Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
вівторок
4
грудня
Випуск
№ 1399 2018 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Інші статті випуска

Партнери

За Україну!

У лабіринтах слів і дій політичних партій [Випуск № 1371]

Вони нас нескінченно надихають («справедливість є і за неї варто боротися») і пропонують бажане («стабільність і добробут» чи «життя по-новому»), обіцяють і підкуповують.

Добігає свого кінця чергове десятиліття, а ми знову і знову голосуємо не за діла, а лише за обіцянки. Ми — «політичний консьюмтаріат» — споживачі найнеймовірніших політичних обіцянок-побрехеньок, любителі патріотичних гасел, пліток і міфів, «політичної гречки»... Ми легко довіряємо і безвідповідально голосуємо.

Лукавство 

Хто лукавить?

Законодавець, який приймає поправки до закону «Про політичні партії в Україні» (2001), але ніяк не встигає за реаліями політичного процесу, виявляючи дивну неспроможність до унормування механізму легітимації і повноцінного контролю за тими, хто називає себе партіями. Лукавлять міністерства і відомства, які спостерігають за функціонуванням 354 «партій», про значну частину з яких можна писати «партії в Україні», але жодним чином не «українські партії». 

Лукавить суспільство, яке (при нагоді) із задоволенням корумпується цими чужими/своїми партіями. 

Зрештою, лукавлять самі партії. Найперше — парламентські політсили. Адже, як свідчать їхні звіти про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за 2017 р., подані до НАЗК, у них — серйозні негаразди. Найперше, — не всі парламентські партії мають місцеві організації, які в установленому порядку набули статус юридичної особи. Зокрема, увагу привертають «Радикальна партія Олега Ляшка» та «Народний Фронт» у яких, як зафіксовано у звітах, — жодного осередку! Жод-но-го! А як же закон, той, який все ще вимагає від політсили «протягом шести місяців з дня реєстрації» забезпечити «утворення та реєстрацію своїх обласних організацій у більшості областей України» і т. п.? А як ці партії без осередків проводили виборчу кампанію у 2014 р. і збираються брати участь у виборах до Верховної Ради України у 2019 р.? Від імені кого?

«Народний Фронт» — найбільш фінансово потужна політсила 2017 р., оскільки почерпнув з держбюджету (за результатами парламентських виборів 2014 р.) значні кошти. «Утаємничивши» свою партійну мережу, «Народний Фронт «прозвітував про наявність у нього 630 працівників «апарату». Тобто мережі осередків нема, а апарат — є. Можна припустити, що ці «працівники» є свого роду «уповноваженими на місцях», які за потреби організують підтримку партії в регіонах. Цілком можливо, що не всі з «уповноважених» мають квитки політичної сили, якій вони надають ті чи інші послуги. Але очевидно одне: усі вони добре оплачувані, адже, отримавши із держбюджету 113753500 грн, на заробітну плату «Народний Фронт» витратив 31687576 грн (приблизно 28% коштів). Якщо взяти до уваги, що на сплату за оренду приміщень витрати партії становили 30278025 грн, а на на теле-, радіорекламу та рекламу у друкованих ЗМІ  політсила витратила 23585103 грн, то в сумі це становитиме 75,2% від отриманих з держбюджету наших з вами (платників податків) коштів. 

«Радикальна партія Олега Ляшка», отримавши із держбюджету 38257900 грн., за вказаними статтями витратила, відповідно, 9284342 грн (зарплата для 136 працівників «апарату»?), 2038989 грн (оренда приміщень і транспорту) та 13949508 грн (реклама), або 67,6% коштів платників податків. Партія, як і вищеназвана, не мала витрат на утримання місцевих осередків. 

Досить пікантна ситуація із «Блоком Петра Порошенка «Солідарність», річний звіт якого на сайті НАЗК взагалі відсутній (політсила має привілеї чи, просто, не законослухняна?). Утім, агентство розмістило 25 звітів «територіальних» та 4 «міських» організацій партії. Останні інформують про своє місцезнаходження у Дніпрі, Коломиї, Кременчуці та Полтаві, але працюють без найменшого апарату. 

Не надавши «Звіт...» для розміщення на сайті НАЗК, політсила, утім, розмістила документ із аналогічною назвою на власному сайті, зауваживши, що більше половини суми, отриманої із держбюджету (67643629 грн із 112103600 грн), вона витратила на утримання місцевих осередків. 9418300 грн — на зарплату (42 «працівникам апарату»? Більше, якщо не помиляюся, ніж 18,5 тис. грн на місяць?). На оренду приміщень — 1382998 грн, телерекламу — 3005000 грн. Крім того, на відміну від згаданих колег по парламенту, політсила активно витрачалася на видавничу (6951138 грн) та міжнародну діяльність (1310391 грн). 

