Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
8
липня
Випуск
№ 1379 2018 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

За яких умов у нас з’явиться еліта? [Випуск № 1367]

Вибори ще не скоро, а відчай щодо їх результатів ми вже переживаємо. В Україні так буває – подія ще не відбулася, а ми вже переживаємо погані результати цієї події.

У нас ще рік до президентських виборів і півтора року до парламентських. Можна було в кінці минулого року це змінити, але більшість на захотіла.

Останнім часом, вже більше року, стовідсотково діє одна нова технологія згортання розмов про вибори. Ця технологія проста – варто задати питання "А хто наступний?" І все. Розмова припиняється. Бо кого б ви не назвали, почуєте лайку нецензурними словами.

Це означає, якщо продовжувати тему моєї попередньої статті про руйнування суспільної угоди, таке – в умовах зруйнованої суспільної угоди соціальні ліфти принципово не працюють.

Тобто партії принципово не можуть бути механізмом кооптації правлячого класу, політичні лідери не можуть формуватися всередині легальних інститутів, а легітимність стає безпосередньою, тобто не може бути передовіреною ЗМІ, лідерам суспільної думки чи навіть соціальним мережам.

Можна навіть ввести громадянський принцип кооптації лідерів. Якщо новий лідер має широкий доступ на телебачення, то, скоріше за все, це "блядь і провокатор", як казав Пелевін. І лише якщо він не має широкого доступу на телебачення – має шанс стати новим громадянським лідером. Так жорстко раніше питання не стояло.

В Україні вертикальна мобільність заблокована на всіх рівнях – на рівні відбору, на рівні публічного просування, на рівні фільтрації, на рівні визнання, на рівні відкликання, на рівні покарання.

А раз вертикальної мобільності нема, то і революції майданного типу не мають сенсу – майданам немає кого виносити у владу. Потрібні інакша революція – мережева революція відбору тих, хто вміє виробляти смисли та перспективи, хто може організовувати громаду, хто має стратегічну компетенцію, хто має велику активність.

Сьогодні нові лідери з'являються у дуже вузьких колах. І про них не знає і не має знати телебачення. Їх не можуть просувати нинішні владні політики, бо вони лише зіпсують їх.

Наталя Безмен написала статтю "Пена наверху. О социальных лифтах в Украине" з відповіддю на запитання "чому нагорі опиняється усяка шваль"? Її розгорнута відповідь мені в основному подобається. Але стаття написана лише з однієї позиції – позиції громади.

Позиція громади це звичайно добре, я сам намагаюся її триматися. Але в даному випадку, коли мова йде про те, як з правлячого класу зробити еліту, позиції громади недостатньо.

Інакше кажучи, для появи еліти недостатньо соціальних ліфтів, що обслуговують процес розблокованої вертикальної мобільності, та соціальних фільтрів на дорозі цих ліфтів.

Цього недостатньо навіть не тому, що блокуванням та розблокуванням вертикальної мобільності керує в значній мірі правлячий клас. Тобто зараз в Україні соціальні ліфти пересувають вверх лише тих, хто пройшов відбір у правлячого класу, а не у народу.

І які громадянські фільтри не постав, вони будуть фільтрувати лише тих, кого вже обрав правлячий клас. І навіть якщо ми звільнимо місце нагорі для нових кадрів, ми все одно в кращому випадку зможемо відфільтрувати лише найгірших з гірших, але ми принципово не зможемо запустити в соціальні ліфти кращих.

Існує два різних підходи до розуміння демократії. Підхід популярів – рішення приймає народ, а еліта служить йому. Підхід оптиматів – рішення приймає еліта, а народ служить їй. І те, і інше працює в різних ситуаціях, які змінюються більш-менш циклічно.

В Україні сьогодні взагалі є майже все для успіху – ресурси, технології, наука, філософія, мистецтво. Немає лише еліти.

Відсутність еліти доводиться дуже легко. Еліта має бути влаштована складніше, ніж суспільство. У неї має бути більш складна мова, більші складна комунікації, більш складно організована діяльність.

Лише складність може втягувати в себе простіше і робити його складним, в цьому сенс позиції еліти. Якщо суспільство може фільтрувати правлячий клас, то це значить він влаштований так само просто, як і суспільство.

В Україні, якщо глянути на телебачення, все в правлячому класі прозоро, зрозуміло і мерзотно. Тому еліти нема. Тому правлячий клас підлягає щонайперше фільтрації.

Але мені здається, що в Україні настав період, коли зусиль громади недостатньо, щоб виробити еліту. Громада може фільтрувати претендентів на еліту, але не може творити цих претендентів.

