Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
16
вересня
Випуск
№ 1389 2018 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Інші статті випуска

Партнери

За Україну!

КОНОТОПСЬКА БИТВА 1659 РОКУ. Тріумф українського війська [Випуск № 1379]

У липні 1657 р. Українська козацька держава зазнала непоправної втрати - помер Богдан Хмельницький. За кілька місяців до цього старшинська рада у Чигирині вирішила передати гетьманство по спадковій лінії його сину Юрію. Однак він був ще занадто молодим і недосвідченим, щоб успішно керувати козацькою державою. Чергова старшинська рада у липні 1657 р. ухвалила до повноліття Юрія Хмельницького гетьманські повноваження передати Івану Виговському - генеральному писарю в уряді Б. Хмельницького. І. Виговський спирався на ту частину козацької старшини й української шляхти, яка прагнула побудувати в Україні станову державу, базовану на правах і привілеях козацтва. Як пише Олексій Сокирко, політичні симпатії нового гетьмана аж ніяк не ґрунтувалися на полоно- або москвофільских засадах, а виходили передусім із пріоритету власне українських інтересів. У жовтні 1657 р. І. Виговський уклав союз з шведським королем, а наприкінці того місяця генеральна козацька рада визнала його гетьманом. Вибори відбулися без з’ясування позиції Москви. Це не могло не турбувати останню. Після смерті Б. Хмельницького у липні 1657 р. російська царська адміністрація намагалася використати нову політичну ситуацію у своїх інтересах. Вона прагнула перегляду досягнутих за життя гетьмана домовленостей у напрямку посилення повноважень російської сторони, збільшення кількості російського війська в Україні. Цар, щоб ослабити вплив новообраного гетьмана І. Виговського, підтримав опозиційних йому повстанців, зокрема полтавського полковника Мартина Пушкаря. Це в свою чергу змусило козацьку старшину на чолі з І. Виговським до активної протидії. Він був добрим дипломатом і фактично продовжив часто застосовувану Богданом Хмельницьким політику багатовекторності, одночасно ведучи переговори з різними сторонами, спираючись на підтримку Кримського ханства та шукаючи порозуміння з Польщею.

Тогочасні реалії полягали передусім у тому, що Україна перебувала в орбіті впливу Речі Посполитої та Московського царства, вони змушували козацьку старшину до укладення договору з Польщею, що й було зроблено 16 вересня 1658 р. у м. Гадячі. Номінально Гадяцький договір денонсував Переяславську угоду 1654 р. За трактатом про союз з Річчю Посполитою Україна отримала дуже широкі повноваження. Фактично Гадяцька угода 1658 р. проголосила появу на карті Європи нової федеративної держави - польсько-литовсько-української Речі Посполитої. Названі політичні народи об’єднувалися як «вільні з вільними» та «рівні з рівними». Кожна з частин держави мала власну адміністрацію, фінанси, військо, діловодство мало вестися українською мовою, а вища виконавча влада у «Великому князівстві Руському» (таку назву мала отримати козацька Україна) надавалася гетьманові, який затверджувався королем з чотирьох обраних кандидатів. Щоправда, Гадяцький договір так і не набрав чинності та не був ратифікований у повному обсязі польським сеймом.

Після укладення Гадяцької угоди було вирішено розірвати союз із Москвою, що стало фактичним оголошенням війни. У гетьманському маніфесті, що з’явився невдовзі говорилось, що «Москва готує нам ярмо неволі насамперед внутрішньою громадянською війною, а далі... своєю власною зброєю, без усякого приводу з нашого боку». З осені 1658 р. Україна опинилася в стані відкритої війни з Московським царством. Взимку 1659 р. на територію України вступила багатотисячна російська армія під командуванням князя Олексія Трубецького, що мала поставити «изменившего гетмана» на своє місце. Прихід армії Трубецького дарував надію українським опонентам Виговського, які примірялися до гетьманської булави. Проти гетьмана виступили запорожці та частина полків, яких підтримували російські залоги, між Києвом та Ніжином.

Отже, 20 квітня російські війська на чолі з кн. О. М. Трубецьким підступили до Конотопа. За різними даними, у місті тоді знаходилося два (Ніжинський і Чернігівський або Чернігівський і Кальницький), три (Ніжинський, Чернігівський і Кальницький), що найбільш імовірно, або й чотири козацькі полки.

Зустрінуті гарматним і рушничним вогнем, росіяни стали біля міста обозом і почали вести до фортеці шанці та ставити в них гармати. Наступного дня, 21 квітня, до Конотопа з-під Лохвиці підійшов князь Ф. Куракін зі своїми полками. Після того, як він за наказом Трубецького став обозом з іншого боку міста, Конотоп опинився в суцільній облозі.

У джерелах наводяться різні дані щодо чисельності ратних людей, які облягли Конотоп. Власне російського війська під Конотопом було, очевидно, близько 70 тис. осіб.

