Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
вівторок
9
жовтня
Випуск
№ 1392 2018 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Інші статті випуска

Партнери

За Україну!

Всеукраїнський фестиваль-конкурс хорового мистецтва ім. В.Пекаря в м. Рівне [Випуск № 1371]

4-6 травня у м. Рівне в рамках проекту «Рівне – місто унікальних подій» відбувся всеукраїнський фестиваль-конкурс хорового мистецтва ім.В.Пекаря (колишнього завідувача кафедри академічного хорового співу Інституту культури).

Фестиваль-конкурс – навіть престижніше та корисніше, аніж просто фестиваль. Адже для значної кількості учасників, особливо дітей, здобути будь-яку відзнаку на будь-якому конкурсі, – уже успіх. А тим більше, якщо цей захід – всеукраїнський.

Як і кожен конкурс – він стимулює до творчості, самоорганізації,а відтак – роботу над репертуаром, сценічною культурою тощо. Тим більше, що у цьому виконавці мали змагатися за наперед заданими правилами: серед виконуваних творів мав бути твір українського автора чи народна пісня, сучасна хорова музика і твори класичні, що охоплюють музику доби Бароко, Ренесансу та чималий пласт хорових зразків ХІХ-ХХ століть.

Навіть побіжна характеристика складу учасників засвідчує, що в заході брали участь не лише самодіяльні гуртки, а переважно художні колективи навчальних закладів, де відносно якісно налагоджена репетиційна практика, де майже відсутні проблеми з добором відповідних голосів та й репертуар не складав особливих проблем для диригентів.

Як і кожен подібний мистецький захід, він засвідчив достатньо високий рівень виконавської культури, свідченням чого була фактично повна відсутність творів із інструментальним супроводом, принаймні в номінаціях «Однорідні хорові колективи» та «Мішані академічні хорові колективи».

А стосовно виступів, наголошу на наступному: поза сумнівом, духовна музика є невичерпним джерелом натхнення і для композиторів, і для виконавців. І сьогодні для неї – чи не найсприятливіший час. І в цьому плані творчість Дж.Палестрини чи Л.Гаврилюк, Л.Дичко чи М.Скорика, як, і, до речі, композиції менш титулованих композиторів, засвідчили безмежні можливості і людського голосу, і інтерпретації самої тематики.

Як на мене, «заземлюючи» результат, цей фестиваль засвідчив, що у музичному училищі РДГУ «народилася» хоча й маленька, утім справді зірочка. Маю на увазі Віталія Мартодєєва з його камерним хором «ETERNITA», який підтвердив традиційні для якісного хорового звучання не лише чистоту інтонування, але й уміння співати піано і саме цим продемонструвати глибину звучання людського голосу. Це було помітно навіть у ставленні самих учасниць до диригента. (Як сказав у своєму інтерв’ю напередодні фестивалю член журі, колишній викладач цього закладу О.Тарасенко, – «…мені часто хочеться, щоб після бравурної музики хор заспівав чисто лише тризвук»).

Серед інших конкурсантів беззаперечне враження на слухача справили окремі інтерпретації творів художніми колективами Житомирського музичного училища ім. В.Косенка та камерного хору Криворізького державного педагогічного університету «CRESCENDO». Сподобалися публіці і окремі номери в інтерпретації студентського хору «SUBITO» Чернівецького коледжу мистецтв ім. С.Воробкевича та Київського камерного хору «UNITY».

Утім, треба відзначити, що представницький склад учасників (окрім дітей) був не переконливим: адже 3 однорідних хорових колективів та 4 – мішаних академічних, як для України, де хоровий спів був характерною складовою культурного життя, це не зовсім добре. Навіть зовсім погано! Чи то час проведення фестивалю обрано не вдало, чи вже традиційний матеріальний чинник завадив цьому дійству – стане, сподіваюся, предметом для обговорення членів Оргкомітетів.

Але проведення подібних заходів – мабуть, чи не єдино можливий шлях для збереження національних традицій хорового виконавства та й різних видів мистецтва загалом, які сьогодні поступово втрачаються в Україні через низку глобалізаційних чинників, а головне – відсутність постійної роботи серед молоді та ставлення до української мистецької традиції відповідальних за цей процес. І прикладом для нас має стати досвід уже давно визнаних «хорових держав», якими стали США, Швеція і Корея.

Підсумовуючи, наголошу: шкода, що учнівський та студентський склад рівненський художніх навчальних закладів усіх рівнів, крім, зрозуміло, самих організаторів фестивалю та окремих представників музичного училища, був представлений лише поодинокими шанувальниками цього виду мистецтва. Хоча, і на цьому потрібно наголосити, в місті не часто відбуваються подібні творчі змагання. Та й членів журі, що погодилися взяти участь у заході, зібрати у такій кількості в одному місці – також удача! Чого вартують лише імена Миколи Гобдича та Олександра Тарасенка, у творчому арсеналі яких є безліч яскравих перемог та безцінного досвіду. Тож поспілкуватися по завершенні конкурсних прослуховувань із ними – хіба не творча удача для диригента чи виконавців?! (Утім, подібне відбулося цього ж дня (5.05) і з проведеним у ПК «Текстильник» не менш вагомим дійством, принаймні, за задумом, – «Grand spring festival», де головою журі був легенда національної хореографії, народний артист України Г.М.Чапкіс).

Культура, нагадував ще у ХІХ столітті класик, коли розвивається стихійно, залишає по собі пустелю!

Сергій Виткалов

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.