що до 2015-го політики в моєму житті не було. Іще працюючи адвокатом, я принципово безкоштовно вела справи, які стосувалися православних священиків Київського патріархату, учасників Революції Гідності та інших патріотично налаштованих людей. Вважаю, зараз ця сама робота просто вийшла на якісно інший рівень.

- Що взагалі змушує людей займатися політикою, як вважаєте?

- Якби я не старалася, у житті ніяк не виходить бути байдужою. Колись навіть пробувала це у собі якось глушити. Не вийшло. Конкурс на посаду очільниці Рівненської юстиції у свій час сприйняла як такий собі експеримент.

Справа в тім, що працюючи юристом, прекрасно розуміла, як саме відбуваються подібні призначення, а тому особисто для мене було принциповим нікому не заносити навіть банальної пляшки коньяку. У підсумку конкурсна комісія усе одно обрала мене. Довелося працювати, щоб довести, що таки можу бути ефективною.

- І що ж? У вас додалося віри в українську юстицію без хабарів?

- Донедавна система у нас була вибудувана так, аби просто дозволяти керівництву комфортно і максимально збагачуватися. Чиновники нижчого рангу, в свою чергу, створювали шпарини, аби урвати щось також і для себе. Серед таких людей поширене враження, що держслужба – не більш як гарний спосіб заробити. Не менш жахливо, що цілком поблажливо до порушень Закону ставиться також і значна частина суспільства. У підсумку більшості українців доводилося мати справу з малоприємним неповоротким монстром, який навіть не думав змінюватися. Особисто я на дух не переношу атмосферу, коли якесь вище поставлене керівництво, вважає, що я йому автоматично чимось зобов’язана. Приступивши до обов’язків, одразу ж зайняла позицію ввічливу, але абсолютно непохитну. Коли на якісь мої дії з області скаржилися у Київ, щоразу їхала туди і обґрунтовувала, чому саме вчинила так, а не інакше. Без зайвої скромності зазначу, моя позиція жодного разу не провалилася. На щастя, Павло Петренко виявився міністром дуже навіть адекватним. Відповідально заявляю: жодної незаконної вказівки він мені ніколи не давав.

- Вказівок не давали, а як щодо хабарів?

- Знову ж таки відповідально заявляю: перебуваючи на посадах, ні у Рівному, ні у Львові, ні у Києві жодної гривні я ні від кого не взяла! Скажу відверто, керувати великим колективом таки і справді не легко. Тут не можливо повністю уникати помилок, але, якщо працюєш чесно, боятися цього не треба. Достатньо просто усвідомлювати помилки і виправляти їх. Керівник, у моєму розумінні, має бути, навіть не стільки професіоналом, скільки людиною, здатною швидко мислити. Якщо він особисто демонструє нетерпимість до хабарів і знаходить способи, аби морально і матеріально стимулювати працівників їх не брати, система неминуче перелаштовується. Працівники юстиції мають власним розумом дійти до висновку: без хабарів працювати набагато комфортніше.

- Чому саме на початку року вас перевели з Рівного до Львова?

- У Львівській юстиції в той час склалася загалом доволі не керована і розбалансована ситуація. Думаю, мій попередник Ярослав Жукровський - якого я, до слова, дуже поважаю і спілкуюся з ним і по цей день - просто вибудував не до кінця правильну стратегію. Мені треба було чинити інакше і, зважаючи на те, що на Львівщині я нікого не знаю і загалом ця область є набагато більшою за Рівненщину, сприйняла нове призначення як просто іще один особистий виклик для себе.

- Вважаєте, що впоралися?

- Так, вважаю і на мою користь говорять конкретні результати проробленої роботи, зафіксовані у нашому електронному реєстрі. На жаль, це доволі суха інформація, яку належним чином спроможні оцінити лише фахівці. Але, за великим рахунком, саме після її оприлюднення міністр Петренко запросив працювати у Києві. Якщо говорити, як цього досягла, все так само, як розповідала раніше: львівську команду вдалося спрямувати на результат завдяки механізмам морального та матеріального заохочення. Не в останню чергу, вдалося ще і завдяки тому, що не маю «скелетів у шафі», які би дозволяли тримати мене на короткому повідку. Не було абсолютно нікого, кому б я не могла сказати «ні», а у випадку потреби ще і гучно гримнути перед ним дверима. З жінками у владі, знаєте, набагато важче вирішувати питання у традиційний спосіб - десь у бані, чи за келихом пива. А раптом що, ми легко можемо ще і, що називається, «увімкнути блондинку».

«Адміністративна реформа – найкраще, що сталося з Україною після Революції Гідності»

- Сьогодні ви у Києві. Маєте змогу з середини дивитися на те, як приймаються багато важливих рішень загальнонаціонального значення. Ці знання додають більше оптимізму чи песимізму?

