Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
вівторок
9
жовтня
Випуск
№ 1392 2018 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Інші статті випуска

Партнери

За Україну!

Як прихід капіталізму зумовив дикий міський розвиток [Випуск № 1372]

Пост-соціалістичне місто

Термін «пост-соціалістичне місто» передбачає, що існувало місто «соціалістичне». Якщо міський простір змінюється разом з суспільством, яке його «продукує», відповідно, соціалістичне місто змінилося за ринково-орієнтованими демократичними принципами після падіння Берлінської стіни/розпаду СРСР. Яким воно було до цих трансформацій?

Соціалістичне місто мало інші соціальні та просторові структури, ніж місто капіталістичне. Головною відмінністю було те, що засоби виробництва та земля належали державі . З іншого боку, соціалістичні міста мали тривалий період спільного минулого з містами капіталістичними. Також, хоча вони й не були ринково-орієнтованими, але і не були «містами для людей»: влада мала монополію на прийняття рішень, а тому, якщо капіталістичні міста були «для прибутку», то соціалістичні — «для влади» .

Географія пост-соціалістичних міст характеризується «гібридними просторовими формами, які постають з взаємозв’язку соціалістичного спадку і неолібералізму» . Це підтверджує ідею міських географів про потребу дослідження того, як неолібералізація проявляє себе у різних місцях у різні періоди часу. Для розуміння фактично існуючого неолібералізму потрібно досліджувати специфічні для контексту взаємодії між регуляторним середовищем і видом неолібералізму, який у ньому виникає.

Ідеологічна трансформація суспільства

З падінням соціалістичного устрою відбувся перехід від ідеї «побудови світлого комуністичного майбутнього» до «індивідуалістичного, підприємницького та конкурентного духу капіталізму, політично оформленого як „ринкова економіка“» . Цей перехід відбувався одночасно двома шляхами. З одного боку, логіка індивідуалізму та підприємництва була нормалізована та прирівняна до особистої свободи. Мовляв, індивіди самі знають, як досягти благополуччя, а тому мають робити власні вибори та бути відповідальними за них. З іншого боку, відбувалося заперечення карикатуризованого образу громадянина соціалістичної держави. Він, мовляв, був щасливий покладатися на цю державу в питаннях забезпечення роботою, споживанням, дозвіллям і охороною здоров’я, а тепер бачить виклики ринків складними.

Поєднання «антикомуністичних заклинань та неоліберальних ідей» сформувало політичне, економічне та культурне середовище пост-соціалістичних міст. «Соціалізм» в таких умовах постає не як інституційний або просторовий «залишок», а як «привид» — «зомбі соціалізм». Така метафора описує, як підтримання цього «привида живим у публічному дискурсі підкріпляє неоліберальну політику та нові нерівності». «Соціалізм» створює асоціації між минулим і соціальною справедливістю, а тому допомагає деполітизувати соціальні нерівності.

Нерівність у пост-соціалістичному суспільстві та пост-соціалістичних містах стала результатом масового перерозподілу активів. Він, однак, був не просто результатом «природних» ринкових сил або «дикого капіталізму», а був визначений конкретними політиками .

Як це стало можливим? Чому такі політики отримали значну поширеність та популярність? З одного боку, після падіння соціалізму залишився ідеологічний вакуум. З іншого, почалася адаптація «західних» ідей, які базувалися на поділі держави та ринку з наголосом на «звільненні сил» останнього . Результатом всього вищезгаданого стало те, що «транзит був набагато більш далекосяжним та догматичнішим, ніж діяльність неолібералізму в інших місцях».

Зміни міського простору

Зі зміною економічних, політичних та соціальних умов, змінилася і роль міст на пост-соціалістичному просторі. Якщо раніше вони були частиною експерименту «будівництва соціалізму», то тепер стали платформою для будівництва капіталістичного суспільства . Пост-соціалістичні «міста були соціальною основою та місцем транзиту» — не просто «майданчиком», де він відбувався, а й «інституційним механізмом» транзиту.

Ідеологічний вакуум у суспільстві позначився також на державній і міській політиці. Політики щодо міст просто не були створені, а політики у містах почали керуватись новими принципами. Така відсутність національних політик і програм майбутнього (розвитку) міст є «ознакою провалу урядів адекватно відреагувати на проблеми міського розвитку». Припущення про те, що достатньо провести децентралізацію та делегувати містам більше повноважень, виявилось помилковим — «міські проблеми, хоча й проявляються на місцях», мають причини свого існування у ширших структурах соціальних відносин, тому «їхнє розв’язання потребує підходів на інших рівнях».

Відсутність державної політики щодо міст, однак, теж є своєрідною політикою.

Відсутність базових політик на національному рівні створило середовище, у якому «реалізація індивідуальних політичних амбіцій» часто приводила до «формування неврегульованих, політизованих і корумпованих режимів з «дикими» практиками міського розвитку» . Цей міський розвиток мав єдину ціль — «залучення інвестицій» та економічний ріст, відповідно, це стало головним мотивом об’єднання коаліцій росту . Таке покладання на будь-які види притоку капіталу насправді призвело до поглиблення нерівномірного розвитку. Здебільшого це були дешеві кредити від міжнародних фінансових ринків і банківського сектору, які привели до росту споживання та «бульбашок» на ринках нерухомості .