Відсутність чи незначна кількість осередків особливо впадає в очі на тлі ресурсу ВО «Батьківщина», у якого, за моїми підрахунками, налічується близько 655 місцевих організацій. Це — своєрідний рекорд, адже із 210 партійних звітів, поданих до НАЗК за 2017 р., 
96 партій заявили про повну відсутність партійної структури (45,7%). Аналіз структури ще 90 політсил засвідчив, що:

— 21—30 місцевих організацій мають 25 політичних сил (або 21,92% від 114 політсил, що мають мережу); 

— 11—20 — має 31 партія (або 27,19%); 

— 6—10 — 6 політсил (або 5,26%); 

— 2—5 — 17 партій (або 14,91%);

— по 1 місцевій організацій — 11 політичних партій (або 9,64% від 114 політсил).

Низка партій, які без мережі місцевих організацій чи з невеликою мережею, не має й рахунків у банках. Не маючи справ з фінансами, вони, можна припустити, не проводять з виборцями жодної роботи, яка б вимагала грошей («Право І Справедливість», «Порядок І Справедливість», «Піратська Партія України», «Побратими України» та ін.). Таким чином, маємо партії, які як суспільний інститут у переважній більшості — малоспроможні утворення.

Рейтинг партій з найбільшою кількістю місцевих осередків, а, отже, й тих, які, швидше за все (спрогнозую!!!), братимуть участь у всіх грядущих виборчих перегонах, шо матимуть місце в країні, віддзеркалює таблиця.

Прикметно, що, будучи лідером процесу розбудови партії, ВО «Батьківщина», утім, як свідчить «Звіт...» за 2017 р., не витратила й копійки на їхнє утримання. Отримавши з держбюджету 29182200 грн, політсила 3675056 грн з них витратила на зарплату, ще 7233860 грн — на оренду приміщень і транспорту. Більше 30% коштів платників податків — 10013013 грн — «з’їла» телереклама. 

Зрештою, «Опозиційний Блок» та «Об’єднання «Самопоміч» прозвітували про функціонування партійних мереж, відповідно, із 77 та 74 місцевих організацій зі статусом юридичної особи. 

«Опозиційний Блок» з держбюджету отримав 48467700 грн. Витрати партії за статтею «заробітна плата» становили 2869743 грн, «оренда приміщення» — 5070599 грн. «Опозиційний Блок», як і «Блок Петра Порошенка «Солідарність», зазначив витрати на утримання регіональних відділень — 20169167 грн. На видавничу діяльність політсила витратила 979602 грн, трохи більше — на зовнішню рекламу (1099099 грн), а найбільше партійних фінансів пішло на телерекламу — 12025820 грн; на розміщення реклами на радіо партією було витрачено 26750 грн. Таким чином, загалом на рекламу політсила витратила 13151670 грн, або більше 27% від виділених з бюджету, давши ще один приклад витрати грошей платників податків з блискучою легкістю.

«Об’єднання «Самопоміч» отримало з бюджету 100643500 грн. На заробітну плату було потрачено 17626649 грн., оренду приміщень — 656 746 грн, на оренду транспорту — 67603 грн. Витрати на рекламу (значно скромніші порівняно з іншими парламентськими партіями) на телебаченні становили 2833663 грн, на радіо — 946297 грн, у друкованих ЗМІ — 578825 грн. Крім того, партія витратилася на зовнішню рекламу — 691 562 грн. і на видавничу діяльність — 17 938 082 грн. На функціонування місцевих осередків витрат не було.

Таким чином, кошти, виділені з держбюджету парламентським партіям, та — ширше — загалом партійні фінанси, витрачаються обмеженою групою людей на чолі з лідером. Структура цих витрат — абсолютно довільна у кожної політсили, але «акцентом витрат» є витрати на заробітну плату «працівників апарату» та на телерекламу. Рейтинг партій за витратами на рекламу у 2017 р. мав такий вигляд: 

— найбільше коштів з держбюджету на рекламу витратила «Радикальна партія Олега Ляшка» — 36,46%; 

— друге (умовне) місце посіло ВО «Батьківщина», витративши 34,31% виділених бюджетних коштів; 

— третьою політсилою, яка потужно переймалася саморекламою, виявився «Опозиційний блок», що потратив 27,13% бюджетних коштів на саморекламування; 

— «Народний Фронт» витратив на рекламу 20,73 % наших коштів; 

— різко відстало від своїх парламентських колег «Об’єднання «Самопоміч», витративши на рекламу лише 5,01% коштів, виділених з державою на проведення статутної діяльності;

— про найменші витрати відзвітував Блок Петра Порошенка «Солідарність» — 2,68%. 