Обложені в Конотопі козаки відмовились як здати росіянам місто, так і принести каяття царю й повернутися в його підданство. Замість письмової відповіді на лист воєводи обложенці кричали, що будуть триматись до останнього, і безперервно стріляли зі стін у шанці з гармат і ручної вогнепальної зброї.

Пересвідчившись, що ані вмовляння, ані демонстрація сили на козаків не впливають, князь Трубецький віддав наказ стріляти по міських укріпленнях і по самому місту з усієї наявної в його війську артилерії. У відповідь козаки 26 квітня здійснили вилазку «багатьма людьми» на шанці полку Трубецького. У короткому бою під міськими стінами росіяни взяли полонених, які повідомили, що з ніжинським полковником Григорієм Гуляницьким у місті перебуває лише 4 тис. козаків і місцевих жителів.

Очевидно, покладаючись на свою величезну перевагу в живій силі, князь Трубецький вирішив 29 квітня узяти місто штурмом, який тривав 5,5 годин. Росіянам удалося в багатьох місцях зійти на стіни міста із знаменами та барабанами і спалити вежу, проте козаки вчинили запеклий опір царським військам і збили їх зі стін. Після цього Трубецький віддав наказ про відступ. Росіяни надовго застрягли в облозі Конотопської фортеці. Безпрецедентна стійкість оборонців Конотопа дозволила І. Виговському буквально по крихтах зібрати вірні козацькі полки, закликати на допомогу кримську орду, мобілізувати полки волонтерів із Польщі, Молдавії, Валахії, Трансильванії.

27 травня в полі біля Ніжина відбулися три запеклі бої, у яких втрат зазнали як росіяни, так і козаки на чолі з наказним гетьманом І. Скоробагатенком, а також татари. Оскільки росіяни так і не наважились на штурм міста, військо князя Ромодановського, пограбувавши Ніжинський Пустинно-Тригорський монастир та околиці міста, 1 червня повернулося під Конотоп. Недооцінка Трубецьким важливості захоплення Ніжина, куди він послав недостатньо сил, на думку А. Бульвінського, була однією з головних помилок російського командування в цій війні.

На початку червня 1659 р. супротивні армії наблизилися одна до одної в очікуванні вирішальної битви. На цей момент дипломатичні переговори І. Виговського завершились ще одним успіхом. Він отримав збройну підтримку Криму - кілька десятків тисяч татарської кінноти, якої бракувало у козаків.

Підтвердивши взаємною присягою договір про спільні дії в цій війні та про надання один одному воєнної допомоги проти будь-якого неприятеля в майбутньому, козаки й татари рушили до Конотопа. Очікуючи на підхід Виговського, Трубецький вирядив йому на зустріч зі своєї армії, яка вела облогу, п’ятнадцятитисячний загін на чолі з воєводами Григорієм Ромодановським, Семеном Пожарським і Семеном Львовим. Проба сил відбулася 24 червня під селом Шаповалівка, де український гетьман розбив передовий роз’їзд супротивника. Вранці 28 червня 1659 р. росіяни форсували невелику багнисту річку Куколку біля с. Соснівка й вдруге атакували козацькі позиції. Попереду загону Ромодановського рухалися елітні кавалерійські підрозділи царської гвардії, які вели себе зверхньо, немов би виїхали не на битву, а на полювання.

Російські війська першими підійшли до Соснівки. Про це недвозначно повідомляв сам І. Виговський коронному обозному в листі від 1 липня 1659 р.: «і звідти ми пішли... й зупинились біля Соснівської переправи, і застали там... московитів». Гетьман надавав майбутній битві принципового значення. Перед боєм він сказав посланцям Трубецького: «...коли він перед великим государем винний, то його Господь Бог і поб’є, а буде винний інший хто, і над тим також воля Божа». За повідомленням деяких джерел, зокрема, доносу ієромонаха Києво-Межигірського монастиря Антонія на різних духовних осіб та інформації одного з «летючих листків», під час Конотопської епопеї за гетьмана Виговського та козацьке військо служили молебні практично у всіх українських церквах.

Щодо перебігу битви свідчення джерел є дуже лаконічними. Загалом події можна реконструювати таким чином. Московські й козацько-татарські війська зійшлися на соснівській переправі. Виговський відряджає козацькі й польські частини на правий конотопський берег Соснівки, щоб зв’язати боєм московські полки, які стояли поблизу переправи. Водночас татари розділяються й переправляються через Соснівку вище й нижче місця боєзіткнення. Вибравши зручний момент, вони атакують росіян у тил з двох боків. Деморалізовані ударом, останні починають спішно відступати, потім тікати й стають легкою здобиччю татарської кінноти й козацької піхоти. Окремі полки організовують кругову оборону й, очевидно, чинять запеклий опір до вечора, проте жодна допомога з-під Конотопа не підходить. Можливо, одним із місць таких запеклих боїв були околиці хутора Саранівки, де, як писав у свій час О. Лазаревський, знаходяться «могилки, розсіяні біля урочища Городище. Тут же часто знаходять уламки шабель, кольчуг, ядра та інше». Втрати союзників у битві склали, за донесеннями поляків, 4 тис. загиблих козаків та 6 тис. татар.