У просторовому вимірі така відсутність стратегій розвитку призвела до того, що «землекористування на місцевому рівні характеризується ad hoc регулюванням і політичними рішеннями», бо «будь-який тип росту, який обіцяє принести нові інвестиції, ріст робочих місць чи послуг сприймається як благословення» .

Підхід до планування також дуже сильно змінився — воно перетворилося з керівництва для розвитку в коректуючий механізм. За панівного дискурсу «гнучких стратегій» та умов, коли головною метою є економічний ріст, міські адміністрації повинні «швидко реагувати на ініціативи інвесторів ..., дозволяючи їм працювати та реалізовувати свої бажання, а потім робити необхідні поправки у міські плани» .

Відсутність хоч якихось встановлених правил (а за наявності, можливість їх обійти) призвела до того, що рішення та коаліції функціонують «від проекту до проекту, а тому міський простір стає все більш фрагментованим» . Політична нестабільність, конфлікти між органами влади на різних рівнях, різноманіття інституційних форм, дублювання функцій, їх приватизація, розмивання межі між приватним та публічним — все це теж вносить вклад у фрагментований міський розвиток .

Міська політика у пост-соціалістичних містах

Перерозподіл влади та активів призвів до своєрідного «кругообігу» влади і власності: спочатку влада була конвертована у власність, а потім ця власність давала владу. Чому так сталося? Тому що «ієрархія і привілеї окремих груп збереглися», а потім через «приватизацію активів ці групи отримали владу» . Таким чином, соціальний капітал був конвертований у капітал фінансовий. Приватний сектор також почав відігравати важливу роль у міському управлінні, натомість громадянське суспільство та мешканці міст так і не отримали механізмів і можливостей участі у міському розвитку.

Сьогодні існує значна кількість «порівняльних» політекономічних досліджень міської політики на пост-соціалістичному просторі. Вони, однак, мають дві проблеми: по-перше, зазвичай стосуються якогось одного питання, а по-друге, там мало власне порівняння, бо часто вони аналізують одне місто. У цих дослідження представлені різні теми та місця, наприклад, місцеві режими в Росії, зміни міст у Росії , машини росту в Баку, розвиток Будапешту та машини росту в Угорщині .

Хоча у владних міських коаліціях на пост-соціалістичному просторі відбулося «перетасування» акторів і їхні функції змінилися, тяглість у соціальних та економічних стосунках зумовила не різку соціальну зміну, а скоріше поступову перебудову. Колишні соціалістичні ієрархії та привілеї окремих соціальних груп в межах цієї ієрархії зберегли вплив на процеси прийняття рішень у міському управлінні.

Чим все-таки «машини росту» відрізняються у пост-соціалістичному контексті?

По-перше, на відміну від американських та європейських випадків, політичні актори перебувають в центрі пост-соціалістичних коаліцій росту, оскільки не існувало самого класу капіталістів .

По-друге, в умовах, коли ідеологія росту є всепроникною, а будь-який порядок денний росту є популярним і привабливим, виникнення анти-коаліцій росту в принципі неможливе. Громадськість погодилася на злиття «розвитку та росту після довгої і болючої рецесії внаслідок падіння соціалізму», а «економічний ріст, натомість, давав відчуття розвитку» . Більше того, громадськість погодилася лише на обіцянку росту, а не на сам ріст — наприклад, на притік іноземного капіталу через побудову «сприятливого бізнес-клімату».

До чого це призводить? «Пост-соціалістична машина росту виглядає навіть більш успішною за ту, яку описував Молотч [в оригінальній теорії]. Місцеві еліти акумулювали багатство, тоді як звичайні люди отримали «модний» міський ландшафт і відчуття розвитку» .

Дослідження міського управління в Україні через підходи міських режимів і коаліцій наразі доволі обмежені. Відсутні монографії, а є лише поодинокі випадки наукових публікацій. У них, однак, немає емпіричного дослідження політичного процесу в конкретних містах — натомість, вони «переважно зосереджуються на вивченні формальних структур управління» . «Фактично вони описують інституційний дизайн, у рамках якого формується місцева політика, проте він не завжди відповідає конфігурації владних акторів, що склалася в кожному окремому місті і не дає вичерпної відповіді на питання про структуру розподілу влади у міській спільноті». Сьогодні існують дисертації Павла Левчука (Коаліції зростання як суб’єкт владних відносин в умовах локального політичного режиму»), Руслана Молибоги (2005, «Політико-правові засади становлення міської влади в столиці України в умовах сучасного державотворення») та Андрія Кучурана (2017, «Дослідження локальної політичної влади крізь призму теорії міських режимів»). Альона Ляшева наразі працює над докторською роботою, у якій досліджує виникнення та функціонування коаліцій, які формували житлову політику і розвиток сфери нерухомості у Києві з 1990-х років до сьогодні з особливою увагою на вплив фінансових інституцій на житло.

ПАВЛО ФЕДОРІВ, аналітик CEDOS

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.