Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
вівторок
4
грудня
Випуск
№ 1399 2018 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Інші статті випуска

Партнери

За Україну!

Подарунок чоловікові на 40 літ [Випуск № 1388]

Настя давно перестала звертати увагу на походеньки свого чоловіка. Втомилася від постійних сварок, пролитих сліз. Розуміла, цим тільки вбиває власне здоров’я. А воно потрібне, бо підростає маленька Мілена. Спочатку хотіла подати на розлучення з В’ячеславом, поділ майна, а потім заспокоїлася. Бо що відсудить? Якусь крихту з барського столу, бо ж майже усе майно записане на чоловікових родичів. Та й благовірний на розлученні не наполягав. А так донька ростиме у достатку, ні в чому нужди не матиме...

Кожен жив своїм життям, дарма, що під одним дахом. Єдиною спільною темою для обговорення була Мілена. Бо наскільки В’ячеслава не обходило життя дружини, настільки хвилювався за дитину, яка дорослішала і потребувала все більше уваги.

Коли доньці виповнилося п’ятнадцять, вона відверто запитала:

– Ти не любиш маму?

В’ячеславу це запитання видалося дивним, навіть трохи смішним. Як можна дружину, з якою прожив майже два десятки літ, любити? Та й взагалі, хіба він когось любив? Кожна жінка в його житті була, як квітка. Прагнув її зірвати, поставити у свою вазу, насолодитися особливим ароматом, барвами, формою... І втрачав інтерес. Далі шукав інший квітник і в ньому вибирав найкращу квітку. Та хіба міг таке сказати дочці?

– Чому ж не люблю? Люблю. А хіба їй чогось бракує? – відповів.

Чим далі, тим більшою їй здавалася прірва між батьками. Якось вона випадково підслухала розмову, як батько по телефону засипав компліментами невідому даму, як словами добирався до найпотаємніших куточків її тіла, шкодував, що не може бути поряд в цю мить. Мілені стало так бридко, так боляче за маму, що аж заплакала. Тоді дала собі слово, що ні одному козлу не відкриє свого серця, навпаки, буде спокушати й кидати чоловіків.

***

Після закінчення школи Мілена вступила в університет на міжнародні відносини. Вчилася добре, тож батьки не особливо допитувалися, як проводить час поза навчанням. Раз все встигає – значить молодець! Правда, коли одного разу доньку біля хати чекав якийсь знайомий на крутому джипі, батько таки поцікавився:

– Звідки, доню, в тебе такі блатні кавалери?

Мілена лише посміхнулася:

– Та то хлопець з паралельної групи, не хвилюйся. Вчить мене верхи кататися – його батьки мають іподром.

Останнім часом донька часто відпрошувалася на вхідні у Київ. Розповідала, що працює над дипломною роботою, їй потрібно зробити якесь дослідження на основі даних, що є в бібліотеці Вернадського. Настя дивувалася: у кого донька вдалася така «вчена», бо ні сама, ні В’ячеслав ніколи не цікавилися дослідницькою роботою. Просили, щоб дівчина не мучила себе, пропонували гроші, аби хтось написав роботу за неї. Та Мілена вперлася: писатиме сама! Й знову у п’ятницю сідала у київський потяг.

***

– Славчику, є нагода відірватися по повній! – по змовницьки, відводячи за лікоть подалі від дружини, шепотів друг Сергій. – Я знайшов таку елітну красуню... М-м-м... Порівняно з нею всі інші нічого не тямлять у ліжку. Молоденька, пружненька, довгонога! Провінціалка без комплексів і шкідливих звичок. Єдиний гандж – дорога. Але хлопці казали, що ніч з нею того варта. Черга розписана на кілька тижнів наперед!

– І де таке щастя надибав? – поцікавився В’ячеслав.

– Є місця. Але не тут – в Києві. Зроблю тобі шикарний подарунок на ювілей, готуйся.

За два місяці В’ячеславу виповнювалося сорок. Настя, хоч і не особливо хотіла, та вирішила з нагоди такої дати влаштувати для рідних гостину. Запитала в Мілени, чи допоможе татові підготувати сюрприз. Але донька відмовила:

– Мам, я не буду на святі, вибач. Маю ж добити свій диплом, лишилося зовсім мало часу до захисту. Поїду в Київ. Татові теж скажи, щоб не ображався. Привезу йому зі столиці якийсь сюрприз.

Довелося Насті все готувати самій. Та коли лишився один день, все вже було замовлено і оплачено, В’ячеслав ошелешив: не буде на свій день народження вдома. Мовляв, святкувати 40-річчя – погана прикмета, тому їде з другом кудись подалі від привітань і гостини. Тож мусила Настя витерпіти ще одну ганьбу – влаштовані іменини без іменинника...

Поки дружина з натягнутою усмішкою зустрічала вдома гостей і видумувала причину, з якої щез благовірний, В’ячеслав вимивався і парфумився до елітної повії, яка мала втілити усі його забаганки, у своєму номері в столичному готелі. Він ще і ще продумував, чого б хотів. А Сергій тільки підсміхався:

– У неї варіантів більше, ніж у тебе мрій. На, віагру ковтни, щоб зарано не здався. Бо вкінці на тебе чекає неймовірний сюрприз!

В’ячеслав з нетерпінням дожидався тієї хвилини, коли з’явиться незнайомка. Як було домовлено, вимкнув світло й став обличчям до вікна. Як відчинилися двері, не чув, та відразу вловив аромат дорогих жіночих парфумів, які миттю сп’янили тіло. Незнайомка мовчки підійшла, торкнулася своїми грудьми його спини. Вона мовчала. В’ячеслав відчув, як мурашки побігли по тілу від її дотиків. Хотілося швидше повернутися до повії передом, у місячному сяйві вловити її риси обличчя. Та тільки обернувся і крізь шпарину у шторі прокралося світло, жахнувся: перед ним, гола-голісінька, навшпиньках стояла... його Мілена.

Батько від несподіванки схопився за серце. Замість неймовірних любощів він провів ніч у реанімації. А додому з Києва повернувся в інвалідному візку. Прожив відтоді недовго. Настя гідно догледіла немічного чоловіка до смерті. Про те, що тоді сталося у столиці, вона так і не дізналася.

Світлана РІДНА

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.