Загальні втрати росіян у Конотопській битві склали 10-15 тис. осіб. Згідно з попередньою домовленістю між ханом і гетьманом, усі взяті в полон росіяни, в тому числі воєводи С. Пожарський та С. Львов, були віддані татарам. Гірка доля більшості полонених, яких, очевидно, було страчено після бою, не викликає сумніву.

Поразка російської зброї в битві під Соснівкою та перемога козацько-татарського війська, на думку А. Бульвінського, мали у своїй основі три головні причини. По-перше, росіяни використовували застарілі способи комплектування війська та ведення бойових дій. Нанесення концентрованого удару по ворогу було головною рисою козацького воєнного мистецтва. Перемоги козаки досягали переважно в польових битвах. Їх стратегія мала яскраво виражений активний наступальний характер, чим козацьке військо перевершувало інші європейські армії, які послідовно дотримувалися стратегії позиційної оборонної війни, по можливості ухилялися від польових битв.

По-друге, І. Виговський під час кампанії 1659 р. досить повно використав ті воєнні переваги, які надавав союз із Кримом, зокрема, поєднання у бою першокласної козацької піхоти й високорухливої татарської кінноти. Високу бойову ефективність об’єднаного українсько-татарського війська продемонстрували катастрофічні поразки поляків на Жовтих Водах, під Корсунем, Пилявцями, Батогом.

Третя причина поразки росіян полягала в неприпустимих помилках царських полководців уже під час самої битви. Недооцінивши противника, воєводи не доклали потрібних зусиль як для розвідування місцевості, на якій передбачалося вести бойові дії, так і для з’ясування реальної чисельності військ противника.

Гетьман І. Виговський послав козацькі й татарські загони перерізати всі дороги між Конотопом і Путивлем та на переправу через р. Сейм з тим, щоб не дати можливості О. Трубецькому отримати допомогу з Путивля. Сам же гетьман з основними силами 29 червня підійшов до Конотопа і взяв в облогу табір росіян: козаки повели до обозу Трубецького шанці й розпочали безперервний гарматний обстріл російських позицій. Довідавшись, що російське військо розпочало переправу через р. Конотоп, гетьман, щоб перешкодити цьому, негайно переправив на путивльський бік річки «частину свого війська і татар велику частину». У ніч на 30 червня, спішивши все своє військо, Виговський повів його на нічний штурм табору, який, проте, результату не приніс. Нарешті, бажаючи врятувати війська, які в нього залишились, та вирватися з оточення, князь Трубецький 2 липня почав відступ у бік Путивля.

Військовий тріумф Виговського під Конотопом застав зненацька не тільки Трубецького, але й московський двір. Звістка про розгром російського війська та очікувані масові напади татар на російські міста виявилася повною несподіванкою для Москви. Непередбачувана поразка справила деморалізуючий вплив як на тогочасне російське суспільство, так і на офіційні кола. Як писав С. Соловйов, «у жалібній одежі вийшов цар Олексій Михайлович до народу й жах охопив Москву... Царська Москва затремтіла за власну безпеку; з наказу царя люди всіх станів поспішали на земляні роботи для укріплення Москви. Російська держава внаслідок розгрому своїх військ під Конотопом і Соснівкою й татарсько-козацького походу вглиб країни на початку серпня змушена була відсунути з розряду першочергових завдання встановлення повного військово-політичного контролю над територією Війська Запорозького і піти на переговори з урядом І. Виговського.

Для молодої козацької держави Конотопська битва стала першим масштабним переможним зіткненням із грізною армією колишнього союзника і протектора - Московської держави. Конотопу судилося стати певним етапом у розвитку військового мистецтва. Попри те, що Виговському та його прибічникам так і не вдалося повною мірою реалізувати наслідки битви в політичній сфері й остаточно погамувати московську експансію в Україні, перемога засвідчила все ще доволі високий потенціал козацького війська та його полководців. Перемога в 1659 р. під Конотопом засвідчила перш за все мужність, військову міць та силу українського вояцтва - риси, які так високо цінуватиме Європа, якими скористається невдовзі новопостала Російська імперія та які, зрештою, допоможуть Україні вистояти впродовж віків і збудувати свою державу. Ні гетьман І. Виговський, ні українські старшини й козаки ще не знали, що попереду їхню Батьківщину чекатиме довга і непроста боротьба за незалежність. Тоді, в далекому 1659 році, в час Руїни вони вписали свою героїчну сторінку Тріумфу в історію української державності.


до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.