У звітах парламентських партій

Звітність політичних сил актуалізує питання приховування ними коштів, як й інформації щодо сфер їх витрачання (безконтрольний друк «джинси»? функціонування партійних сайтів? оплату послуг політтехнологів?). Партії готові сплачувати 6 тис. грн штрафу (згідно із законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання і протидії політичній корупції»), але не подавати чесного звіту і не втратити певну частину коштів, які держава може конфіскувати. Вони досить уміло «ховають гроші».

Популізм

Його демонструють не лише Ляшко, Тимошенко чи Рабінович. Аналіз ідей, під якими створювалося, наприклад ВО «Черкащани» у дечому схожий із ідейним підґрунтям УГП. Найперше, наголошуються слабкі місця сучасних партій, їхня відірваність від регіональних потреб. (Утім, це не завадило ВО «Черкащани» розташувати свою штаб-квартиру у м. Києві). 

Другий суголосний мотив для маніпуляцій свідомістю мешканців Черкащини — обурення політсили недемократичною системою управління, що функціонує в інших партіях — «один лідер на всі часи». Акцент же робиться на тому, що «громадяни обиратимуть людину з області, яка є достойною, патріотичною і не продажною», адже «на місцях краще видно». Зрештою, зауважуючи, що «ми не хочемо брати на себе повноваження держави, але не бажаємо, щоб вона забирала їх у органів місцевого самоврядування», ВО «Черкащани» наголошувало важливість децентралізації та розвиток місцевого самоуправління. Очільник партії А. Семинога доводив, що «члени нашого об’єднання змінять країну на краще». 

Еліта того чи іншого регіону перед місцевими виборами 2015 р. (як це стає все більш зрозумілим з часової відстані) вдавалася до популізму, шукаючи інструментів зміцнення своїх власних позицій, свідченням якого була відсутність програм розвитку регіонів, місцевого самоврядування тощо. У разі декларування програми змін, ці (обіцяні) зміни не були досяжними, оскільки у низці випадків політична сила оминала питання меж компетенції регіональної влади чи місцевого самоврядування (здійснення обіцяного не відповідало політико-правовим реаліям України), уникала розробки і пояснення механізму досягнення мети і характеристики ресурсного (у т. ч. фінансового) забезпечення реалізації завдань. Тож обіцянки фактично нічим не підкріплювалися, але для виборця звучали заманливо. 

Таємницею для виборця залишалися процеси в партіях, які невтомно обіцяли «європейськість, демократизм, прозорість», а між тим їхні лідери прийшли із лав політсил, дуже далеких і від європейськості, і демократизму, і прозорості. Виборець відчував своєрідний «розрив шаблону»... 

Зразок «високого популізму» — звернення С. Капліна (восени 2016 р.) на День міста до полтавчан: «Я вітаю земляків із нашим спільним святом — Днем нашого неповторного міста. ...Полтава завжди яскраво вирізнялася з поміж інших українських міст. Сьогодні ж... команда соціал-демократичної партії докладає всіх зусиль, аби вона стала №1. Полтава — це унікальний, надзвичайно неординарний, надзвичайно прекрасний край. І вся Полтавщина і Полтава завжди буде, я обіцяю вам, гриміти на всю країну, потім — на всю Європу, потім на весь світ. У Полтаві буде і свій Президент, і свій Прем’єр, і майбутні міністри, у Полтаві будуть свої герої, які прославлять її на всю Європу і на весь світ». Такий запал  — акцентування унікальності міста й регіону, оцінювання його неординарності, беззастережність обіцянок «гриміти на всю країну...всю Європу... весь світ», жага «ополтавщення» України «своїм президентом, прем’єром, міністрами, героями» та ін. — якраз і є рафінованим зразком популізму. Магією слів у дії, яка «паралізує» мислення виборця.

 (попри закріплення у статутах наявності фіксованого членства та обов’язку сплачувати внески) сплата членських внесків не зафіксована. Партії мають спонсорів, якими виступають переважно юридичні особи. Спонсорські надходження найбільшими були у «Народного Фронту» (близько 450 тис. грн) та «Об’єднання «Самопоміч» (близько 390 тис. грн. Натомість «Опозиційний Блок» тримав від спонсорів, якщо вірити звіту, у рази менше (близько 10 тис. грн). Попри це, фінансові витрати парламентських партій у 2017 р. знаходилися приблизно у межах сум, отриманих з держбюджету. 
Юрко Славутич

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.