Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
23
вересня
Випуск
№ 1390 2018 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Війна і корупція [Випуск № 1374]

До війни Україна була схожа на буриданового віслюка. Коливалася між двома копицями сіна, не в силах зробити вибір між Заходом і Сходом.

Майдан і вторгнення обнулили старі порядки. Їй на зміну прийшла інша розвилка. Відтепер країна ділиться на тих, хто вважає головною загрозою війну і тих, хто вважає головним ризиком корупцію.

Ці два наративи стали головними магістралями. Протистояння між "війною" і "корупцією" прописалося в партійних програмах, публічних суперечках і телевізійних ток-шоу.

Фактично, порядок денний країни нагадує ваги - на кожній чаші яких лежить одна з цих тем. І було б помилкою не помічати цього балансу.

За двадцять три довоєнні роки корупція встигла стати частиною соціального договору в країні. Пострадянські роки стали епохою тотального дерибану радянської спадщини. Просто хтось віджимав у свою користь завод, а хтось ставив гараж на дитячому майданчику. Колективне благо йшло під ніж заради персонального.

У підсумку, до часу Майдану корупція стала нагадувати онкологію в крайній стадії. На цій стадії пухлину вирізати вже не вийде - просто тому, що вона частково виконує функції життєзабезпечення всього організму. Її потрібно довго і важко опромінювати антикорупційною хіміотерапією, перш ніж братися за скальпель.

Майдан надихнув країну - багатьом здалося, що якщо Януковича вдалося прогнати за три місяці, то за ті ж три місяці вдасться впоратися і з іншими проблемами.

Перемогти корупцію. Переписати правила гри. Створити новий соціальний договір.

Країна потрапила в пастку власних очікувань - вона нагадувала в цей момент боксера, який виходить проти суперника з надією відправити його в нокаут у першому ж раунді. А суперник почав клінчувати і боксувати тепер доводиться всі дванадцять.

І немає нічого дивного, що тема корупції та її токсичності тепер прописалася в будь-якому публічному виступі. Вона на прапорах у тих, хто щиро хоче справедливості. У тих, хто люто хоче помсти. У тих, хто ревно хоче влади.

По інший бік повістки дня окопався наратив війни. Анексія Криму і вторгнення на Донбас запустили в Україні процес дрейфу на захід. Той самий буриданів віслюк, злякавшись російських "градів", здригнувся і побрів в Європу. У підсумку, з мертвої точки зрушили всі ті процеси, які десятиліттями лежали мертвим вантажем.

Україна проводить ревізію символіки. Формулює суверенну версію історії. Зносить старі пам'ятники і прибирає топоніміку померлої імперії. Всі наші соцопитування - про НАТО і ЄС, про Москву і Євразійський союз - змінилися завдяки війні.

Російське вторгнення вибило грунт з-під ніг у тих, хто відстоював проросійське майбутнє країни. Москва починала війну, щоб утримати Україну, але в результаті зуміла її від себе відштовхнути. Шестерінки історії після десятиліть застою з хрускотом знову стали провертатися.

Відбулося розмежування культурного продукту. Гастрольних графіків. Музичного контенту. Артисти змушені визначатися з політичною позицією.

Виявилося, що вже недостатньо бути на стороні всього хорошого проти всього поганого - "чий Крим?" і "з ким ми воюємо?" стали Сіциллою і Харібдою для тих, хто звик сидіти на двох стільцях.

Реванш проросійського порядку - в тому вигляді, в якому він стався після першого Майдану - навряд чи можливий. І справа не тільки в тому, що частина прорадянських виборців залишилися на окупованих територіях. Справа ще й у тому, що "війна у відчуттях" - це мартирологи. Змінилося ставлення до армії. Будь-яке загострення на фронті витісняє всі інші новини.

До тих пір, поки порядок денний війни і вторгнення актуальна - емансипація України триватиме. Київ і далі буде відсуватися від Москви - закріплюючи нове статус-кво в законах.

Українізація України приречена тривати, залишаючи все менше місця для імперського наративу. І це Москва теж не може не враховувати.

Фактично, корупція і війна сьогодні балансують країну - подібно до двох чаш одних ваг. Щоб порушити баланс - досить складати гирьки лише на одну з них.

"Військовий час" може служити ідеальним виправданням для корупційних схем. Зловживання ідеально пояснювати "особливими умовами". Нагальною необхідністю. Винятковою ситуацією. "Війна все спише" - для декого це стало універсальним поясненням власної презумпції невинності.

І навпаки. Щоб торпедувати першоважливість війни - можна інвестувати в тему однієї лише корупції. Щоб зупинити дрейф від агресора - досить винести тему вторгнення за дужки.

Тези, які сьогодні використовує Москва, досить примітивні . "Нові нічим не краще за старих". "Нічого не змінюється". "Головний ворог не в Кремлі, а в Києві".

Корупція, безумовно, залишається головною проблемою української реальності. Вітчизняний корупційний податок явно завищений - і вимагає зменшення. Дерегуляція, конкуренція, прозорість - все це, зрозуміло, має бути серед пріоритетів. Але точно так само важливі і мотиви тих, хто інвестує в цей порядок денний.

Тому що ці мотиви можуть бути різними. Для одних - це елемент політичної боротьби. Для інших - щирий пошук справедливості. А для третіх - не більше ніж спосіб переключити українців з зовнішньої загрози на внутрішні ризики.

У нас хоч греблю гати приводів не любити сьогодення. Воно занадто недосконале і несправедливе, щоб творити ілюзії.

Але ключове питання в тому, на чиєму боці нам пропонують грати проти справжнього. Тому що торпедувати його намагається не тільки майбутнє. Проти цього в Україні бореться ще й минуле.

Нескладно знаходити правильні слова для критики. Тим більше, що наша реальність її заслуговує. Але важлива не тільки критика - важлива і та реальність, яку автор вважає бажаною. Якщо боротися з цим на стороні минулого - майбутнє ніколи не настане.

А тому контекст завжди має значення.

Павло Казарін

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.