Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
16
вересня
Випуск
№ 1389 2018 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Інші статті випуска

Партнери

За Україну!

Ностальгія за Червонієм [Випуск № 1387]

24 серпня Василеві Червонію виповнилося б 60 років. Він особливо любив цей день і відзначав його по- хлопчачому жваво і активно. Традиційно виступав на мітингу в честь чергової річниці Незалежності України, приймав привітання від рідних, друзів і побратимів, а потім завжди було скромне застілля в Народному домі і щирі розмови зі своїми соратниками.

На жаль, все це можна лише згадувати, бо вже дев’ять років Василя з нами немає. Якщо під час діяльності Василя Червонія Народний дім нагадував мурашник, де за день проходили сотні людей, кипіла партійна робота, творилася газета „Волинь”, точилися ділові розмови і дискусії, то нині цей колись центр опозиційної Рівненщини перетворився на тихий прихисток офісів численних рівненських партій і партійок, які скромно пишуть бадьорі звіти в центральні органи своїм керівникам про проведену активну партійну роботу. Іноді взагалі складається враження, що у Рівному взагалі немає політичного життя. Тому доводиться ностальгувати за епохою Червонія, коли кожен тиждень не обходився без гучної політичної акції, серйозної заяви, гострої публікації. Така активна діяльність Червонія і його команди примушувала його опонентів бути завжди в тонусі і ніколи не розслаблятися, а соратників – мобілізовувала на подальшу боротьбу.

Писати про політиків справа невдячна, а про українських і поготів. Бо, як правило, більшість з них не вирізняються високими моральними, якостями чи християнськими чеснотами. Не був безгрішним (як, зрештою, і всі ми) і Василь Червоній. Але, на відміну від своїх колег- сучасників, на перше місце ставив не власне збагачення, а політичну діяльність і служіння українському народові. Тим паче, що особистістю він був харизматичною, яка вдало поєднувала в собі і власне політика, і вождя, і романтика революції, і будівничого, і депутата, і видавця, і непересічного оратора, і просвітянина, і партійного лідера. Як це вміщувалось в одній людині? Як він встигав усюди і виконував свою роботу не просто якісно, а, віддаючи себе сповна, як то кажуть на надриві?

Він завжди відзначався різким словом, крайніми політичними поглядами й такими ж політичними діями. Він був яскравим лідером й неперевершеним оратором. Він єдиний з мирян, кого поховали біля Свято-Покровського собору. Його ненавиділи вороги й любили друзі. Він був незручний і некомфортний для багатьох. Він піднімав народ на патріотичні акції біля Козацьких Могил, ініціював встановлення пам'ятників на місцях бойової слави УПА, підтримував видавництво книг з історії національно-визвольної боротьби українського народу та будівництво українських православних храмів.

Він просто любив Україну, її історію, але найбільше - її вільне майбутнє.

Моє перше знайомство з Василем Червонієм було заочним. У 1988 році я працював В РСМУ, яка здійснювала монтажні роботи на виробничому об»єднанні „Азот”. У моїй бригаді був Петро Гуменюк, який щодня мені розповідав про діяльність комсомольського оперативного загону. У цих розповідях найчастіше лунало ім’я Василя Червонія: Василь Михайлович сказав, Василь Михайлович зробив, Василь Михайлович вимагає спілкування виключно українською мовою. При цьому згадувався Червоній винятково з виявом особливої поваги до нього. Взагалі по „Азоту”, та й по Рівному про цей комсомольський загін ходили легенди. Найбільше людей підкупало те, що юні захисники правопорядку боролися не лише з рядовими хуліганами чи бандитами, а й сміливо присікали неправомірні дії працівників міліції.

Вже пізніше, працюючи пліч-о- пліч з Василем, я переконався у його принциповості та якоїсь шаленої віри у правильність власних ідей

Василь Михайлович Червоній народився 17 серпня 1958 року в селі Погорілівка на Березнівщині. У 1975 закінчив Грушківську середню школу Улянівського району Кіровоградської області. Далі - навчання на хіміко-технологічному факультеті Київського політехнічного інституту, після закінчення якого у 1981 році був направлений на роботу до Рівненського виробничого об'єднання «Азот», де працював інженером відділу, старшим майстром зміни, старшим апаратчиком (1981-1991рр.).

Мав шанси на стрімку кар'єру по лінії КПРС. Проте, після проголошення незалежності України, став активним та свідомим організатором перебудови українського суспільства. На початку 1990-х років стає Кошовим отаманом напіввійськової суспільної фундації «Волинська Січ», бореться за передачу церков до Української автокефальної православної церкви. З 4 лютого 2005 року - по 18 травня 2006 року Василь Червоній працює на посаді голови Рівненської ОДА.

У 1988 році створив перший Товариство шанувальників української мови, яке стало основою відродження «Просвіти» на Рівненщині, у 1989 році - перший політичний осередок Народного Руху України.

Народний депутат України чотирьох скликань від НРУ, член Української Народної Партії

Обирався головою Рівненської крайової ради НРУ (1991 - 1999 рр.).

Був членом президії Центрального проводу УНР (1997 - 1999 рр.).

Голова Рівненської крайової організації УНП (1999 - 2008 рр.).

Депутат Рівненської обласної ради (1990 - 2006 рр.) І - ІV скликань.

Член комітету з питань оборони та державної безпеки.

Кошовий отаман підрозділу Українського козацтва «Волинська Січ».

Член Вищої церковної ради УПЦ Київського патріархату.

Напередодні цьогорічного Дня незалежності депутати Рівнеради нарешті присвоїли Василеві Червонію титул Почесного громадянина міста. Хоч і з запізнення на десятки років, але вчинили правильно і логічно. Бо Василь безмежно любив своє місто , справедливо вважав його столицею Повстанського краю та робив все можливе й неможливе для добробуту місцевої громади і самого Рівного загалом.

Ностальгуємо, згадуємо, пам’ятаємо...

Сергій Степанишин

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.