Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
23
вересня
Випуск
№ 1390 2018 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Великодня трагедія [Випуск № 1368]

Сімдесят п’ять років тому в маленькому волинському містечку Верба сталася трагедія, яка сколихнула Дубенщину, Радивилівщину, Кременеччину і багато районів України. Сталася вона через донос поляків Гудзенка і Буславського. Перший працював бухгалтером в заготзерні, яке було розташоване поруч з сім’єю Панасюків. Другий жив теж поруч, був сусідом загиблих і часто говорив, що він ще помиє руки в українській крові.

В суботу, 24 квітня 1943 року, повітовий провідник ОУН Петро Панасюк на псевдо «Ворон» разом з трьома рідними братами Володимиром, Йосипом, Михайлом і двоюрідним братом Іваном прийшов до рідної домівки, щоб разом з матір’ю зустріти Великдень. Батько Григорій після визвольних змагань доби УНР внаслідок отриманих у боях ран і хвороб пішов з життя у молодому віці, але встиг виховати своїх синів у палкій любові до України. Хлопці вмивались і голились просто на дворі біля криниці і були зненацька застукані німцями і польськими шуцманами, які оточили їхню господу, тому і не встигли чинити опір.

Негайно спрацьовує зв'язок і юнак Василько мчить на коні до повстанців, що були розташовані на птицьких хуторах. Боївка з двома кулеметами робить засідку на турковецькій горі, бо звідси добре проглядається дорога на Вербу і буде легко відбити побратимів. Але доля, махнувши чорним крилом, розпорядилась інакше. Почало сутеніти, і німці, знаючи рухливість повстанських боївок, побоялись везти їх в Дубенську тюрму. Зв’язавши руки хлопцям колючим дротом, німці повезли їх спершу до ляндвірта, а потім в район цвинтаря. Зігнавши людей, німці оголосили, що це вороги рейху і підлягають знищенню. Мати просила коменданта Верби Франца Бензіна, щоб відпустив хлопців, бо за ними немає вини, але він був непохитний. Ляндвірт декілька разів відводив матір хлопців вбік, на що та сказала, що буде з своїми синами і племінником.

Петро, дивлячись в очі катам, сказав: «Прокляті шваби, я не боюсь смерті і якщо ви нас розстріляєте сьогодні, то завтра це буде з вами, ви не будете панувати на нашій землі. Україна буде вільною. Слава Україні!» Вони прийняли смерть з гордо піднятою головою, вигукнувши катам: «Слава Україні!»

Не будьмо нацією забутих імен, бо забуття – це прірва історії, а такі люди залишили по собі ідеал, який завжди кличе на боротьбу, бо вони є гордістю нашого народу. Вони залишаться назавжди в нашій пам’яті, бо їхні мужні серця запалили вогонь Великої ПЕРЕМОГИ. Вічна слава героям! Вічна їм пам'ять!

Анатолій Остапчук

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.