«Похід у парламент не є чимось таким, що я стала би принципово відкидати»

- А звідки, на ваш погляд, ростуть ноги традиційно української проблеми, коли чесні, порядні і талановиті люди уперто відмовляються іти в політику, пояснюючи це тим, що самотужки там усе одно нічого не зміниш, а от репутацію заплямуєш швидше, аніж можна собі уявити?

- На жаль, багато з нас усе іще дуже бояться брати на себе відповідальність і, крий Боже, поставити пляму на своїй дорогоцінній непогрішності. Перебуваючи осторонь, легко здаватися розумним і порядним, а, коли берешся щось реально змінювати, доводиться виходити із зони комфорту, робити помилки... Далеко не кожен до цього готовий.

- Впродовж розмови мене не полишає враження, що ваша риторика відкриває гарні передумови, аби, наприклад, потрапити у Верховну Раду за списком якоїсь з прохідних політичних сил. Як вам така перспектива?

- Наразі я тільки почала працювати на посаді, яка вимагає діаметрально іншої специфіки і фактично не залишає часу на подібні плани. Вважаю, іще не розкрила свого потенціалу в Міністерстві, а тому мені дуже цікаво все таки до кінця з’ясувати, як саме воно працює. Робити прогнози на довші дистанції поки можу хіба теоретично. Похід у парламент не є чимось таким, що би я стала відкидати принципово. Але, якщо б і пішла туди, то виключно у складі команди, яка б справляла на мене враження людей адекватних і патріотичних. Можу багато до чого ставитися толерантно, але остаточне рішення приймаю, здебільшого, на основі якихось особливо промовистих дрібниць. Дивлюся, як, люди поводять себе з перехожими чи у громадському транспорті. Або, наприклад, таке: коли дізналася, що Константинопольський патріархат ухвалив принципове рішення надати автокефалію Українській православній церкві, особисто у мене виступили сльози на очах. Тим часом комусь іншому до цього байдуже або і взагалі - він навіть проти такого рішення. Все це дуже важливо для мене.

- Як родина ставиться до вашого нинішнього «життя на колесах»?

- Подаючи заявку на конкурс керівника Рівненської юстиції, жила загалом доволі комфортним життям. Маю чоловіка-бізнесмена, до того ж непогано заробляла сама. Моїй доньці 23, сину – 15. Вони розумні і амбітні молоді люди, а тому маму і підтримують, і вірять у неї. Це просто не може не додавати наснаги.

- Як звикли проводити свій відпочинок?

- В принципі, я дуже люблю багато різноманітних фільмів та книг. Раніше присвячувала їм набагато більше часу. Сьогодні ж читаю, здебільшого, різні законопроекти та записки. Їх так багато, що часу не завжди вистачає навіть на перегляд новин по телевізору. Зізнаюся чесно, коли випадає вільна годинка, я або проводжу її з родиною, або лягаю у ліжко, з головою пірнаю під ковдру... і просто лежу.

- Все і справді дуже і дуже не ідеально. Багато людей у Києві справляють враження чистих теоретиків, безнадійно відірваних від реального життя. Вигадують, на перший погляд, доволі прогресивні ініціативи, але дуже складно уявляють, з якими саме проблемами зіштовхуються люди не зі столиці. В кращому випадку робота не робиться, в гіршому – завдається шкода навіть тому позитивному, що є. З іншого боку, у владі стало набагато більше також і чиновників нової формації, тих, хто не боїться відстоювати свою власну думку. Упевнена, майбутнє саме за такими.

- Щось іще оптимізму додає?

- Я особисто заряджаюся енергією від постійних поїздок у новостворені об’єднано-територіальні громади, кількість яких в усіх областях України стрімко збільшується. Маю абсолютне переконання, створення ОТГ є тим найкращим, що з’явилося в Україні після Революції Гідності. Дуже багато вже сьогодні є надзвичайно успішними. Це планомірно формує у людей усвідомлення, що від них таки багато чого залежить. Спілкуючись з простими жителями ОТГ, часто чую щось на кшталт: «Раніше весь час голосували за одного й того самого голову. А що? Він гарна людина, ми з ним не рідко й по чарці випивали. Але тепер дивлюся, що багато-чого він просто не знає, як зробити, а зате той інший, не знайомий, виявляється, і знає, і навіть багато чого вже зробив. А тому голосувати буду за нового, а зі старим і далі по чарці випиватимемо». Якщо говорити про те, якими є найпоширеніші проблеми ОТГ, це, передусім, нестача у селах кадрів. Впродовж років, усі найрозумніші і найталановитіші звикли виїздити у місто, а відтак піднімати рідну батьківщину часто нема кому. Передумови для повернення цих молодих людей тільки починають закладатися.

Розмовляв МАКСИМ КОЛОМИС

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.