Рівненський обласний народний тижневик
Заснований Уласом Самчуком у 1941 році,
відновлений Василем Червонієм у 1991 році
недiля
22
квітня
Випуск
№ 1368 2018 рік
…І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України!

Тарас ШЕВЧЕНКО

Партнери

За Україну!

Театр в умовах експерименту: варіант для регіону [Випуск № 1363]

Сучасна сцена, як і все навколо нас, швидко трансформується, свідченням чого є й чимало вистав, запропонованих регіональному глядачу мобільними гастрольними конгломератами, що все частіше зявляються не лише в обласних центрах, але й на сцені РОАМДТ. Достатньо згадати виставу «Женихи» за пєсою М.Гоголя у транскрипції народного артиста України В.Горянського, презентація якої відбулася наприкінці січня і стала помітною мистецькою подією міста. Їх популярність, на нашу думку, полягає в наступному.

Ці ситуативні творчі групи (або театри однієї вистави) мають безліч переваг: їх учасники – актори широкого амплуа, у переважній більшості – й кіноактори різних художніх шкіл, мистецького досвіду тощо; вони не обтяжені диктатом штатного режисера; їхній режисер-менеджер сам обирає творчий «команду», здатну втілити його художній задум. Вони достатньо мобільні, використовують обмаль декорацій (адже інфляція та ринкові відносини – невблаганні); в основі їхніх вистав – власні сценарії бенефісного характеру, герой якого є знакової подією фіналу, або інсценування достатньо популярних п’єс із проблем, що не втратили актуальності і сьогодні. Однак роль таких вистав на часі, адже вони стимулюють місцевих режисерів постійно знаходитися в творчому пошуку, знати що прагне бачити на сцені сучасна публіка. Вони є й необхідною художньою школою для акторів. Ці вистави, одним словом, залишаються потужним стимулом для вітчизняного театру. Адже від демонстрації подібних імпрез виграють усі, а надто глядачі, які можуть розраховувати на якісний культурний продукт, що не лише принесе насолоду на вечір, але й дасть нагоду для обговорення не на один день.

До прикладу, візьмемо виставу за сценарієм К.Степанкової «Свідоцтво на життя», в головній ролі якої – легенда національної сцени, народна артистка України Ада Роговцева. Цей філософський сценарій, як зазначено в прес-релізі п’єси, написаний спільно з виконавицею головної ролі. До речі, Катерина Костянтинівна – дочка цього легендарного подружжя – видатного кінорежисера і не менш знакової постаті в сучасному театральному просторі. І кому як не їй знати усі нюанси й особливості творчості своєї зіркової родини. А спільно втілити це на сцені – хіба не творча вдача?!

От і 9.03 рівненському глядачу було запропоновано чимало несподіваних речей: по перше – надзвичайно оригінальний склад акторів: А.Роговцева особливого представлення не потребує, адже сотні її ролей в театрі, кіно та телеекрані цілком заслужено принесли їх гучну славу. До того ж, вона не вперше в Рівному і так само заслужено зайвий раз підтвердила власну високу професійну репутацію у нашого глядача.

Серед її партнерів – Ахтем Сеітаблаєв, відомий як режисер фільму «Кіборги», що, беззаперечно, увійшов у вітчизняний кінематограф не лише як патріотичний кіно зразок, але й як фільм, в якому достатньо відверто акцентовано увагу на людських відносинах в умовах вічного вибору між добром і злом та проблемах, що мало артикулюються на офіційному рівні: відносинах із нашим північним сусідом. До речі, в його активі – авторський проект «Хоробрі серця» на телеканалі «1+1», де подібна проблематика багаторазово ставала предметом спеціального аналізу. А сьогодні він є й директором ДП «Кримський Дім» і проблеми війни та її наслідків знає, так би мовити, з перших рук.

Тож побачити одночасно на сцені людину-актора (заслужений артист АР Крим) і менеджера мистецтва (адже в його творчому доробку 35 знакових авторських програм) та ще й в потужному енергетичному полі А.Роговцевої – хіба не удача для рівненського глядача, не переобтяженого культурно-мистецьким розмаїттям, завжди присутнім у Києві, Львові чи Харкові?

У числі інших акторів цього оригінального дійства, відзначимо й народну артистку України – Л.Руснак, А.Кірієву, С.Орліченко, О.Дудич, О.Антанасову, О.Кляренка, О.Петрожицького та й саму К.Степанкову, яка викликала інтерес більше як режисер-постановник. Заслуговує на увагу її цікавий режисерський хід, коли вистава позиціонувалася як репетиція і головна героїня сама знаходить найкращий вихід розв’язання поставленої проблеми.

Тож переглядаючи подібні імпрези та гортаючи сторінки театральних програм РОАМДТ, можна пересвідчитись, що сучасна сцена справді швидко трансформується і стимулює її до цього (на жаль, але такий закон жанру!) складне суспільно-економічне життя, в якому театр посідає надзвичайно важливу сходинку. Адже він упродовж усієї своєї історії виступав не лише відображенням, але й активним його формотворчим елементом. Цю тезу активно сповідував класик української сцени – Лесь Курбас майже сто років тому у власному «Березолі». Його ідеї сьогодні активно впроваджуються у життя. Адже Театр – це пропаганда вічних цінностей!

Сергій Виткалов

до статтей...

Стрічка новин

Вся стрічка новин

  Рівненський обласний тижневик „Волинь”
Всі права застережено ©2000 - 2011 рр.