Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
16
вересня
Випуск
№ 1389 2018 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Інші статті випуска

Партнери

За Україну!

Незабутні переваги совка [Випуск № 1366]

Коли якийсь таваріщ просить фото банки совєцкой тушонки під фразою: «Помнішь»?

Я згадую.

Згадую х/б спортивні штани, які через тиждень носіння відвисали на колінах та ззаду; згадую аж 3 види печива в магазині; згадую, яким смачним був сухий заварний крем по 22 коп. і брикети киселю; які черги вишиковувалися в нашому магазині, коли привозили два ящики пломбіру у зімятих вафельних стаканчиках.

І піраміди шоколадних плиток "помню" - їх ніхто не купував. Не тому що не хотіли - тому що дорого - 3 рублі це, наприклад, дводенна зарплатня жінки, що полола в нашому радгоспі огірки.

І по одній буханці хліба в руки теж "помню". Селянам. По одній буханці. Не виростили собі хліба, бачте.

І про те, який щасливий був батько, коли в сорок років накопив на машину - потриманого "Іж-Комбі".

І як нас, школярів, ганяли на поля рідного радгоспу - допомагати збирати врожай моркви, бо в найпередовішій країні світу радгосп-мільйонер не мав елементарного комбайну для збирання коренеплодів. У проклятій буржуїнській Іспанії фермер мав комбайна, який викопував моркву, обрізав билку і вантажив у машину, а в СРСР працювала навісна до трактора картоплекопалка на всі випадки життя. Десятки підлітків замість одного комбайна - все, що треба знати про радянські "нанотехнології".

А ще пригадую, як вступав до істфаку і не пройшов по конкурсу, набравши 13 балів з 15 можливих. Я не стільки за себе засмутився, як за невідому дівчинку, що забирала документи переді мною - в неї було 14 балів і вона не пройшла; як вже у дворі інституту якась тітка ввела нас, провінціалів "у курс справи": дітоньки, історичний факультет - це лише для синів та доньок партійних працівників - вони усі за "комсомольськими путівками" мають привілей перед вами, тож по перше - ніколи вам не дадуть набрати прохідний бал, а по-друге, ніякого прохідного балу тут не існує - існує "блат".

І як цькували хлопця нашої школи, бо він був з родини баптистів. Як вчителі були ініціаторами цього цькування. Як ледь не кожен мав за правило штовхнути його, або копнути портфеля вздовж коридору. Як нас лякали великими неприємностями в разі, якщо побачать на Великдень у церкві. Як вчителів змушували чергувати біля храму. Як людей виганяли на "воскрєснікі". А потім на уроках розповідали про найдемократичнішу у світі конституцію СРСР, яка гарантує свободу совітсті, зібрнь, слова...

Пригадую слово "дістати". Воно стосувалося всього: ковбаси, шампанського, черевиків, килимів і гарних сигарет. Пригадую, якими очима люди дивилися на фінську "стєнку" в магазині вартістю 1800 рублів. Її б і купили, місто все-таки шахтарське, але висіла табличка "на замовлення". І дублянки пригадую по 800 рублів - зарплата мого батька за півроку (з двома квартальними преміями) і потворні радянські джинси, що лопотіли, мов газета на протязі.

І всемогутнє слово "блат" - досі "помню".

І пригадую, як батько - механік радгоспу, возив "в район" ящики з відбірними помідорами, огірками та яблуками, торби з м’ясом і салом, бо "не підмажеш - не поїдеш", чекатимеш запчастини до другого пришестя. Пригадую, як шофери зливали бензин в посадках, бо його не було куди дівати. А залишати не можна - норми наступного разу уріжуть. Тож за економію реально начальство карало.

Пригадую, як дядько Петро півроку працював над вдосконаленням якогось агрегату до сівалки (партійне завдання - радгосп мав подати не менш ніж 2 рацпропозиції на рік, інакше директору і парторгу "влітало") і отримав за це аж 10 рублів "рацпропозиційних" і грамоту, плюнув і тут таки пропив цей "червонець" в лісосмузі з друзями; пригадую, як вони над ним кепкували. І пригадую, що те вдосконалення так і не пішло далі "Райсільгосптехніки".

Пригадую дядька Михайла Мороза - як з нього робили "передовика". Як йому дописували липові гектари скошеного та центнери намолоченого; як запчастини - Морозу; машини вивозити зерно з бункеру комбайна - Морозу, найврожайніше поле - Морозу. Як тихо ненавиділи за це його інші механізатори.

Як з тітки Марусі робили передову доярку, забираючи в інших тіток найкращих корів для неї – теж «помню». По одному відру огірків або помідор (але не більше - за цим уважно стежили працівники ОБХСС), бо інакше ніхто не хотів іти працювати за ставкою 1 рубль 8 копійок - це якщо норму виконав.

Все пригадую. Все пам’ятаю. Тому й кажу - бийте одразу в пику тим, хто розповідає молоді, що не спробувала "совка", як тоді було гарно і яка тоді була стабільність.

Павло Бондаренко

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.