Обережно, Томос до України [Випуск № 1394]

Якщо відкинути недоречний у цьому випадку пафос багатьох українських політиків, то слід визнати, що процес створення єдиної національної церкви й об’єднання всіх православних є значно складнішим, ніж досі комусь уявлялося.

Те, що відбулося в Константинополі, – це, може, й символічно-історичний акт, але найлегший щабель на шляху до незалежної церкви.

По-перше, українцям, індивідуалістам за ментальністю, за всіх часів дуже важко давалися інтеграційні процеси, і вони фатально рідко домовлялися задля великих справ.

Наші попередники просто не помітили час формування національних держав. За наявності національної еліти, яскравих лідерів, функціонування двох університетів, надзвичайно сильної мілітарної складової, до середини 19-го століття навіть не була сформована ідея національної держави.

Але як не парадоксально, нині, за фактичної відсутності національної еліти, сильних лідерів і сучасної армії, у масі народу закріпилася ідея самостійної модерної європейської держави, котра здатна протистояти будь-якій агресії.

Хоча це протистояння буде лише в тому випадку успішним, коли ним керуватимуть національно відповідальні особистості. Зараз якраз той випадок, коли нація це може з’ясувати.

Останні розбіжності між УАПЦ і УПЦ КП лише щодо назви майбутньої церкви й деяких інших другорядних моментів – лише перші дзвіночки старих і задавнених хвороб. А попереду, якщо вийде вмовити всіх об’єднатися й провести Собор, ще найскладніше – вибори лідера.

По-друге, процесу інтеграції всіх православних конфесій всіма доступними й недоступними засобами заважала, заважає і заважатиме Москва.

І це стане однією з головних політичних завдань Москви, про що й свідчить скликання Радбезу РФ щодо питання надання Томосу українській церкві.

Це ще раз свідчить, що протидія формуванню великої української світом визнаної церкви для Москви – справа державної ваги. Адже в іншому випадку – початок розвалу російського світу.

Тому російські лідери постараються з усіх сил, щоб не допустити ще одну надзвичайно болючу для них поразку. Буде зроблено все можливе й неможливе, щоб запобігти утворенню української церкви й надання їй Томосу. А для цього будуть задіяні всі раніше апробовані засоби – залякування, шантаж, підкуп, провокації.

Чи можна цьому зарадити? Всі ми знаємо можливості знаменитих російських спецслужб, які не мають гальм у виконанні найганебніших завдань політичного керівництва.

Тут навіть не варто ставити питання: чи можуть їм протистояти українські спецслужи? Найшвидше – не можуть.

Зарадити розгортанню проти України нової агресії можна лише максимально прискоривши завершення переговорного інтеграційного процесу між релігійними лідерами трьох церков. Тобто найшвидше досягнувши єдності, поки Москва не розгорнула широку антикампанію.

Але якщо реально, то швидко завершити процес об’єднання ієрархам церков самотужки не вдасться. Надто багато в них особистих суперечностей і міжособистісних конфліктів.

Однак цьому можуть посприяти формальні й неформальні лідери країни.

Наприкінці своєї не дуже вдалої президентської каденції Петро Олексійович Порошенко отримав шанс потурбуватися про свою президентську спадщину й записати на власне ім’я не тільки 144 провалених реформи, якими він чомусь пишається, а й здійснити одну дуже важливу й засадничу річ – максимально сприяти об’єднанню всіх українських церков в одну помісну.

Значення цього здобутку буде навіть важко переоцінити. І зараз саме Порошенко здатен посадити всіх трьох лідерів за один стіл і переконати їх узгодити всі можливі суперечності. Це буде гарним підсумком хай не дуже вдалої попередньої роботи.

ВІКТОР МОРОЗ