Претендентів в еліту творять інші процеси – виховання та освіта аристократичних родів, революції та війни, конкурентна війна в бізнесі, інтриги в політиці. Але все це за умови, якщо десь є інститути, що здатні відтворювати благородні мотивації. І звичайно, якщо десь, хоч на підсвідомості, збереглася цінність благородних мотивацій, бо інакше буде домінувати уявлення, що благородними можуть бути лише лохи.

Претенденти в еліту мають виконати ще і персональні передумови – екзистенційна криза, яка призводить до висновку "ніхто крім мене", з додатковим навчанням в широкій сфері гуманітарних дисциплін, освоєнням соціальних та науково-інженерних інновацій.

Існують також умови подальшої роботи в еліті – практикування мислення та рефлексії, стратегічна робота, постійне навчання надалі (читання книжок), суперпрацездатність в комунікації та активній діяльності, здоровий спосіб життя.

Багато чому з цього неможливо навчити, але можливо навчитися. І в Україні є такі вчителі, тобто за бажання їх можна знайти.

Головна настанова для претендентів у еліту – зберегти в активній діяльності благородні мотивації не самі по собі, а з умінням переборювати маргінальні практики.

От з цим найбільша проблема в Україні.

Що таке маргінальні практики?

Маргінальні практики не слід плутати з екстремальними – вбивство, зрада, терор, збочення і т.д. Ці практики просто караються.

На маргінальні ж практики еліти в невеликих обсягах суспільство може закривати очі. Більше того, еліта має пройти випробування маргінальними практиками задля конкурентності щодо інших еліт (з вовками жити – по-вовчи вити).

Отже маргінальні практики – це війна, брехня, маніпуляція, шахрайство, крадіжки, здирництво, алкоголізм (наркоманія), розпуста.

Але навіть всі ці маргінальні практики існують в Україні на дуже примітивному рівні. Не вміє українських правлячий клас воювати, брехати, маніпулювати, шахраювати, красти, здирничати, кайфувати і навіть займатися розпустою.

В сенсі перспективи для представника правлячого класу суть полягає не лише в тому, щоб утриматися від ідентифікації себе з маргінальними практиками, але і в тому щоб не впасти в залежність від них і позбутися їх.

Зараз ці маргінальні практики у деградованої еліти, тобто у українського функціонально-правлячого класу, настільки поширені, що призвели до руйнування держави, втрати території та збідніння народу.

Оскільки ми маємо справу з домінуванням маргінальних практик у українського правлячого класу, то мусимо знати, як їх долати не тільки з боку суспільства, але і збоку правлячого класу – за їх власним усвідомленням та їх власним бажанням.

Якщо раптом хтось з правлячого класу хоче ці практики подолати, то в благородній настанові можна покластися на три принципи: 1) має бути не тільки громадська нетерпимість щодо цих практик, але і особисте переконання для претендента у еліту про їх безперспективність; 2) ці практики не мають бути публічними; 3) від них не має бути залежності (тобто має існувати реальний шанс їх позбутися).

Необорним поки що для появи еліти в Україні є те, що маргінальні практики стали публічними, більшість правлячого класу є явно залежними від них, громадська нетерпимість до них слабка, а особистого переконання про їх безперспективність у представників правлячого класу немає.

Претенденти в еліту не мають бути наївними і безгрішними. Вони мають пройти випробування маргінальними практиками – в сенсі того, що отримати досвід та виявитися здатними відмовитися від них. Це і є їх справжній екзистенційний фільтр, який більш нещадний, ніж громадська люстрація.

Якщо почитати статті багатьох експертів, то виходить так, що наша еліта має бути такими ж вівцями, як і решта суспільства, просто розумнішими і благороднішими вівцями. Але в фронтирній країні так не можна – навколо нас вовки, трохи даси слабину і з'їдять. Еліта має бути не просто вовками, вона має бути вовкодавами.

Але маргінальні практики потрібні еліті не для того, щоб вплітати їх у державну стратегію, бо такі стратегії неефективні в довгостроковій перспективі, а саме для того, щоб протистояти їм, коли їх вплітають в свої стратегії інші країни.

Для творення еліти одного лише бажання суспільства недостатньо. Примусово поставити когось в позицію еліти і проголосити гетьманом, месією чи спасителем в Україні вже пробували. Нічого хорошого з того не вийшло.

Революція Гідності багато зробила для створення української еліти. Але важливий крок має зробити правлячий клас і та частина громадськості, яка претендує на позицію еліти.

Відтак не лише з деяких відфільтрованих представників правлячого класу можна творити еліту, але і з зовсім нових претендентів, які пройшли випробування маргінальними практиками.

І ці нові претенденти мають іти в еліту тернистими і вузькими стежками.

Сергій ДАЦЮК

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.